"На суддів Великої палати здійснюється тиск через ЗМІ та інтернет-мережі. Велика палата Верховного суду вирішила звернутися до Генеральної прокуратури та Вищої ради правосуддя", – заявили 27 квітня судді Верховного суду.

Вони відмовилися розглядати справу за позовом сім'ї олігарха Ігоря Суркіса до державного Приватбанку. Засідання перенесли на 15 червня.

Того дня Верховний суд повинен був ухвалити остаточне рішення щодо пов'язаності родини Суркісів з колишнім власником Приватбанку Ігорем Коломойським. Рішення про невизнання такого зв'язку могло коштувати державі понад 29 млрд грн і розблокувало б провадження щодо правомірності націоналізації Приватбанку.

За кілька днів Верховний суд роз'яснив, що вважає тиском публікації у медіа та фейсбуці, які, на думку суду, спрямовані на підрив авторитету судової влади.

"Припущення авторів цих публікацій і дописів поєднуються з твердженнями про отримання суддями Великої палати Верховного суду неправомірної вигоди, змову з представниками позивачів, містять погрози", – йшлося у заяві Верховного суду.

Публікації у медіа дійсно були, а от прикладів погроз Верховний суд не навів.

Це не перша судова справа, до якої прикута увага журналістів. Така увага цілком виправдана, адже справа може коштувати державі десятки мільярдів гривень. Чому суддів непокоять публікації в пресі, якщо вони впевнені у своїй позиції? Можливо, вони сумніваються у правомірності рішень судів попередніх інстанцій?

Окружний адміністративний та Київський апеляційний адміністративний суди ухвалювали рішення в цій справі на користь Суркісів за зачиненими дверима. Медіа не мали можливості описати, на підставі яких фактів суди стали на бік олігархів.

Натомість судді Верховного суду повинні були проводити судовий розгляд та оголошувати своє рішення публічно перед десятком телекамер.

Автори цього матеріалу не мають наміру тиснути на суддів Верховного суду. Їх мета – проаналізувати події у цій справі в судах нижчих інстанцій.

Медійний зв'язок

Історія почалася у 2016 році. Тоді, напередодні націоналізації Приватбанку, спеціальна комісія НБУ визнала Ігоря Суркіса і понад тисячу інших фізичних та юридичних осіб пов'язаними з Приватбанком Ігоря Коломойського.

Гроші пов'язаних осіб, близько 29 млрд грн, які зберігалися на рахунках в Приватбанку, були обміняні на акції цієї установи, які держава наступного дня викупила за одну гривню. Тобто в процесі виведення неплатоспроможного Приватбанку з ринку за участю держави була застосована процедура bail-in.

Операція bail-in щодо Приватбанку – примусова конвертація депозитів у нові акції банку, які були випущені в грудні 2016 року під час націоналізації банку, а потім зрештою з усіма "старими" акціями банку (загалом – 100%) були викуплені державою (в особі Мінфіну) за 1 грн.

Ігор Суркіс та інші члени родини зберігали в Приватбанку 1 млрд грн. Щоб їх повернути, вони у грудні 2016 року звернулися до Окружного адміністративного суду Києва з вимогами скасувати рішення про визнання Суркіса пов'язаною особою і визнати нечинними договори придбання акцій та стягнення 1 млрд грн.

Пов'язаність Ігоря Суркіса з Ігорем Коломойським та Приватбанком підтверджує спільне володіння олігархами низкою активів. Зокрема, йдеться про три медіа: "Телерадіокомпанія "Студія 1+1", "Гравіс-кіно" і "Телекомпанія ТЕТ".

Однак є одна проблема. Дані про власників цих компаній повинні бути внесені до Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб, але в реєстрі інформація про бенефіціарів саме цих компаній відсутня. Це порушення.

Саме на це порушення посилалися судді Окружного адмінсуду, коли ухвалювали рішення на користь Суркісів. На думку суддів, якщо відомості про власників не внесені до реєстру, вони не можуть бути використані в судовому спорі.

Утім, дані щодо власників "Студії 1+1", "Гравіс-кіно" і "Телекомпанії ТЕТ" зберігає інший державний орган – Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Саме цими офіційними та відкритими відомостями керувався Нацбанк при визнанні Ігоря Суркіса пов'язаним з Ігорем Коломойським.

