За своє життя Роман Шпек змінив п'ять професій. Починав з виробництва, потім були економіка, дипломатична служба, банківська справа і журналістика, яку, втім, він вважає хобі. Жив у різних містах та країнах, але серце віддане рідним Карпатам, звідки до будинку переїхав мамин барвінок і татів наказ: бути гідним сином свого батька. У таких речах і є сенс, про пошуки якого ми поговорили з Романом Васильовичем напередодні виходу мобільного додатку Sense SuperApp.

За підтримки Альфа-банку

Головним інженером підприємства я став у 24 роки. Директором – у 27 років. Я не був вундеркіндом, але точно був цікавим винятком. А зараз у такому віці люди відкривають власну справу. Раніше було більше відповідальності, самоконтролю і самодисципліни, але й більше страхів. Нові покоління більш безстрашні.

Я завжди любив організацію виробництва й економіку. Двічі мене призначали на планово-збиткові підприємства. Це коли в кінці року наперед призначають втрати майбутнього року. Уявляєте?! Але я їх робив рентабельними. Так мене і помітили.

Внутрішня свобода – це для мене найголовніше. Для мене не так страшно, що я скажу, як те, що я не сказав, коли вважав інакше. Кожен народжується з внутрішньою свободою, але хтось занадто рано з нею розлучається. Це завжди внутрішнє, а не зовнішнє рішення.

Що таке успіх? Це безперервний рух від однієї помилки до іншої.

Я легко визнаю і перепрошую, якщо не маю рації. Але не пам'ятаю, коли таке було востаннє.

Досвід – це яскраве світло у тебе з-за спини. Спробуй повернутися і придивитися – побачиш тільки віддалені промені. Дорогу висвітлює лише ідея – вона завжди перед очима, а не позаду.

Мені дивно, як мало сучасні люди цікавляться політикою. Упевнений: настане час, коли цей хаос набридне, і люди стануть більш залученими до політичних та економічних процесів. Це потрібно, аби розширити межі свого особистого комфорту і свободи, забезпечити для себе гідне майбутнє.

Ми провели програму макроекономічної стабілізації країни. Захід непопулярний, я довго зважував усі ідеї. Насмілитися допоміг Девід Ліптон (на той час заступник міністра фінансів США, пізніше – спеціальний помічник президента США Барака Обами, перший заступник виконавчого директора МВФ, доктор філософії. – Авт.). Він переконав мене, що коли ти – людина, яка може щось зробити, то ти не повинен мати сумнівів.

Ми дуже часто оцінюємо людину за тим, що вона зробила. А якщо оцінювати за тим, що не зробила, коли могла? Навіть не знаю, яка шкала була б доречнішою.

Найкращий спосіб допомогти приватним підприємцям – не кричати про програми підтримки, а купити їхній товар. Пряма підтримка від співгромадян спонукає підприємця тримати якісний рівень, аби до нього повернулися.

Коли мені сказали, що президент хотів би, щоб я поїхав послом до Брюсселя, мені дали на роздуми лише один вечір. Я прийшов додому, питаю дітей: "Ви їдете зі мною до Брюсселя?". Для мене це було важливо. Донька – студентка першого курсу, а в сина випускний клас. Залишати їх було небажано. Вони побачили, що є де вчитися англійською мовою, і відразу погодилися. Інакше, можливо, я б не погодився.

Я їхав головою постійного представництва України при Європейському Союзі на два роки з правом продовження до трьох. Потім – від трьох до чотирьох років. Загалом пропрацював там сім років, дев'ять місяців і два дні. Повернувся, коли відчув, що там мені краще і що вже менше сумую за батьківщиною. Це мені не сподобалося.

Мій сьогоднішній день, мій статус, мій особистий і професійний інтерес більше мене драйвлять, ніж спогади про минуле.

Альфа-банк для мене був новим викликом. Кожне місце – це можливість випробувати себе, адже освіта – це не доказ того, що ви вмієте, а лише довідка, що ви це прочитали.

