Анатомія економіки популістів

Щонайменше рік популізм сіє хаос на теренах західних демократій. Популістські сили — партії, лідери та ідеї — уможливили перемогу кампанії "виходу" з ЄС на референдумі у Великобританії та обрання Дональда Трампа президентом США. Тепер популізм загрожує перемогти на виборах у Нідерландах та у Франції.

Однак попри поширення популізму, цій концепції важко дати точне визначення. Популісти часто нетерпимі до чужаків і тих, хто від них відрізняється.

Ультраправий популістський лідер Нідерландів Гірт Вілдерс твердо вірить у захист прав геїв. Президентську кампанію Трампа можна описати як антиелітний рух, але його адміністрацію вже можна назвати дочірньою компанією Goldman Sachs.

Поки популістський реванш походить від правих націоналістів, деякі з провідних популістів останніх десятиліть, такі як покійний президент Венесуели Уго Чавес, твердо підтримували лівий спектр.

Водночас погляд на світ, який вони поділяють, — це гра з нульовою сумою. Вона вимагає створення цапа-відбувайла, який можна звинуватити в усіх проблемах. Крім того, оскільки популістські лідери стверджують, що втілюють волю "народу", вони вважають демократію лише засобом набуття влади, а зовсім не ціллю.

Проте популісти мають більше спільного, ніж просто одержимість культурними парадигмами та політичними кордонами.

Вони також поділяють рецепт економічного управління, той, що дописувачі Project Syndicate почали відстежувати задовго до того, як нова мода на популізм стала домінувати в заголовках світових видань. Керуючись їхнім аналізом, можна простежити витоки сьогоднішнього популістського реваншу.

Проблема діагностики

Зважаючи на багатоликість популізму, чи можна виділити основну причину його появи? Професор політекономії університету Уоріка Роберта Скидельського вважає закономірним, що основні політичні потрясіння 2016 року, Brexit і перемога Трампа, сталися у країнах, які найпалкіше підтримували неоліберальну економіку.

Економічна модель Великобританії та США протягом останніх кількох десятиліть, зазначає Скидельський, дозволила "нецензурно щедру винагороду для небагатьох, високий рівень безробіття та неповної зайнятості, а також скорочення ролі держави у забезпеченні добробуту".

Це зростання нерівності, пише він, "зриває демократичну завісу, яка приховує від більшості громадян те, як насправді працює влада".

Водночас засновник та головний економіст аналітичної компанії Gavekal Анатолій Калетський бачить інші процеси і називає "кілька причин, які ставлять під сумнів зв'язок між популістською політикою та економічним лихом".

Передусім, вказує він, "більшість виборців, які сповідують популізм, не є ні бідними, ні безробітними, не є жертвами глобалізації, імміграції та вільної торгівлі".

Проаналізувавши екзитполи референдуму щодо Brexit та відповіді опитування, Калетський робить висновок, що саме культурні та етнічні відносини, а не прямі економічні мотиви, є реальними причинами такого голосування.

На перший погляд, ці аргументи можуть здатися несумісними, але їх розбіжність насправді існує лише між кінцевими і короткостроковими причинами.

На думку Скидельського, "розбіжність між культурними цінностями меншості та більшості стає серйозним фактором дестабілізації тільки тоді, коли віддачу від економічного прогресу отримують головним чином багаті".

Так само Калетський вважає, що "криза 2008 року створила умови для політичного демаршу з боку старих, більш консервативних виборців, які програвали культурну битву щодо раси, статі та соціальної ідентичності". Водночас гарвардський політичний філософ Майкл Сандел застерігає від зосередження лише на "фанатизмі популістського протесту" або на його "економічному аспекті".

Фундаментальне питання, стверджує він, полягає в тому "що потрясіння 2016 року випливає з нездатності правлячої верхівки вирішити справжні проблеми". Вони "стосуються соціальної гідності, а не тільки зарплати", і їх важко відокремити "від аспектів нетерпимості популістського протесту" — антиіммігрантських настроїв.

Нобелівський лауреат з економіки Едмунд Фелпс також пов'язує гнів електорату популістів з утратою їхньої гідності в політекономічному контексті.

У міру того як частка зайнятості в США у виробництві неухильно знижується, зазначає Фелпс, сині комірці "втратили можливість виконувати значиму роботу та відчувати захищеність". Іншими словами, втратити гарну роботу для них означає втратити джерело сенсу в своєму житті.

