Що стоїть на заваді енергоефективності в житловому фонді?
Шлях до зменшення плати за опалення, на яке очікують майже 40% українських громадян, лежить не у зменшенні тарифу за опалення (в якому 90% складає ринкова вартість газу), а у зменшенні енергоспоживання – завдяки термомодернізації будівель.
Важливо, що ринок енергомодернізації багатоквартирного житла в Україні запущено. Втім, процес термомодернізації натикається на ряд перешкод, що обмежують економічний ефект для кінцевих споживачів.
Вадим Литвин, керівник "Центру енергофективності" Асоціації енергоаудиторів України, зробив огляд поточного стану ринку, вказавши на важливі "вузькі місця".
На конференції Danfoss ReCon 11 вересня він та інші професіонали зі Східної Європи зберуться детально обговорити стан і перспективи українського ринку термомодернізації.
Термомодернізація в Україні
В будинку, який втрачає тепло через погано утеплені стіни і стару систему опалення, жити не тільки некомфортно, але й дорого: ми платимо за тепло, яке навіть не відчуваємо, оскільки воно просто "вилітає" назовні. Термомодернізація – це комплекс енергофективних заходів, що мають на меті знизити теплові втрати на навести лад з регулюваннями енергії всередині будівлі.
Зниження енергоспоживання досягається саме за рахунок автоматичного регулювання теплової енергії і модернізації системи опалення. Загалом, утеплення забезпечує зниження тепловтрат, а регулювання забезпечує постачання потрібної кількості енергії – не більше та не менше.
Такого розуміння часто бракує, тому рішення, які примаються при термомодернізації, не завжди правильні. Наприклад, закликають "всі будемо утеплюватися, всі будемо міняти вікна". Але утеплення саме по собі має окупність від десяти років, а якщо накласти це на нашу банківську ставку, то воно не окуповується ніколи.
В той же час, модернізація системи опалення, утеплення системи трубопроводів окупається, як правило, від півроку до п’яти років. Про це часто просто не знають. Працюють з огороджувальними конструкціями, не працюють з інженерією і по факту не отримують економії, хоча грошей витрачено багато.
Відтак, якщо характеризувати стан справ на українському ринку термомодернізації, то, в першу чергу, не вистачає знання, а в другу – грошей.
Що не так з системами опалення багатоповерхівок
Головною характеристикою систем опалення в багатоквартирному житловому фонді сьогодні є відсутність можливості регулювання. Навіть там, де ця можливість передбачена, завдяки встановленню індивідуальних теплових пунктів, дуже рідко використовується весь потенціал. Іншими словами, немає чим регулювати, а коли і є чим – бракує спеціалістів, які могли б цим обладнанням керувати. Ситуація схожа на ту, коли є машина, але її запрягають кіньми, бо не знають, як вона їде.
Що таке індивідуальний тепловий пункт – регулювання теплової енергії на рівні будівлі
Чому індивідуальне опалення – не вихід
Відсутність нормального регулювання теплової енергії – це одна з причин, чому в багатьох містах почали масово переходити на індивідуальні системи опалення. Існує усталена думка, що на режим опалення своєї квартири ми жодним чином прямо впливати не можемо. Хоча сучасні технології дозволяють не гірше, а іноді навіть краще, регулювати систему саме при централізованому опаленні. До того ж, сучасні системи централізованого теплопостачання є екологічнішими, оскільки можуть включати викидне тепло з промисловості, сміттєспалювальних заводів, альтернативних джерел. Не дарма в країнах ЄС робиться акцент на розвитку саме централізованих систем.
"Однотрубні системи опалення" стосуються більшості українців
В багатоквартирному житловому фонді більшість внутрішньобудинкових систем опалення є однотрубними. Це коли теплоносій проходить по одній трубі через опалювальні прилади всіх квартир будинку, на своїму шляху поступово віддаючи тепло. Точної статистики у відкритих джерелах немає, але наш досвід говорить, що у 70-80% багатоквартирних будівель встановлені саме однотрубні системи.
Основна проблема в роботі цих систем насьогодні – це некваліфіковане і самовільне втручання в систему. Такі системи опалення від самого початку проектуються достатньо точно. Для прикладу, якщо зверху, на початку контуру, стоїть маленька батарея (з великою тепловіддачею, тому що там вища температура теплоносія), то внизу стоїть вже більша батарея, але з меншою температурою - при цьому скрізь забезпечується комфортна температура внутрішнього повітря.
І от в ці системи залазить хто як схоче, улюблена фраза сантехніків: "Я так 10 років роблю". Це призводить до того, що вся система опалення всього будинку розбалансовується. В одних квартирах стає дуже холодно, в інших дуже жарко.
Зараз дозволено використання приладів-розподілювачів тепла, вони дозволяють цивілізовано підійти до обліку і споживання теплової енергії при однотрубних ситемах опалення. Але, знову ж таки, це стає можливим тоді, коли люди в будинку домовляться, що від однотрубих систем ми балкони не будемо опалювати, теплу підлогу не будемо підключати несанкціоновано – і якщо міняємо радіатори, то тільки на ті, які по розрахунках сюди підходять.