Немає відмінностей між державною і комерційною роботою, але саме рішення було складним. Близько години я розмовляв з президентом України про те, чому йду. Мені було 54 роки. Мені потрібно було думати про майбутнє, забезпечити сім'ю, старість. Для мене було важливо зробити це в законний і прозорий спосіб. У мене запитували, чому саме зараз. Я відповідав: "Після стількох років на державній службі я не боюся взяти на себе відповідальність за власне майбутнє".

Зараз я не сумніваюся в своєму рішенні, я кайфую, працюю із задоволенням. Мені пропонують інші варіанти, але я ці емоції вже відчував. Щось ненове мені не цікаво.

Я завжди за відкритість. Якщо згадати нашу радянську і пострадянську мораль, то в нас не було заведено розповідати про неприємності в сім'ї. Приблизно те саме закладено і в християнських традиціях – не виносити сміття з хати. А от у англосаксонській філософії або психології не страшно, якщо ти щось зробив або з тобою щось сталося. Важливо те, яким ти з цього вийшов. Твої помилки – завжди рух уперед.

У нас дуже дружна родина. Найбільша наша з дружиною заслуга, що ми з дітьми не лише батьки та діти, а й добрі друзі. Були різні ситуації, були спірні рішення, але я завжди радився з дітьми і чув слова підтримки.

Кожне покоління має свої виклики. Нікуди від цього не дітися – світ так розвивається. Ми вийшли з радянської бідності і мріяли хіба що про квартиру. Це здавалося статусним, а зараз молоді це зовсім не потрібно, бо це впливає на їх мобільність. Їм краще мати гроші на рахунку, переїжджати ближче до роботи. Зараз молодь більш прагматична, у неї свої пріоритети.

Я виховав прекрасних дітей, а вони виховують мене. Це стало справжнім відкриттям. Перед ухваленням рішення про завершення дипломатичної служби я втомлений приїхав до резиденції. Пізній обід, кажу дружині: "Марусю, будемо повертатися до Києва". Я був радий повернутися, наше коріння тут, але що робити далі, не знав.

— А як ти плануєш прожити наступні 10-15 років? – запитали діти.

— Я можу піти працювати у Міністерство економіки, у Міністерство закордонних справ і ще...

— Стоп-стоп, тату. Ти відповідаєш, де можеш працювати, а ми поставили питання, як саме ти хочеш прожити наступні роки. Ти подумай і скажи нам.

Їм довелося чекати аж п'ять місяців, але я ухвалив усвідомлене рішення і вже знав, як хочу прожити своє життя.

Молодь йде від стандарту, штампів, пропаганди та ідеології. Мої діти живуть у Лондоні. Вони розповідали, як купували комусь на день народження корову для бідної сім'ї з Африки. Це зростання відповідальності, свідомості, значущості.

Хтось з великих сказав: якщо ти думаєш, як виховувати дітей, то заспокойся, вони все одно будуть схожі на тебе, тож виховуй себе.

Для мене важливо бути корисним іншим людям, у цьому і полягає покликання людини. Повнота і щастя залежать від того, що я можу бути корисним комусь, окрім себе і своєї сім'ї. Це моє поняття значимості, так я намагаюся ставитися і до інших.

Коли ми святкували 60-річчя мого батька, це був 1980 рік, я вітав його і дякував за те, як багато він мені дав. Коли я почав працювати, мене сприймали як сина Шпека. Я мав певний аванс порядності та професійності і пообіцяв татові, що йому буде приємно, що він – батько Шпека. Кожен день пам'ятаю про це.

Мама мені казала: "Знаєш, що важливо, сину? Для людини дуже важливо вміститися у своїй шкурі". Випинання може доводити до наривів, ти повинен вміти володіти собою, своїми емоціями. Ти повинен вміти бути задоволеним своїм становищем і статусом. Немає когось, хто відповідальний за те, хто ти є і що в тебе є. Це твоя відповідальність.

