Корупція, лобізм та погрози. На чому тримається газова монополія режиму Путіна
Початок масштабної війни в України змусив Євросоюз обирати між низькими цінами на газ та опором Росії, яка розв’язала криваву бійню в центрі Європи.
Деякі країни ЄС не хотіли відмовлятися від російських енергоресурсів до моменту, поки перші російські ракети не полетіли на Київ.
Річ у тім, що до європейських демократичних інститутів упродовж багатьох років проникало російське газове лобі. Воно дійшло до найвищих ешелонів влади і здатне впливати на важливі політичні рішення. Лише зараз ЄС починає довгий та важкий шлях до великої демонополізації газового ринку.
Як Росія будувала свою газову імперію в ЄС та чи скоро їй прийде кінець?
Газова голка
Обсяги постачання російського газу в ЄС постійно зростали. У 1990 році експорт "Газпрому" до країн ЄС становив 110 млрд куб м, а у 2019 році – майже вдвічі більше. Від дешевого газу швидко зростала залежність. У ЄС у першому півріччі 2021 року частка "Газпрому" в імпорті становила рекордні 47%.
В Енергетичному союзі ЄС "Газпром" називали ненадійним партнером. Через бажання монополізувати ринок постачання опинялися під загрозою зриву.
Однак низькі ціни на газ були надто привабливими, щоб відмовитися від тісної співпраці з керованим Кремлем "Газпромом". Ставлення до нарощування постачань з Росії довгий час залишалося компромісним.
Одна з головних причин – курс на "озеленення" енергетики. Перехід на відновлювані джерела потребує надійної енергетичної опори. Вугільна галузь не розвивається через екологічні стандарти та квоти СО2, розвиток атомної енергетики блокували лобісти, а власний видобуток газу щорічно скорочували.
Позбавивши бізнес власного виробництва енергії, уряди європейських країн "підсіли" на дешевий російський газ. Це була їхня панацея для подальшого зростання економіки. РФ спіймала цю хвилю і роками підкоряла європейський ринок шляхом лобістських та рекламних кампаній, демпінгу та підкупу політиків.
Лобізм, корупція та футбол
У 2012 році "Газпром" через антимонопольні скандали зіткнувся з падінням постачань до ЄС. Щоб врятувати імідж, експортер підписав контракт з УЄФА і відтоді спонсорує європейські футбольні турніри.
Лише за 2018-2020 роки "Газпром" витратив на спонсорство Ліги Чемпіонів 210 млн євро. Також компанія спонсорує клуби "Шальке" та "Аустрія".
Мета – позбутися іміджу одіозного монополіста з країни-окупанта та асоціюватися в широкому загалі зі спортивними перемогами. У такій атмосфері набагато легше вести перемовини з бізнесом та політиками.
Однак все це лише вершина айсберга. За словами професора спортивного маркетингу Саймона Чедвика, спонсорування великих турнірів є інструментом встановлення особистих контактів для посилення позицій на ринку.
На думку Чедвика, через спонсорство "Газпром" наблизився до низки великих компаній та політичних груп, зокрема до колишнього прем’єра Італії Сільвіо Берлусконі – тодішнього президента клубу "Мілан".
Відповідно до опублікованих листувань на сайті WikiLeaks, Берлусконі підозрювали в тому, що він має корупційний інтерес у контрактах італійських компаній з "Газпромом". Не дарма політик є другом диктатора Путіна. Берлусконі підтримує окупацію Криму та інші агресивні дії Москви щодо України.
Берлусконі залишається впливовою фігурою в італійській політиці, а сама країна є другим найбільшим імпортером російського газу після Німеччини. Саме тому після визнання Кремлем "ЛДНР" Італія до останнього переконувала не вводити санкцій, які завадять постачанню російських енергоносіїв.
Інший показовий приклад – колишній канцлер Німеччини Герхард Шрьодер. У 2005 році, за три місяці до закінчення терміну правління, він підписав угоду про будівництво "Північного потоку-1", який значно посилив монопольне положення Росії на європейському газовому ринку.
Покинувши посаду канцлера, Шрьодер отримав високооплачувану посаду в компанії, пов’язаній з "Північним потоком-1". Конфлікт інтересів очевидний, і це дало привід журналістам та політикам звинувачувати його в корупції. Зараз Шрьодер очолює раду директорів у російській державній компанії "Роснефть".
