Чому українці проти ринкових реформ
У 2017 році 63% українців вважали, що уряд не докладає зусиль для здійснення реформ. 77% населення не може назвати жодної успішної зміни. Більшість українців виступають проти ринкових реформ — ринку землі чи приватизації.
Українські реформатори пояснюють це радянським менталітетом, але це не так. У 1992 році більшість українців підтримували ринок землі та приватизацію, але протягом історії незалежності країни підтримка лише знижувалася.
Питання популярності реформ порушувалося у десятках економічних досліджень протягом останніх десятиліть. У більшості з них фігурує Україна.
Вони показують, що радянська спадщина, неосвіченість населення і міфи популістів мають менше значення, ніж прийнято вважати, а масове невдоволення ходом реформ — найкращий спосіб втратити черговий шанс на їх завершення.
У 1992 році лише 14% українців не підтримували створення ринку землі. Вирішальні 63,5% виступали за. У 2016 році картина протилежна: 16,7% — за, 59% — проти.
Це погано узгоджується з популярним переконанням, що українці не підтримують ринок землі через вкорінену соціалістичну спадщину чи радянський менталітет.
Те саме з приватизацією. Реформа державної власності почалася разом з незалежністю країни. Вона ще далека від завершення, хоча майже кожен уряд включав її до списку пріоритетів. Одна з причин — непопулярність серед населення. За винятком аномального 2014 року мала приватизація лише втрачала підтримку.
Кількість тих, хто проти приватизації великих підприємств, завжди переважала кількість тих, хто за. Проте непідтримка зросла вдвічі, підтримка удвічі впала.
Небезпечно зросла кількість громадян, які вважають, що сильний лідер — хороший спосіб навести порядок в країні. У 1995-1997 роках цю думку підтримували трохи більше 50% населення, у 2010-2014 роках — 71%. У Німеччині лише 20% громадян підтримують та ідею, у Росії, де вона цілком втілена в життя, — 73%.
Чому все менше громадян України підтримує ринкові реформи та все більше розглядає авторитаризм як спосіб вирішення проблем? Щоб відповісти на це питання, слід проаналізувати дослідження, у яких порушувалася ця тема.
Результати двох десятків досліджень, що лягли в основу цієї статті, показують: реформи непопулярні швидше з економічних та політичних причин, ніж через неосвіченість чи ідеологічну заангажованість населення. Ці причини можна розділити на дві умовні групи: економічні та неекономічні.
Економічні причини
Матеріальні втрати. У країнах, які реформуються, існує тісний зв'язок між економічною ситуацією та поведінкою громадян на виборах.
Нерівний розподіл вигод та втрат від змін створює переможців та невдах. Той, хто відчуває, що виграєвід реформи або виграє в майбутньому, підтримує її. Той, хто зазнає втрат або боїться зазнати їх згодом, виступає проти.
Якщо більшість населення відчуває, що програє від змін, підтримки не буде. Виборці карають уряд, голосуючи за опозицію, якщо їх економічне становище погіршилося.
Те, як розподілялися вигоди та втрати в процесі реформ, значно більше вплинуло на політичну долю перехідних країн, ніж їх відмінності в історії, культурі та масштабах комуністичної спадщини. Серед основних факторів, що спричиняють матеріальні втрати населення і впливають на підтримку реформ, — безробіття та інфляція.
Якщо в процесі реформ зростає безробіття, люди знижують підтримку партій, які асоціюються з реформами, і голосують за лівих. Зростання приватного сектору підвищує популярність реформаторів і знижує підтримку комуністів та крайніх лівих.
Працівники приватного сектору традиційно більш схильні підтримувати реформи і низькі державні субсидії, а працівники державного сектору та безробітні підтримують їх лише на початку. Це пов'язано з їх очікуванням отримати кращу роботу в приватному секторі внаслідок змін. Якщо ці очікування не виправдовуються, підтримка реформ знижується, а підтримка щедрих субсидій зростає.
Перехідні країни, яким вдалося контролювати ціни, зберегли більшу підтримку ринкових перетворень. Багато перехідних економік Центральної та Східної Європи у 1990-х роках зіткнулися із суворими кризами, зростанням безробіття та інфляцією.
Хоча на початку переходу громадяни цих країн підтримували реформи, в процесі трансформації більшість з них змінили свою думку. Чи не найбільше економічно постраждала Україна. У 1990-х роках серед пострадянських країн громадяни України найгірше оцінювали стан економічної і політичної систем.
Економічні шоки можуть взаємодіяти з культурними уподобаннями і визначати ставлення громадян до ринкової економіки. Удар криз може призводити до скасування втілених змін та переходу до менш ліберальної економічної системи.