Хоча багато втрачених виробничих робочих місць були замінені на нові робочі місця в нових секторах, зазначає історик Оксфордського університету Маргарет Макміллан, економічні аргументи "не можуть нівелювати невдоволення людей, які відчувають себе маргіналізованими, недооціненими та зневажуваними".

Хвороба демократії

Професор політології Принстонського університету Ян-Вернер Мюллер, який 2016 року опублікував високо оцінену книгу про популізм, вважає "почуття відчуження і безправ'я" благодатним ґрунтом, в якому політики-популісти можуть посіяти зерна образи. Раніше Мюллер також пояснював, що "популізм не можна зрозуміти на рівні політики, скоріше, це особливі уявлення про політику".

Перш за все, зазначає він, популістські уявлення роз'єднують: "Вони протиставляють працьовитих людей корумпованим елітам, які насправді працюють лише для просування власних інтересів, а також тих, хто на самому дні суспільства, які також не працюють і живуть коштом інших".

У своїй найбільш небезпечній формі популізм можна розглядати як автоімунне захворювання, за якого демократія приводить до влади сили, які атакують її.

Колишній міністр фінансів Чилі Андрес Веласко нарікає, що природа представницької демократії може створити враження, начебто політики є "далекими і не заслуговують довіри". "Риторика сучасної демократії, — пише він, — наголошує на близькості до виборців та їхніх проблем".

Проте обранці не можуть витрачати весь свій час на взаємодію з виборцями, коли вони зобов'язані управляти країною. Коли цей дисонанс між риторикою і реальністю стає "занадто кричущим", "авторитет політичних лідерів страждає".

Ця втрата довіри змушує незадоволених громадян віддавати перевагу уявним істинам. Тому "хоча популістська політика призводить до зниження загального економічного добробуту", зазначає Веласко, "раціональні виборці обирають її, бо вона є ціною розпізнавання між різними типами політиків".

Крім того, готовність переносити економічні негаразди, щоб помститися елітам за зраду та покарати цапів-відбувайлів, може бути визначальним елементом сучасного популістського відродження.

Популістські лідери в Угорщині і Польщі, які просувають свій бренд "неліберальної демократії", схоже, зробили ставку на цьому припущенні. Професор Мачей Кісіловський з Центрально-європейського університету вказує, що високі економічні витрати неліберальної демократії можуть бути очевидними.

За його словами, електорат цих країн може розглядати економічний застій як прийнятну ціну за те, чого вони хочуть найбільше: більш звичний світ, де держава гарантує почуття гідності коштом інших. Славомир Сіраковський з Інституту перспективних досліджень у Варшаві підтримує цю точку зору.

Коли партія Ярослава Качинського "Закон і справедливість" повернулася до влади в Польщі рік тому, багато хто припускав, що це ненадовго.

Проте вона досягла успіху, бо Качинський освоїв політику "двох питань, близьких і дорогих виборцям: соціальні виплати та імміграція". На думку Сіраковського, доки Качинський контролює ці два бастіони настроїв виборців, він у безпеці.

Плацебо популістів

Як довго популістські уряди можуть підтримувати щедрі соціальні виплати за відсутності сильного економічного зростання? Відповідь на це питання залежить від того, як довго їхні прихильники залишатимуться переконаними в тому, що вони можуть отримати свій шматок пирога.

Це саме те, що колишній лідер Brexit та нинішній міністр закордонних справ Великобританії Борис Джонсон пообіцяв виборцям.

За словами економіста Колумбійського університету Джеффрі Сакса, одразу після голосування щодо Brexit виборці-робітники вважали, що більшість втрат від такого кроку зазнають багатії, особливо знавіснілі банкіри з Лондона.

З огляду на несподівану стійкість економіки Великобританії у 2016 році популісти, ймовірно, відчувають свою правоту.

Хоча більшість економістів неправильно оцінили "безпосередній вплив голосування щодо Brexit на економіку Сполученого Королівства", пише Паола Субаччі з аналітичного центру Chatham House, "похмурий довгостроковий прогноз, ймовірно, правильний" з огляду на те, що британські лідери бажають повного розриву з єдиним ринком та митним союзом ЄС.

Такі відкладені ефекти можуть створити алібі для політики, яка, за словами Веласко, і є тим, як працює економічний популізм.

Наприклад, підхід, який, імовірно, обере Трамп, складається із зниження податків, заходів зі стимулювання зростання та протекціонізм, без урахування інфляції та наслідків для державного боргу. Однак він, зрештою, зазнає невдачі.