У Німеччині також є відверто лобістські компанії, які вдають нейтральних експертів. За даними Spiegel, одним з таких лобістів є колишній високопоставлений член правлячої німецької партії ХДС Фрідберт Пфлюгер.
Пфлюгер є директором дослідницького центру EUCERS при престижному Королівському коледжі Лондона і за сумісництвом – засновником консалтингової компанії Pflüger International.
Журналісти звернули увагу на дивне поєднання наукової та бізнесової діяльності колишнього політика. Як підприємець він консультує "Газпром", а як науковець – публікує дослідження про виняткову геополітичну значущість проєкту "Північний потік-2", який "посилить енергетичну безпеку Європи".
Лобістів у Німеччині багато, і вони відробили вкладені в них гроші. Країна є головним покупцем російського газу – щорічно імпортує 46 млрд куб м.
Лобізм є і в структурах ЄС. За даними організації Fossilfreepolitics, через європейське об’єднання газотранспортних операторів (ENTSO-G) у ЄС лобіюється розбудова надлишкової газотранспортної та газопереробної інфраструктури, яка перевищує прогноз попиту на блакитне паливо.
Об’єкти будуються у тому числі за кошти європейських платників податків. Таким чином головні фігуранти цього об’єднання, серед яких є і "Газпром", розчищають поле для продажу газу та ще більшої монополізації ринку.
"Газпром" легко перетворив свою монополію на політичний інструмент. Росія часто маніпулювала газовим питанням у перемовинах.
Якщо влада сусідньої країни поводиться "чемно", то Москва продовжує транзит газу по ній до європейських країн і сплачує за контрактом мільярди доларів. Якщо ні – газ піде в обхід. Фактично Кремль забезпечив собі економічний козир у політичних переговорах із сусідами.
Як виявилося, ігри з транзитом – не найгірше, що може зробити Росія для збереження власного впливу на газовому ринку.
Брудна монополія
У 2021 році європейські регулятори почали відтягувати сертифікацію газопроводу "Північний потік-2". У відповідь "Газпром" зменшив постачання на спотовий ринок, і ціна газу зросла в п’ять разів.
Росія прямо дає зрозуміти, що без "Північного потоку-2" дешевого газу не буде. Коли канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив про зупинку сертифікації газопроводу через напад на Україну, заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв пригрозив європейцям ціною 2 тис дол за тис куб м.
Цей шантаж яскраво демонструє, яке значення мав проєкт для російської влади. Запуск "Північного потоку-2" мав відбутися в найуразливіший період "зеленого" енергетичного переходу в ЄС, а тому неминуче вкоренив би російську монополію на європейському ринку у випадку сертифікації.
Ще до цього "Газпром" вдавався до брудної гри, щоб витіснити конкурентів.
Потенційно ним міг би стати Туркменістан, який має розвіданих запасів природного газу на 7,5 трлн куб м. Країна входить до десятки найбільших експортерів газу і могла краще розкрити свій потенціал.
Уже понад 20 років ведуться розмови про будівництво газопроводу через Каспійське море, який би об’єднав трубою Туркменістан та Азербайджан з подальшою можливістю виходу на Європу.
Усі ці роки Росія заважала проєкту, лякаючи правовими та екологічними ризиками. Для інвестора проєкту це означає лише одне: будівництво труби за бажанням диктатора Путіна може бути заблоковане.
У 2018 році була підписана "Конвенція про правовий статус Каспію", яка означає, що дозвіл на прокладання труб потрібен лише від двох сусідніх країн.
Утім, навіть після цього у РФ попередили, що не дадуть реалізувати проєкти, які можуть "зачепити природу Каспійського моря". Де-факто Путін вигадав привід, щоб не пропустити конкурента на ринок.
Палиці в колеса "Газпром" вставляє й Азербайджану, який недавно вийшов на європейський ринок і має там великий потенціал. Одним із шляхів постачання газу до Болгарії мав би бути Трансбалканський газогін, якій дозволив би азербайджанському газу конкурувати з "Газпромом" у південній Європі.
Однак "Газпром" законтрактував більшість обсягів цим газогоном до 2030 року і щороку сплачує за оренду потужностей 140 млн дол, хоча ними не користується. Через це Азербайджан може забезпечувати газом Болгарію лише на третину законтрактованих обсягів.