Виходить, що основна проблема не технічна, а організаційна – потрібно, щоб всі пустили до себе в квартиру і дозволили перевірити і, за потреби, переобладнати власні опалювальні прилади.
Розумний власник і помилки при реконструкції систем опалення
Звісно, основна умова успішної термомодернізації – це розумний замовник, який або сам розуміє, як все має відбуватися, або, принаймні, розуміє те, що слід найняти людину, яка може професійно проконсультувати.
Це, кінець кінцем, дозволить замовникові зекономити гроші: як на етапі реалізації (щоб не впроваджувати заходи, які йому не потрібні), так і, власне, економити на енергоресурсах вже в процесі есплуатації обладнання.
Зараз ця практика лише починає поширюватись серед замовників, тому зустрічаємо багато помилок.
Взяти ту ж заміну радіаторів не передбаченої проектом потужності. Встановлення таких радіторів призводить до недогріву в окремих квартирах будинку, що, в свою чергу, веде до появи таких пропозицій на ринку, що пропонують почергово пускати теплоносій зверху/ знизу. Втім, слід розуміти, що це напівміри, таким чином зробити всім однаково добре неможливо. Є стандартні унормовані рішення - але і вони працюють за умови, що є розуміння користувачів, як з цим працювати.
Інший приклад невдалих практик при реконструкції однотрбуних систем опалення коли завужують діаметри труб; не розуміючи гідравліки, встановлюють пластикові, металопластикові труби, іноді неякісні. Виходить ситуація, що "у нас система погана, бо сусід неякісно зробив – або я сам неякісно зробив, але нікому про це не скажу".
Помилки трапляються і в системах, що від початку змонтовані правильно. Для прикладу, є випадок з київським багатоповерховим будинком, там класично зроблена однотрубна ситема з регулюванням. Проблема з’явилася там, де її ніхто не чекав: люди не знали, що робити з терморегуляторами. Навіть члени правління в цьому будинку були впевнені, що це ручні регулювальні клапани, які просто потрібно чи відкрити, чи закрити. Те, що вони можуть автоматично підтримувати температуру, розуміння не було. Половина з цих приладів просто лежали по шафках, половина, що була встановлена, не працювала в штатному режимі.
Це ще один приклад того, що є технічне рішення, а є розуміння того, як це працює. Тому навчання та інформаційна кампанія – це перше, що слід робити.
Інша типова проблема з тими ж терморегуляторами – хтось почув про них, але не встановив замикаючу діляночку і на останньому поверсі (чи першому, якщо подача знизу) поставив собі регулятор. Таким чином, через нерозуміння, відсікається вся система опалення по стояку.
Складові успішної термомодернізації
Кожний будинок індивідуальний, знайти два однакових "типових" будинки нереально. Два "типові" будинки за свої декілька років життя вже різні – з точки зору енергоспоживання, роботи інженерних систем, заходів, які будуть ефективні при реконструкції. Тому, якщо йти покроково, успішна термомодернізація забезпечується такими складовими:
a. починається все з "діагнозу", енергоаудиту. Він дає послідовність дій, при чому не можна сказати, що вона однозначна для всіх будівель. Якщо ми говоримо, що в будівлі постійні недогріви, розпочинати з регулювання сенсу немає, оскільки буде, умовно, ще холодніше, або залишиться так само. Тому там треба дума про огороджувальні конструкції паралельно з інженерними системами.
b. Далі власник будівлі визначається з тим, на що у нього вистачить коштів – обирає фінансову модель (по окупності, наявності коштів, доступності пільгового державного фінансування, місцевих програм).
c. Наступний крок - обов’язково розробляється проектно-кошторисна документація.
d. Далі етап впровадження заходів;
e. І, нарешті, обов’язковим є подальший далі сервіс і обслуговування. Дуже багато є об’єктів, і комерційних, і житлових, і бюджетних, де встановлене хороше обладнання, яке може чи не в космос літати, але воно просто не працює, оскільки обслуговується неправильно, або не обслуговується взагалі. Вартість обсуговування неспіврозмірна з втраченою економією.
Показовим є факт, що інформацію по проекту з енергоефективності у відкритих джерелах знайти легко, а інформації по результатах впровадження – майже не можливо. Так відбувається тому, що або не моніторять зовсім, або моніторять і немає чого показати. Виходить, що грошей витрачається дуже багато, а по вихлопу – дуже невеликий результат.
Якщо покроково і фахово все зроблено, то ефект є: 20-50% досягнутої економії – це реальний результат, якого можна досягати за рахунок комплексного впровадження енергоефективних заходів.
На спеціалізованій конференції Danfoss ReCon буде представлений досвід Східної Європи у реконструкції багатоквартирного житла в аспектах модернізації систем опалення будівель та перспектив розвитку українського ринку термомодернізації загалом.