Незалежна Україна бачила різні темпи зростання споживчих цін: від гіперінфляції 1990-х років до дефляції 0,6% у 2002 році.

У 2015 році правління Національного банку визначило для себе оптимальний рівень інфляції в середньостроковій перспективі 5% ± 1 відсотковий пункт.

У листопаді 2019 року інфляція в річному вимірі вперше увійшла у визначений Нацбанком коридор, а згодом пробила нижню межу коридору.

У 2020 році Україна вийшла на стабільно низькі темпи інфляції. Так, зростання цін у річному вимірі у квітні становило 2,1%, у травні – 1,7%, у червні – 2,4%.

При цьому в чинному законі про державний бюджет закладений показник інфляції 8,7%, і нинішня ситуація з низьким зростанням цін уряд не влаштовує. Напередодні міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігор Петрашко назвав ситуацію "катастрофічною".

Чиновник навіть ініціював дискусію в професійних колах щодо розміру "розумної", "адекватної" та "ідеальної" інфляції для української економічної моделі.

Чим стурбований уряд, чому повільне зростання цін – це погано, чи справді ситуація катастрофічна, які переваги та недоліки низької інфляції та чому розвинені країни роками безуспішно намагаються її підстьобнути?

На рекордно низьких рівнях

Уповільнення інфляції в останні вісім місяців обумовлене трьома основними факторами: ефектом торішнього зміцнення гривні, падінням цін на енергоносії та політикою НБУ.

У березні додалися фактори коронавірусу, пов'язаного з ним карантину і пригніченої ділової активності. Багато бізнесів завмерли, населення обрало вичікувальну позицію, а реальні доходи сотень тисяч домогосподарств значно знизилися.

Незважаючи на рекордно низький рівень інфляції, Нацбанк не став переглядати свій цільовий діапазон. В НБУ не бачать в цьому потреби і вважають, що до кінця 2020 року інфляція повернеться у визначений коридор.

У Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства погоджуються, що темп споживчої інфляції 5% ± 1 в. п. прийнятний для України.

"Зростання цін на такому рівні сприймається як нормальне явище, не спотворює поведінку економічних суб'єктів, а також підтримує сталі темпи зростання економіки", – повідомили ЕП у пресслужбі Мінекономіки.

Проте Петрашко висловлюється радикальніше. "Інфляція має бути дещо вищою для нашої економіки в короткостроковому періоді… Може, 8%, може, 9%. Це буде здорова інфляція, яка дасть підприємствам зростати", – заявив він.

Голова Мінекономіки Ігор Петрашко

фото уніан

Що буде з інфляцією найближчим часом

У більшості розвинених країн під ціновою стабільністю вважають підтримку інфляції на рівні 1-3%. Для країн з ринками, що розвиваються, середньострокова інфляційна ціль є вищою і коливається в межах 4-8%.

Відповідно до результатів опитування "Ділові очікування підприємств України" за перший квартал 2020 року, більшість респондентів очікують зростання споживчих цін в наступні 12 місяців на рівні 5,1%.

"Цільовий діапазон, визначений НБУ, виглядає адекватним для України. Це рівень, який не загрожує економічній стабільності і дозволяє планувати довгострокові проєкти, але при цьому не пригнічує попит", – вважає виконавчий директор Центру економічного стратегії Гліб Вишлінський.

Своєю чергою, голова департаменту макроекономічних досліджень інвесткомпанії ICU Сергій Ніколайчук підкреслює, що цільовий рівень 5% є вищим, ніж у більшості країн, що розвиваються.

"У розвиткових країнах інфляція навіть 5% вважається зависокою і відповідно таргетується на рівні 3-4%. Пов'язано це з втратами для бізнесу і населення та довгострокового економічного зростання від кожного додаткового відсотка інфляції", – каже експерт.

На думку Ніколайчука, Нацбанку варто замислитися про зниження середньострокової цілі.

"Ті фактори, які враховувалися при виборі вищої цілі у 2015 році, уже суттєво послабилися. Відповідно, оптимальний рівень інфляції вже може бути нижче 5%", – вважає експерт.

Переваги низької інфляції

Чому п'ять років тому НБУ пожертвував стимулюванням економіки та курсом гривні заради досягнення цілі щодо інфляції?

"Стабільна та невисока інфляція сприяє стійкому економічному зростанню, кредитуванню, зміцненню довіри до національної валюти, а також дає змогу якісно планувати майбутнє бізнесу та громадянам", – наголошують в Нацбанку.

Як зазначають представники регулятора, дешеві кредити не можуть співіснувати з високою інфляцією.