Я щодня телефоную дружині. Питаю, чи все в неї добре, як у неї справи. Я не можу не зателефонувати синові чи не написати доньці та не запитати про онуку. Ось вона позавчора була дуже засмучена, повернулася з садочка (їй 3,5 року), їй ввечері читали книжку, як ведмежа сиділо та їло фрукти... Вже треба було йти спати, а дитина не могла заспокоїтися, чому цей позитивний герой у її уяві залишки фруктів кинув на траву, а не в смітник. Це їй заважало спати. Зовсім інші цінності.

У моєму серці та в моїй голові вистачає місця для всіх.

У мене виявили рак щитоподібної залози. Я вдячний родині, Всевишньому і лікарям, що зміг одужати. Цікаво, що в цей момент я не шкодував про минуле, лише хвилювався про те, що буде з моєю родиною. Ці розмови із самим собою тривали кілька днів, постійні думки: хто буде погашати кредит, хто буде за рідними доглядати. Думаю, це й витягнуло мене.

Важливіше не те, що ти сказав, а те, що не встиг. За добу після операції я втратив голос. Було порушено нерв, я майже пів року сипів, бо частину зв'язок було паралізовано. Я ходив до найкращих світил, розумників, вони зі мною займалися, робили все можливе. Були й ті, хто готував до складнощів, до того, що це не мине. Однак мені ще багато чого потрібно було сказати, я був внутрішньо не згодний. Напередодні мого 55-го дня народження я заговорив. Такий подарунок самому собі.

Уміти радіти тому, що маєш, і розуміти, що твоє щастя тільки в твоїх руках – найсильніше усвідомлення і свобода. Якби ми всі це розуміли, ми б мали більш справедливе суспільство.

Зараз кожен банкір, якщо він хоче бути успішним, повинен бути digital. Для мого покоління це цікава, а для наступних – уже невід'ємна частина життя. Раніше банкіри задавали тенденції, зараз вони повинні вловлювати запит клієнта і йти за ним.

Sense SuperApp у нашій родині першою спробує моя дружина Маруся. Вона оберігає мене від домашніх турбот, платежів і має рівний доступ до моєї картки.

Мене можна знайти у Facebook. Я туди увійшов кілька років тому і зараз продовжую цей експеримент, практично не пишу туди нічого про роботу. Викладаю фото, це моє хобі. У мене навіть є дрон, я роблю знімки у горах з висоти, заходи сонця й світанки...

Принципово не даю поради. Навіть родичам нічого не раджу. Упевнений, що це робить нас усіх трохи інфантильними. У мене було багато успіхів і немає якихось хвилювань щодо моїх невдач, тому що всі рішення я ухвалював сам.

Я колекціоную хороше вино, але смак ти отримуєш не від того, скільки коштувала пляшка вина, а від того, з ким ти розмовляв, коли його пив.

Я не думав про написання спогадів, мемуарів, бо в мене кожен день є чим займатися. Якщо ти бачиш, що весь твій досвід додає впевненості та стійкості при ухваленні рішень і не заважає спокійно спати, – це головне.

Я не поспішаю підбивати підсумки. Мені всього 65. Мені здається, що попереду ще багато вершин, які допоможуть усвідомити сенс життя.

БЛІЦ

Для кого Sense SuperApp? Для всіх, хто знає, що наш банк – найкращий для клієнта.

Найкраща порада, яку вам давали. Бути самим собою.

Найкраща порада, яку давали ви. Та сама.

Як швидко ви ухвалюєте рішення? Я інтуїтивно ухвалюю рішення відразу, але обговорюю з колегами. Однак мене складно переконати.

Заради чого є сенс витрачати час? Робити добро.

ДОВІДКА

Роман Васильович Шпек – український державний діяч, дипломат, банкір. Має пожиттєвий статус надзвичайного і повноважного посла України. З жовтня 2019 року – голова Наглядової ради "Альфа-банку Україна". Ексвіцепрем'єр-міністр, ексміністр економіки України. З січня 2014 року очолює раду Незалежної асоціації банків України (НАБУ). Нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.

Автор тексту: Катерина Романова

Фото: Ігор Царуков