Втім, каже Веласко, це може затягнутися і дати популістським урядам більш часу, ніж припускають спостерігачі. "Популістська політика так називаються через те, що вона користується популярністю, — зазначає він. — А користується популярністю вона тому, що вона працює — принаймні деякий час".

У цей час популістські лідери можуть проводити політику, яку схвалює не тільки їх базовий електорат, але й багато супротивників.

У вихорі перших днів перебування на посаді Трамп, наприклад, виконав передвиборну обіцянку відмовитися від Транс-Тихоокеанського партнерства. На думку економіста Принстонського університету Ашока Моді, це був позитивний крок, бо "міжнародні торговельні угоди стають все більш нав'язливими".

Перед обранням Трампа економіст Гарвардського університету Дені Родрік закликав до перерозподілу "між національною автономією та глобалізацією". На його думку, очевидно, що "вимоги ліберальної демократії" повинні передувати "правилам міжнародної торгівлі та інвестицій".

Обіцянка Трампа щодо податкової реформи для компаній також має широку підтримку далеко за межами його електоральної бази.

На думку Мартіна Фельдштейна, який був головою Ради президента Рональда Рейгана з економічних питань, нині законодавчі пропозиції щодо застарілої податкової системи США можуть "мати вельми сприятливий вплив на інвестиції в бізнес, підвищення продуктивності праці та загальне економічне зростання".

Якщо припустити, що Трамп, працюючи в разом з республіканцями в Конгресі, зможе знайти правильний баланс щодо цієї реформи, він на деякий час зможе заручитися підтримкою бізнес-спільноти.

Економічний історик з Принстонського університету Гарольд Джеймс також стверджує, що "економіка американського популізму не обов'язково зазнає невдачі, принаймні не відразу" завдяки унікальній позиції США у світовій економіці.

Водночас він зазначає, що наслідки для США можуть бути менш помітними, ніж для інших країн у такій ситуації.

Драматичний поворот

Однак навіть якщо Трампу вдасться продовжити свій "медовий місяць", Джеймс не виключає, що "заразний популізм створить умови для самознищення".

Один із способів, як би це могло статися, стверджує Бенджамін Коен з Університету Каліфорнії, Санта-Барбара, це коли США втратили б свої "непомірні привілеї" як емітента домінуючої міжнародної резервної валюти.

Якщо Трамп дотримається своєї протекціоністської обіцянки "Америка понад усе", пише Коен, то "інвестори та центробанки будуть змушені поступово шукати альтернативні резерви для своїх вільних мільярдів".

Для економічного популізму Трампа також може настати час розплати, якщо він призведе до нового циклу буму-падіння, що може завершитися періодом стагфляції у період виборів в конгрес США у 2018 році.

Незадовго до виборів Фельдштейн попередив, що "переоцінені активи сприяють створенню все більш ризикованого середовища".

Враховуючи, що економіка США вже умовах повної зайнятості та з інфляцією на рівні близько 2%, заплановане Трампом фінансове стимулювання може призвести до перевантаження і змусити ФРС підняти ставки за Федеральними фондами (ставка, за якою банки у США надають один одному одноденні позики. — ЕП).

Такий сценарій погіршить становище електоральної бази Трампа, що складається з білих виборців робітничого класу в колишньому виробничому центрі Америки. Такий же ефект могли б мати і його пропозиції щодо торгівлі, здатні легко спровокувати торгові війни з Китаєм, Мексикою та іншими партнерами.

Звільненим синім комірцям Трамп заявив, що у втраті їхніх робочих місць винні торгові угоди та конкуренція з боку імпорту.

Однак, як зазначає лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Стіґліц, "через підвищення продуктивності, що перевищує зростання попиту" у світі, Америка "зіткнулася б з деіндустріалізацією навіть без вільної торгівлі". З огляду на це рецепт торгового протекціонізму Трампа "зробить американців біднішими".

Однією з причин, пояснює колишній головний економіст Світового банку Енн Крюгер, є те, що імпорт також створює та підтримує робочі місця.

Іронія запропонованих Трампом імпортних тарифів полягає в тому, що вони загрожують американським експортерам. Багато робочих місць в експортних галузях, відзначає Крюгер, існують завдяки тому, що недорогий імпорт дозволяє американським товарам конкурувати на внутрішньому ринку і за кордоном.