Одне з досліджень вивчало вплив Великої рецесії 2009 року на підтримку ринкової економіки та демократії українцями зі сходу та заходу країни.
Жителі сходу більше постраждали від кризи, що збільшило їх негативне ставлення до ринкової економіки. Цей ефект був сильнішим з наближенням до кордону, що може свідчити про взаємодію економічних та культурних факторів.
Жителі заходу, які більше постраждали від кризи, виражали більше розчарування ринковою економікою і ставали схожими на жителів сходу. Економічні потрясіння можуть підривати підтримку не лише ринкових інституцій та уряду, а й демократії.
Нерівність. Болгарія, Росія та Україна зазнали найбільш драматичного зростання нерівності доходів серед пострадянських країн в процесі пострадянського переходу.
Різкі втрати 80% населення супроводжувалися значним зростанням доходів 20% громадян. У той час, як доходи найзаможніших 20% українців відновили докризові позиції, доходи нижніх 80% стагнують протягом усього пострадянського періоду.
Коли економіка і рівень життя зростають, люди підтримують зміни. Зниження рівня життя, зростання нерівності та висока інфляція сприяють ностальгії. Зниження очікуваної тривалості життя, зростання смертності, погіршення верховенства права і висока корупція теж збільшують тугу людей за "стабільним" минулим.
Хоча схильність до лівих ідей поширена серед українців, вона існує не сама по собі, а може бути наслідком неідеологічних факторів. Ті ж чинники, що підживлюють ліві ідеї, знижують підтримку ринкових реформ. Втім, матеріальні втрати — не єдиний фактор впливу. Не менш важливо, як громадяни оцінюють реформи і реформаторів.
Неекономічні причини
Хоча економічні втрати населення в ході реформ знижують підтримку, часто саме кризи відчиняють вікно можливостей і формують запит населення на зміни. Реформатори можуть зберігати високу підтримку серед населення, втілюючи складні перетворення. Для цього їх політика повинна вважатися справедливою.
Несправедливі реформи — не реформи
Нелегітимність в очах населення. Для більшості перехідних країн характерне бажання скасувати результати приватизації через її нелегітимність в очах населення. Дослідження, що розглянуло 28 перехідних економік, показало: понад 50% населення кожної з цих країн підтримують одну з форм скасування приватизації.
Варіанти широкі: від стягнення додаткових податків з нових власників до повної експропріації приватизованих підприємств. Цікаво, що лише 36% з цих 80% надають перевагу державній власності. 64% опитаних виступають за приватну власність, але проти приватизації через масове невдоволення її результатами.
Непідтримка приватизації тими, хто виступає за державну форму власності, може мати ідеологічні причини. Інші принципово виступають за приватну власність, але обурені несправедливим розподілом національного багатства в ході приватизації.
Особи, які зазнали найбільших економічних втрат, найменше підтримують приватизацію і найчастіше виступають за перегляд її результатів.
Справедлива і несправедлива нерівність. Хоча нерівність доходів в процесі перетворень різко зросла, Україна має невисоку нерівність порівняно з іншими країнами. Проте опитування за 2009 рік показує, що 90% українців переоцінюють нерівність доходів у країні і вважають її значно більшою, ніж є насправді.
Коефіцієнт Джині — популярний індикатор для вимірювання нерівності доходів — у 2009 році становив для України 28 пунктів, що відносило Україну до 30% країн з найнижчим показником нерівності. Однак за оцінками українців коефіцієнт становив 39 пунктів, що відносило Україну до 30% країн з найвищою нерівністю.
Причина таких розбіжностей між сприйняттям і реальністю може бути в тому, чи вважають люди нерівність справедливою, а статки багатих — заслуженими.
Люди добре сприймають нерівність, якщо бачать, що багаті отримали багатство, наполегливіше працюючи або маючи кращі навички.Якщо вони вважають, що багаті отримали статки незаслужено, нерівність сприймається як несправедливість
На підтримку реформ негативно впливає лише "несправедливий" компонент нерівності, тобто нерівність в доходах, зумовлена різницею в можливостях. Якщо хтось отримує багатство, користуючись привілеями, зв'язками батьків, доступом до кращої освіти, інші схильні вважати це несправедливим.
Нерівність не впливає на переконання людей, що уряд повинен втручатися у розподіл доходів. Саме "несправедлива" нерівність, як її бачать люди, сильно корелює з жагою до перерозподілу і попитом на ліву політику.
Це сприймається як спосіб відновлення справедливості. Освіта та інформування населення не вирішують цю проблему. Люди не відмовляються від хибних поглядів на нерівність, навіть коли постають перед протилежними фактами.
Питання довіри
В Україні партії часто захищають інтереси впливових груп, тому люди не довіряють їм і не ідентифікують себе з ними. Громадяни, які не відчувають, що партії представляють та захищають їхні інтереси, знижують підтримку демократії.
