Ефект від санкцій, накладених на РФ. Коли вони подіють?

Поки що проти окупантів запровадили фінансові і торговельні санкції. Перші мають найшвидший ефект, бо фінанси – це кровоносна система економіки, яка одразу реагує на будь-які зміни. 

Торговельні санкції повільніші, але разом з фінансовими надійно придушують економічну активність.

В історії було чимало воєн, які мали торгове підґрунтя.

Достатньо згадати англо-нідерландські війни у 17-18 столітті за право торгувати з колоніями або опіумні війни в Китаї у 19 столітті. Тому санкції, які обмежують торгівлю певної країни, самі по собі є формою війни.

Обмеження пересування, наприклад, авіаційного, у короткостроковій перспективі малоефективні. Тим паче, що їх відчують лише ті росіяни, які можуть дозволити собі туристичні подорожі за кордон. Таких менше 5%.

Однак у довгостроковій перспективі наслідки цих санкцій будуть руйнівними для нації окупантів, адже вони позначаться на культурних та інтелектуальних можливостях цілих поколінь. Саме через свою "м’яку дію" західні країни не запроваджують візові режими з диктаторською Росією. Поки що.

Звісно, цивілізований світ хотів би, щоб наслідки санкції були швидкими, а їх вплив вимірювався не місяцями, а тижнями. Тож на які втрати для економіки агресора можна розраховувати і коли вони настануть?

Відповіді на ці питання залежать від багатьох чинників. Їх можна спробувати відшукати, проводячи аналогії.

Росія вже стала найбільш підсанкційною країною світу. Проти неї введено більше санкцій, ніж проти Північної Кореї та Ірану.

Якраз у контексті останнього деякі аналогії видаються доречними. Але почати варто з Канади.

Як було

За розміром ВВП Росія та Канада порівнювані – 1,5 трлн дол та 1,6 трлн дол відповідно.

При цьому кореляція динаміки розвитку економік обох країн після дефолту РФ 1998 року перевищує 95%. Це означає, що останні більш ніж 20 років періоди зростання і спаду в Росії нічим не відрізнялися від Канади.

Тобто на Росію тиснули лише звичайні економічні чинники. Про санкції у зв’язку з анексією Криму та окупацією частин Донецької та Луганської областей у 2014 році говорити не доводиться.

Крім того, це вказує на потужну інтегрованість РФ у світову економіку, передусім – через постачання сировинних ресурсів. Виділяється хіба що трохи більша волатильність російської економіки порівняно з канадською.

З 2013 року по 2020 рік ВВП Росії впав з 2,3 трлн дол до 1,5 трлн дол або на 35%. Основна причина – падіння цін та попиту на енергоносії у світі.

Санкції проти агресора у 2014 році особливо не послабили окупантів. Звідси й відсутність страху російської верхівки стосовно нових обмежень у зв’язку з вторгненням до України.

З точки зору ВВП на душу населення (12 тис дол) та за паритетом купівельної спроможності (30 тис дол) Росія протягом останніх двадцяти років була подібна до Польщі – доволі комфортний рівень.

Як буде

Тепер про Іран. Іран і Росія схожі за структурою експорту: частка нафти і газу в ньому становить близько 70%. В обох країнах подібна вага експорту в структурі ВВП – близько 30%.

В обох країнах дуже висока так звана нафтова рента, тобто прибуток від продажу нафти в структурі ВВП за вирахуванням собівартості. В Ірані цей показник становить близько 20%, в РФ – 10%.

Для порівняння: у Канаді нафтова рента становить не більше 1,5%, хоча за покладами чорного золота ця країна посідає третє місце у світі (9,7%). Іран – на четвертому місці (9%), Росія – на шостому (6,2%).

Тобто Росію та Іран спіткала "голландська хвороба" – залежність від експорту невеликої кількості видів сировини та подальшого імпорту всього необхідного.

На відміну від Росії, яка мала тривалий період ситих років, Іран потерпав від санкцій, набір яких подібний до сучасного російського.

Історія санкцій проти Ірану почалася чотири десятиріччя тому, утім, варто розглянути яскравий приклад 2012 року. Тоді ЄС заборонив імпорт іранської нафти – це третина від експортованих Іраном обсягів (США наклали ембарго ще раніше).

Тоді ж багато іранських банків відключили від SWIFT і заморозили понад 100 млрд дол банківських активів.

Ще раніше США заборонили будь-які інвестиції в ісламську державу і постачання технологій для модернізації нафтової сфери. Тобто "санкційне меню" давно відоме і добре випробуване.