Юристи НБУ та Приватбанку надали суддям схематичне зображення структури власності цих телеканалів. Такі схеми щороку подають до Нацради всі телеканали. У наданих документах вказані кінцеві бенефіціари: Суркіс та Коломойський.

Подання такої звітності – вимога закону. Якщо ця вимога не виконується, Нацрада може позбавити телеканал ліцензії. Такі прецеденти в Україні уже були.

У квітні 2017 року в телекомпанії "ТБ стимул" з Кропивницького завершився строк дії ліцензії на мовлення. Нацрада відмовилася продовжити строк дії документів, доки медіа не надасть інформацію про кінцевих бенефіціарів каналу.

Олігархи не хотіли надавати відповідні документи, адже Нацрада вимагала не просто схематичне зображення структури власності, а й трастові угоди. Місяць роботи з простроченою ліцензією – і "ТБ стимул" виконала вимогу Нацради.

Телерадіокомпанія підтвердила, що її кінцевим бенефіціарним власником є Ігор Коломойський, а власником істотної участі – Ігор Суркіс. Лише після цього Нацрада продовжила дію ліцензії регіонального телеканалу. Тобто тоді Нацрада мимоволі встановила факт пов'язаності двох олігархів.

Цей факт на прикладі трьох інших телеканалів намагалися довести юристи Нацбанку та державного Приватбанку спочатку в Окружному адміністративному суді, а потім – у Київському апеляційному адміністративному суді. Однак доказів, які телеканали самостійно подають до Нацради, суддям виявилося недостатньо.

Річ у тім, що Ігор Суркіс володіє телеканалами не напряму, а через ланцюжок фірм. Зокрема – через кіпрську компанію Bolvik Ventures Ltd.

Цією плутаною структурою власності і скористалися юристи олігарха. Вони послалися на те, що Суркіс не контролює Bolvik Ventures Ltd, а отже – і канали. Через це його не можна вважати власником істотної участі трьох телеканалів.

Утім, в законі "Про банки і банківську діяльність" сказано, що особа є власником незалежно від того, управляє вона компанією чи ні:

"Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи".

Документів, які телеканали щороку подають до Нацради на вимогу закону "Про телебачення та радіомовлення", суддям виявилося недостатньо.

Ці документи судді Київського апеляційного адміністративного суду назвали "роздруківкою із сайту телеканалу", а схеми структури власності телеканалів, на думку суддів, не є підтверджують, що Ігор Суркіс є співвласником медіа.

Це дивна позиція служителів Феміди. Якби таку позицію мала Нацрада з питань телебачення, вона мусила б негайно позбавити ці три телеканали ліцензії.

Схема структури власності "Телерадіокомпанії "Студія 1+1". Натисніть для збільшення

Позов до Лондона

Інший аргумент щодо пов'язаності олігархів – позов Ігоря Суркіса до Петра Порошенка в Лондонському суді. Суркіс вимагає відшкодувати збитки через невиконання угоди, за якою Порошенко мусив викупити частку Суркіса в "1+1".

25 квітня видання "Дзеркало тижня" опублікувало цей позов, який починається зі слів: "Першим позивачем є громадянин України, який є бенефіціарним власником 25-відсоткової частки українського телеканалу "1+1". Тобто Суркіс визнав, що є співвласником телеканалу і, відповідно, пов'язаною особою з Коломойським.

Здавалось би, цього цілком достатньо. Дані про партнерство олігархів Суркіс визнав, обидва олігархи щороку подають звітність до Нацради і в цій звітності вони теж партнери. Проте цих фактів не вистачило для українських судів.

Компанії Суркісів

Пов'язаність з Приватбанком намагаються оскаржити й компанії, бенефіціарами яких є члени родини братів Суркісів – Ігоря та Григорія. На рахунках фірм, пов'язаних із Суркісами, на момент націоналізації банку було 6,8 млрд грн. Аби стягнути ці кошти, представники компаній Суркісів забронювали два варіанти.

Перший – спробували через суд зобов'язати банк виконувати умови депозитних договорів, які були укладені до націоналізації.

У лютому 2017 року шість компаній – Camerin Investments LLP, Sunnex Investments LLP, Tamplemon Investments LLP, Berlini Commercial LLP, Lumil Investments LLP та Sofinam Investments LLP – звернулися до Печерського районного суду Києва з вимогою до Приватбанку виконувати умови договорів і заборонити списання або переказ їхніх коштів.