"Експорт у США забезпечує іноземцям вищий рівень доходу, завдяки чому вони купують імпорт із США та інших країн", — говорить Крюгер.

Саймон Джонсон з Массачусетського технологічного інституту також побоюється такого програшного сценарію. Якщо Трамп почне оподатковувати імпорт, стверджує Джонсон, то "ціна за роботу буде високою: весь імпорт стане дорожчим, і це збільшення цін буде відчутним у всьому, що купують американці".

Провалити операцію

Інші коментатори точно визначили глибокий недолік популістських економік, якщо не враховувати деякі конкретні пропозиції, — нерозсудливість.

Популісти часто переоцінюють свої можливості, коли нехтують правовими, економічними або політичними угодами чи коли неправомірно впливають на ринки з метою забезпечення вигоди для тих, хто їх підтримує.

Насправді відповідно до аналізу економічного популізму в Латинській Америці Себастіана Едвардса з Каліфорнійського університету, а пізніше і Рюдігера Дорнбуша з Массачусетського технологічного інституту, стандартною популістською практикою є показ "відсутності занепокоєння існуванням фіскальних та курсових обмежень" в гонитві за швидшим зростанням та перерозподілом.

Нуріель Рубіні з Нью-йоркського університету підозрює, що Трамп може аналогічно намагатися нахабно втрутитися в роботу валютних ринків.

Оскільки його заходи стимулювання призводять до зростання вартості долара, каже Рубіні, то "Трамп може в односторонньому порядку втрутитися, щоб послабити долар, чи встановити функції контролю над капіталом, аби обмежити приплив капіталу, який зміцнює долар". Проте якщо Трамп буде занадто безрозсудним, то на уже занепокоєних ринках почнеться масштабна паніка.

Моді бачить серйозні ризики у втручанні Трампа в діяльність корпорацій та в ухвалення рішень бізнесом. Цькуючи компанії у Twitter, аби ті зберігали робочі місця у США, або караючи компанії за відмову продавати товари бренду його дочки, Трамп уже почав підривати "норми та інститути, які регулюють ринки".

На думку Фелпса, втручання Трампа через Twitter разом з його планом дерегулювання ризикують вкоренити корпоратизм шляхом інновацій і конкуренції, необхідних для підтримки економічного динамізму та збільшення доходів.

Пошук ліків

Чи може на тлі популістських рухів, які ламають політичну систему, виникнути позитивна непопулістська економічна політика? Нобелівський лауреат та економіст Майкл Спенс бачить можливість у неприйнятті незадоволеними виборцями недостатньо відкритої моделі економічного зростання.

"Якщо скасувати попередні припущення, упередження і табу, можливо, можна створити щось краще", — пише він.

Для Стіґліца проблисками надії є те, що противники Трампа відчувають "нове почуття солідарності з основоположними цінностями — толерантністю та рівністю, що підтримуються усвідомленням фанатизму та жінконенависництвом у відкритій чи прихованій формах, які проявляють Трамп та його команда".

Неявний аргумент, який простежується у багатьох коментарях, полягає в тому, що єдиним профілактичним засобом проти економічного популізму є більш агресивний перерозподіл. Як висловився Родрік, популізм і погане управління в цілому виникають тоді, коли еліти не хочуть вносити зміни, аби гарантувати, що завдяки існуючій економічній моделі кожен дійсно отримує вигоду.

За останніми масштабними відмовами від "системи" стоїть поширене серед певних груп виборців почуття, що "влада" підпорядкувала інтереси громадян космополітичним цілям — глобалізації, імміграції та культурному розмаїттю.

Більшість коментаторів погоджуються, що економічні потрясіння, такі як Велика рецесія або боргова криза Єврозони, не є ні необхідними, ні достатніми, аби пояснити підйом популізму. Популізм, скоріше, є відповіддю на затяжне економічне нездужання, погіршення рівня життя, зниження довіри до існуючих установ, а також на поширену думку, що люди при владі наживаються коштом народу.

Це складні економічні та політичні проблеми, для яких популізм пропонує химерно прості рішення. Зусилля преси, направлені на те, аби розбудити уми популістів, виявилися непродуктивними і, ймовірно, продовжать працювати так само.

Тим, хто проти "популізму як ліків", доведеться придумати настільки ж потужну альтернативу або безпорадно дивитися, як економічна невизначеність та розпач оволодівають пацієнтом.

Оригінал публікації: The Anatomy of Populist Economics

Переклад Віталій Дубенський