Молоді українці значно менше довіряють партіям, ніж старші. Якщо люди вважають, що політики їх обманюють, опір змінам буде цілком раціональною поведінкою.
Своєю чергою, висока недовіра в суспільстві створює політичний запит на державне регулювання. Це стосується як довіри між людьми, так і довіри людей до бізнесу, політиків та політичних інституцій. У країнах з низьким рівнем довіри люди хочуть більше державного втручання, навіть коли усвідомлюють, що держава корумпована.
Пострадянський період супроводжувався спадом довіри українців до інституцій влади. Це спостерігалося і в інших пострадянських країнах, хоч і меншою мірою. Наприклад, у Польщі довіра до інституцій зменшувалася, але відсоток громадян, які довіряли, постійно перевищував відсоток тих, хто не довіряв.
В Україні більш драматична картина: з середини 2000-х років кількість громадян, які не довіряють названим інститутам, майже завжди переважає число тих, хто довіряє.
Довіра між людьми в Україні після розпаду СРСР знижувалася. У Польщі ще менше громадян відповідали, що більшості співвітчизників можна довіряти. Проте там була протилежна тенденція: у пострадянський період рівень довіри лише зростав.
Один з важливих факторів, що визначають, наскільки громадяни довіряють одне одному та політичним інституціям, — економічне зростання.
Економічні кризи зменшують довіру між людьми, руйнують механізми співпраці та негативно впливають на вибір економічної політики. Економічне зростання та ефективність політичної системи формують запит на корисну для зростання політику, підвищують підтримку демократії та довіру до політичних інституцій.
Коли складні зміни стають популярними
Економіка і справедливість. Більшість населення повинне відчувати, що виграє від змін. Потрібно враховувати ефекти перерозподілу кожної реформи.
Якщо зміни боляче б’ють по значній кількості людей, слід запропонувати механізми компенсації для найбідніших. Економічне зростання, зниження нерівності доходів і покращення якості державного управління підвищують підтримку.
Крім матеріальних аспектів, реформи повинні мати символічне значення.
Люди мусять відчувати, що перетворення проводяться для них і на їх користь, а не за їхній кошт і на користь обраних.
Схвалення не буде, якщо в процесі змін "погані хлопці" в образі олігархів чи корумпованих політиків не програють. Громадяни не підтримають такі реформи, вони можуть навіть не визнати такі дії реформами.
Український урок. Підвищення тарифів на енергетичні ресурси і введення плаваючого валютного курсу більшість населення не вважає реформами попри всю їх важливість. Кожен громадянин може особисто відчути їх негативні наслідки у вигляді зростання цін та падіння рівня життя, тоді як потенційні вигоди не очевидні.
Затримка з антикорупційною реформою, повільні зміни якості державних послуг переконують громадянина, що його біль не окупиться завтрашнім виграшем.
Досвід трансформацій пострадянських країн показує, що популярність політичних реформ серед населення завжди переважає над популярністю економічних, а обмеження влади корумпованих політиків підвищує підтримку ринкових перетворень.
Заходи, які обмежують повноваження чиновників, дозволяють виборцям здійснювати моніторинг та винагороджувати чи санкціонувати політиків за неправомірні дії, збільшують легітимність дій реформаторів. Такі дії переконують виборців, що вигоди від змін будуть розподілятися справедливо і не дістануться лише наближеним.
Гасла наймасовіших протестів, які переживала країна, підтверджують, що для громадян питання справедливості полягає швидше у боротьбі із зловживаннями еліти та відновленні рівних можливостей, ніж у лівій політиці.
Довіра до реформатора. Якщо люди не підтримують реформаторів, то не підтримають і реформи. Незрозуміла реформа без популярного лідера вразлива.
Підтримка політики, яка стосується кожного громадянина, але не надто для нього зрозуміла, залежить від репутації лідера. Якщо громадяни не знають його чи не довіряють йому, їх думка про політику вразлива до маніпуляцій.
Балансування між болючими і популярними змінами, врахування питання справедливості і збереження довіри населення — те, чого не вистачало першій хвилі українських пострадянських реформ. Це те, чого не вистачає зараз.
Результати досліджень не підтверджують аргумент, що соціалістичне минуле — основна причина популярності лівих ідей у пострадянській Україні. Гнітюча економічна історія, дискредитована політична система, дискредитоване слово "реформи" краще пояснюють тенденцію.
До того ж, якщо популярність реформ — питання їх дизайну, а не людського менталітету, з цим можна працювати. Але, ймовірно, вже наступного разу.
Віталій Проценко, VoxUkraine
VoxUkraine, спеціально для ЕП