Імовірно, так РФ хоче виграти час на укладання довгострокових контрактів за "Турецьким потоком" та відбити бажання співпрацювати з Азербайджаном.
Найголовнішим фактором утримання російської монополії є низькі ціни на газ. Вони приспали бізнес та позбавили стимулів шукати джерела диверсифікації, тому пошук заміни російському газу пов’язаний з великими витратами.
Утім, цей процес уже неминучий, і невдовзі ЄС отримає шанс зробити ринок газу більш конкурентним та менш корумпованим.
Як позбутися "Газпрому"
Позбутися російського газу в короткостроковій перспективі неможливо, тому країни шукатимуть компроміси, щоб удар по російському експорту не знищив економіки європейських країн.
Завдання для ЄС на наступні пʼять-десять років – знайти часткову заміну для 170-200 млрд куб м палива, яке щорічно приходить з РФ. Для цього слід будувати СПГ-термінали, вдосконалювати наявні газопроводи та будувати нові.
На будівництво достатньої кількості СПГ-терміналів піде не один рік, але в довгостроковій перспективі це відкриває Євросоюзу ширший доступ до динамічного ринку скрапленого газу. Зараз світовий ринок СПГ становить понад 500 млрд куб м, а за двадцять років він має зрости вдвічі.
Надія – на американську "сланцеву революцію", завдяки якій США збільшили видобуток газу на 60% за останні десять років. До 2027 року нарощуватиме потужності Катар, який планує збільшити експорт на 65%.
В імпорті СПГ є одна проблема: це дуже конкурентний ринок. Традиційно скраплений газ використовують в Азії і платять за нього більше, ніж у ЄС. "Зелений перехід" для енергетики та дефіцит енергоносіїв така ж актуальна проблема для Азії, як і для країн Євросоюзу.
Європа може розраховувати, що скраплений газ врятує її від надвисоких цін, однак не поверне їх на докризовий рівень.
Азійські країни неохоче перебивають високі ціни та радше переходять на вугілля. Тож танкери з СПГ в кризові моменти ходитимуть до Європи та збиватимуть ціни на блакитне паливо. Так уже було в грудні 2021 року.
Іронія ситуації полягає в тому, що, лякаючи Європу високими цінами на газ, окупант змушує страждати потенційного союзника – Китай, який теж прив'язаний до цін на європейських хабах.
Щодо класичного постачання газу, то реальною можливістю для Європи є розвиток імпорту з Норвегії, Азербайджану, Алжиру та Нігерії.
У Норвегії в кінці 2021 року було 90 нафтогазових родовищ, їх кількість через високий попит може зрости до 130. За останні роки норвезька влада видала рекордну кількість ліцензій на розвідку родовищ.
Норвезький газ для відмови від російського вже невдовзі буде використовувати Польща, яка має запустити газопровід Baltic Pipe з Норвегії. Це найкращий приклад диверсифікації в таких умовах.
Азербайджан, який почав експортувати газ до ЄС рік тому, теж має намір збільшити продажі. За сім місяців 2021 року країна поставила до Італії, Греції та Болгарії 4 млрд куб м газу, а з 2022 року – 10 млрд куб м палива на рік та шукатиме можливості для подальшого розширення інфраструктури.
У 2023 році добудують газопровід, який поєднає південь та північ Нігерії. Це відкриває країні можливість з’єднатися з газотранспортною системою Алжиру, звідки є виходи до Італії та Іспанії. Орієнтовна потужність проєкту – 30 млрд куб м на рік. Щоправда, реалізований він буде не так скоро.
Розвідані запаси Нігерії – 17 трлн куб м, вона – потужний гравець на ринку СПГ. Нарощувати експорт планує й Алжир, який має заводи для переробки газу.
Уже зараз європейський бізнес розуміє, що постачання російського газу будуть дорогими та важкими через санкції. Тому підприємства будуть поступово шукати альтернативне паливо та вживатимуть заходів для енергозбереження.
Повністю відмовитися від російських енергоносіїв навряд чи колись вийде, однак в наступні роки частка "Газпрому" на європейському ринку поступово падатиме. Цей процес остаточно розпочався після вторгнення керованих диктатором Путіним військ в Україну та смертей мирних жителів.