Якщо порівняти, то поки що немає заборони на імпорт російських вуглеводнів у ЄС, але натомість заморожені активи центробанку РФ. Чи рівноцінно це? Питання дискусійне, але можна стверджувати, що вплив такий же.

Які наслідки

У результаті запровадження цих санкцій ВВП Ірану за перший рік упав, за різними даними, від 10% до 24%. Ефект продовжився: за наступні три роки падіння ВВП сягнуло 38%. Інфляція у 2012 році перевищила 40%. Тож наявні в Росії 20% – це лише початок.

За оцінками міжнародних організацій, з 2012 року економіка Ірану впала від третини до двох третин, а середньорічна інфляція становила 35-45%.

Зростання цін найбільше торкнулося харчових продуктів та житла. Багато іноземних бізнесів покинули країну. Зубожіння населення сягнуло критичного рівня і призвело до заворушень та значної хвилі еміграції.

Можливості Ірану досягати своїх стратегічних цілей украй обмежені, а чи не єдиним торговим партнером країни залишився Китай.

Рано чи пізно система знаходить нову точку рівноваги. Питання в тому, де саме буде ця точка, і чи зможе Росія перелаштуватися. Наприклад, санкції з Ірану поступово знімали, але на це пішли роки.

На зміну старим приходили нові обмеження. Досі не вдалося досягти макроекономічної стабілізації – інфляція зашкалює. За десять років іранський ріал знецінився до долара в чотири рази.

Що далі

Як ситуація розвиватиметься далі, ніхто не знає. Однак зрозуміло, що російська економіка переживає неймовірний шок.

Російська нафта продається з великим дисконтом, тобто РФ не отримує переваг від надстрімкого стрибка на ринку енергоносіїв. При цьому росіяни сподіваються, що торгівля нафтою і газом від них нікуди не подінеться.

Утім, додаткові витрати призведуть до продажу російських енергоносіїв нижче ринкових цін, що негативно впливатиме на ВВП. Крім того, відсутність інвестицій призводитиме до зростання собівартості та деградації галузі.

У середньому у 2021 році Росія експортувала щодня 4,6 млн бар нафти. Іран уже заявив, що найближчим часом готовий наростити експорт своєї нафти на світові ринки.

Навіть якщо Іран збільшить видобуток на 1 млн бар на день, це дозволить стабілізувати ситуацію на ринках. Повністю відмовитися від російських енергоносіїв європейці наразі не готові і зараз це найбільший ризик для санкцій.

Якщо ж застосувати пояснену вище аналогію, то Росія отримає:

✔ серію дефолтів за суверенним та корпоративними боргами;

✔ ВВП нижче 1 трлн дол у 2023-2024 роках або 6-7 тис дол на душу населення з тенденцією до погіршення;

✔ нестримну інфляцію – 30-40%;

✔ курс 200-250 руб за дол;

✔ розмивання золотовалютних резервів майже до нуля;

✔ дефіцит товарів першої необхідності;

✔ соціальну нестабільність та загрозу територіальній цілісності.

Росіяни тішать себе казками про імпортозаміщення: буцімто в Ірані з’явився власний інтернет, замість YouTube – Aparat, замість Facebook – Cloob, замість App Store – Cafe Bazaar.

Напевно, окупанти створять "Станицу Лапоть" або щось на кшталт цього. Цікаво, що на момент відключення від SWIFT Іран теж розвивав свою систему здійснення платежів, але вона не набула поширення в міжнародній торгівлі.

Наостанок – ризики

Партнери України хочуть допомогти Києву так, щоб самим довелося платити якомога менше. Це розуміють у Росії та грають у покер: у кого першого здадуть нерви. Важливо не допустити обходу санкцій через треті країни, особливо через Китай.

Можливість продавати енергоносії за світовими цінами дозволить Росії видряпатися з прірви, тому Іран та Венесуела мають бути повністю залучені, включно із стратегічними запасами нафти розвинутих країн.

Останнє та найважливіше. Відчутний ефект від запровадження санкцій можна буде побачити в квітні або восени. Тобто Україна має виграти війну з ірраціональним злом самостійно.

Санкції значною мірою допоможуть уникнути поновлення агресії, а якщо в Росії знайдеться хтось адекватний – то й припинити її. Адже ВВП Ірану виріс після скасування санкцій одразу на 13%.

Павло Матюша, МВА HEC Paris, менеджер із стратегії в міжнародній компанії