Представник офшорних фірм ввів суд в оману, достеменно знаючи, що гроші з рахунків компаній, як і кошти з рахунків родини Суркісів, були обміняні на акції банку в процесі націоналізації. Компанії, як і їх бенефіціарні власники, звернулися з позовами до НБУ та Приватбанку до Окружного адміністративного суду.

15 квітня Київський апеляційний суд зобов'язав Приватбанк виконати умови припинених у 2016 році договорів і виплатити 6,8 млрд грн компаніям родини Суркісів. Таку новину того ж дня розмістило чи не кожне українське медіа.

Пізніше Міністерство юстиції як орган, який виконує судові рішення, роз'яснило: "Жодних мільярдів з Приватбанку Мін'юст наразі не стягуватиме, адже не було і немає судового рішення про стягнення цих грошей з банку. Суд зобов'язав виконувати умови депозитних договорів, а не стягувати гроші".

Компанії Суркісів зможуть отримати ці гроші, якщо виграють позов про стягнення коштів, пояснили в міністерстві. Такий позов компанії Суркісів уже подали.

Водночас, в українській правовій системі все відбувається не зовсім так, як каже очільник Мін'юсту. Днями державний виконавець зобов'язав банк виконати умови припинених договорів і переказати компаніям Суркісів 6,8 млрд грн.

Це не суперечить твердженню Мін'юсту про можливість стягнення коштів лише за рішенням суду: про зобов'язання переказати кошти міністр нічого не говорив.

Другий варіант стягнення 6,8 млрд грн компанії Суркісів забронювали у січні 2017 року. Вони звернулися до Окружного адміністративного суду Києва з вимогою скасувати рішення про їх пов'язаність з банком і стягнути з нього 6,8 млрд грн.

Нацбанк вказував на такі ознаки пов'язаності: бенефіціарами компаній є члени родини Ігоря та Григорія Суркісів, усі компанії мають спільного юридичного радника та зареєстровані за однією адресою, відсоткові ставки за депозитами компаній були вищими, ніж ринкові для простих клієнтів банку.

Окружний адміністративний суд став на бік компаній Суркісів. Зараз справу розглядає Шостий апеляційний адміністративний суд. Провадження зупинене до вирішення справи за позовом цих компаній до банку в Окружному суді Нікосії, Кіпр, адже їх кошти, 29 млрд грн, перебували саме в кіпрській філії Приватбанку.

Від рішення у справі Суркісів залежить інша важлива справа. Після націоналізації банку його ексакціонер – кіпрська Triantal Investments Ltd Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова – звернувся до Окружного адмінсуду Києва з вимогою скасувати рішення НБУ про визначення осіб, пов'язаних з Приватбанком.

Цей позов поданий в інтересах всіх осіб, визначених Нацбанком пов'язаними з Приватбанком. У разі задоволення позову всі такі особи можуть стягнути з держбанку обміняні на акції установи кошти на загальну суму 29 млрд грн.

Розгляд цієї справи судді свідомо затягували. Слухати її колегія суддів Окружного суду почала в березні 2018 року, але по суті розгляд справи почався у квітні 2019 року. Судді близько пів року відкладали засідання через неявку позивача, маючи при цьому законні підстави для того, щоб залишити позов без розгляду.

Урешті, суд першої інстанції позов задовольнив і скасував рішення НБУ щодо пов'язаності 1 092 фізичних та юридичних осіб з Приватбанком. Регулятор подав апеляційну скаргу, але у випадку програшу з'являться передумови для того, що Приватбанк заплатить понад 29 млрд грн особам, яких НБУ визнав пов'язаними.

Особливої уваги заслуговує реверанс, який судді Окружного адміністративного суду зробили перед Коломойським. Вони зазначили, що НБУ не довів наявність ознак пов'язаності юридичних та фізичних осіб з Приватбанком.

Тобто судді зазначили, що Нацбанк не надав доказів пов'язаності, наприклад, Суркісів або колишньої дружини Геннадія Боголюбова з Приватбанком. Це при тому, що позивач не оскаржував у позові наявність таких ознак.

Апеляція у цій справі наразі зупинена до моменту вирішення Верховним судом справи за позовом Суркісів щодо пов'язаності з Приватбанком Коломойського.

Тож від рішення у справі Суркісів залежать питання і щодо 29 млрд грн, а і щодо націоналізації. Точніше, це залежить від українського правосуддя.

Надія Бурдєй, Центр протидії корупції

Фото на головній ua.depositphotos.com