"Кредитори не мають стимулу позичати кошти під 10% або нижче, якщо очікувана інфляція становитиме умовно 15%. Висока інфляція також підриває довіру до національної валюти, адже швидке зниження купівельної спроможності заохочує громадян тримати заощадження в іноземній валюті. Це призводить до доларизації економіки і ще більше обтяжує її", – заявили в пресслужбі регулятора.

Правління Національного банку називає високу інфляцію, про яку мріє Петрашко, "податком на бідність".

"Цей "податок" сплачують насамперед ті громадяни, які не мають значних активів і залежать від невисоких зарплат та пенсій. Тому немає прикладів успішних країн, які б мали високу і волатильну інфляцію", – заявили в НБУ.

Нинішня низька інфляція дає населенню і бізнесу низку переваг, упевнені аналітики.

"Насамперед, не знижується купівельна спроможність гривневих доходів, які отримує населення і використовує на споживчі цілі. Також низька інфляція дозволяє банкам поступово знижувати процентні ставки, що спрощує бізнесу доступ до банківського кредитування", – зазначає Ніколайчук.

Недоліки низької інфляції

Разом з тим, повільне зростання цін має і недоліки, як би дивно це не звучало для переважної частини населення.

Близька до нуля інфляція або дефляція пригнічують попит: споживачі відкладають купівлю товарів та послуг, очікуючи збереження або навіть зниження цін.

"Це гальмує економічну активність в країні. Також низька інфляція не дозволяє уряду стягувати "інфляційний податок" з бюджетників та пенсіонерів, коли ціни та бюджетні доходи зростають швидше, ніж витрати на зарплати бюджетникам та пенсії", – зазначає Вишлінський.

Про пригнічення економіки кажуть і в міністерстві: "Основним недоліком низької інфляції чи дефляції є деформація ринкових механізмів та спотворення економічних процесів, що відображається в придушенні сукупної пропозиції та зниженні сукупного попиту".

За таких умов відбуваються гальмування економічного зростання або рецесія.

"Населення та бізнес втрачають доходи, а для малого і середнього бізнесу це може стати причиною припинення діяльності. Усе це зумовить зростання безробіття та подальше зниження купівельної спроможності населення", – кажуть в уряді.

Погіршення умов ведення бізнесу на фоні зниження прибутків при незмінності заробітної плати негативно позначиться на зборі податків. У підсумку уряд недоотримає надходження до бюджету, а видатки, навпаки, можуть зрости.

При дефляції ситуації ще гірша. У бізнесу відсутня мотивація вести підприємницьку діяльність та інвестувати в розвиток, адже прибутки стають меншими. Населення відкладає рішення щодо купівлі товарів, особливо довгострокового використання. Падаючий попит лише погіршує ситуацію.

Обсяги кредитування знижуються через зростання боргового навантаження позичальника, а потреба класти гроші на депозити або інвестувати в облігації зникає.

"На перший погляд, здається, що при дефляції споживач може придбати більше товарів за ті самі гроші, але дефляція не тільки гальмує підвищення зарплати, а в окремих випадках може її знижувати", – зазначають у міністерстві.

Утім, опитані ЕП експерти впевнені, що дефляція Україні не загрожує.

"Поки що ризики дефляції для України необґрунтовані. За результатами останніх опитувань, наступні 12 місяців населення очікує, що ціни виростуть на 4,5%, підприємства очікують зростання на 5%, фінансові аналітики – на 6%, банки – на 8%.

Загалом очікування близькі до інфляційної мети НБУ, 5%, і точно не свідчать про те, що економічні агенти прогнозують дефляцію. Зниження попиту якщо і буде, то точно не через очікування дефляції", – вважає Ніколайчук.

Які інструменти є в уряду та НБУ

Національний банк використовує монетарний режим інфляційного таргетування. Основним інструментом в забезпеченні режиму інфляційного таргетування є облікова ставка.

На відміну від розвинених країн, що знизили ставки до нуля або майже до нуля, Україна ще має "поле для маневрів". У разі необхідності є ще можливості для подальшого пом’якшення монетарної політики через зниження ставки.

У відповідь на коронакризу навесні 2020 року Нацбанк розширив лінійку інструментів для надання ліквідності банківській системі. Ставка за кредитами рефінансування знизилася до рівня облікової ставки, а термін кредитів зріс до п'яти років.

На противагу Нацбанку уряд має власні інструменти, що можуть вплинути на рівень інфляції. Для Міністерства фінансів, зокрема, це управління державним боргом.

Мінфін може працювати із зміною частки боргу в національній валюті, вартістю обслуговування держборгу та співвідношенням державного боргу до ВВП. Ці операції опосередковано впливають і на зростання споживчих цін.

Експерти нагадують, що уряд має такий серйозний інструмент підстьобування рівня споживчих цін як підвищення зарплат.

"Реальна зарплата зростала з 2016 року, тривалий час – на двозначний відсоток. Це задає суттєву інерцію для самостійного повернення інфляції до цільового діапазону і без монетарних та фіскальних заходів", – вважає Вишлінський.

Ще один непрямий інструмент впливу на інфляцію – розмір дефіцит держбюджету.

"На 2020 рік у бюджеті заплановано дефіцит майже 300 млрд грн. За перші чотири місяці дефіцит державного бюджету становив лише 24 млрд грн, немає особливого нарощування і в травні-червні. У другому півріччі бюджет спрямує в економіку величезні ресурси, вони однозначно мають стимулювати споживання і, відповідно, інфляцію", – каже Ніколайчук.

Тобто Україні не загрожує тривала низька інфляція. Штучне підвищення зарплат та стимулювання попиту будуть сприяти поверненню інфляції в цільовий діапазон наприкінці 2020 року.

Як Японія та країни Західної Європи потрапили в дефляційну пастку

У розвинутих країн більше складнощів із стимулюванням інфляції. У Західній Європі ця проблема виникла у кризовому 2008 році, у Японії вона триває кілька десятиліть.

Наразі країни Західної Європи мають повільне економічне зростання, низьку інфляцію та нульові процентні ставки. Такі ставки Європейський центробанк планує утримувати доти, доки інфляція не досягне рівня 2%.

"У вирішенні проблеми низької інфляції центральні банки обмежені можливістю пом'якшення монетарної політики через нульову межу процентних ставок.

Відповідно, вони змушені шукати альтернативні або нестандартні шляхи: програми кількісного пом'якшення (скупки активів), forward guidance (взяття на себе зобов'язань утримувати процентні ставки на низькому рівні тривалий час), управління довгостроковими процентними ставками", – пояснює Ніколайчук.

Під час кризи 2008 року ЄЦБ приступив до емісії додаткової ліквідності, знизивши ставку та збільшивши кредитування банківського сектору. Крім звичних заходів, ЄЦБ почав вживати нові: придбання державних і корпоративних цінних паперів.

Програма кількісного пом'якшення найбільш активно здійснювалася у 2015-2018 роках. З вересня 2019 року була запущена нова програма кількісного пом'якшення, а для подолання негативних наслідків пандемії COVID-19 ЄЦБ її розширив.

Заходи ЄЦБ сприяли підвищенню рівня інфляції у європейських країнах.

У Бельгії – з 0,6% середньорічних у 2015 році до 2,1% у 2017 році, у Франції – з 0% у 2015 році до 1,9% у 2018 році, у Нідерландах – з 0,6% у 2015 році до 2,6% у 2019 році, в Ірландії – з дефляції 0,3% у 2015 році до 0,9% у 2019 році.

Японія – одна з небагатьох країн, які зіткнулися з проблемою тривалої дефляції. За даними Світового банку, з 1990-х років споживча інфляція там перевищувала 2% річних лише тричі. Дефляція впродовж цього періоду спостерігалася 13 разів.

У 2000-ні роки вважалося, що прискорення зростання світової економіки в умовах глобалізації автоматично відновить споживчу активність у Японії і період зниження цін закінчиться.

Лише після обрання нинішнього прем'єр-міністра Японії Абе Сіндзо у грудні 2012 року підходи до розв'язання проблеми змінилися: в основі так званої абеноміки на початковому етапі була теза про стимулювання або хоча б створення умов для зростання цін, що запустить механізм зростання доходів, виробництва та зайнятості.

Першим таким інструментом було збільшення грошової пропозиції. Основним каналом накачування грошима економіки був обраний регулярний викуп Банком Японії облігацій уряду в банків та інших корпоративних власників.

Крім того, Банк Японії використовував операції для маніпулювання дохідністю держоблігацій, де основне завдання було в зниженні привабливості державних облігацій як традиційного засобу зберігання банками ліквідності. Центробанк намагався "виштовхнути" учасників ринку в сферу корпоративного і споживчого кредитування, зумовивши загальне зростання цін.

Такі заходи позначилися на динаміці цін: у 2014 році середньорічна споживча інфляція перетнула межу 2% і становила 2,8%. Проте у 2016 році знову була зафіксована дефляція 0,1%.

У січні 2016 року Японії довелося ввести від'ємну процентну ставку. Політика Банку Японії і зараз характеризується як "політика від'ємних процентних ставок".

У довгостроковій перспективі навряд чи вийде наблизити інфляцію до 2%, оскільки швидкого відновлення попиту, на думку центробанку, не буде.

Аналітики кажуть: досвід останнього десятиліття демонструє, що "винаходи" центральних банків не змогли повною мірою підвищити інфляцію до цільових рівнів.

"Важлива роль у підвищенні інфляції через стимулювання попиту має покладатися і на фіскальну політику", – резюмував Ніколайчук.

Фото на головній: ua.depositphotos.com