Приватизація-2016. Кому дістануться великі держпідприємства

На початку нинішнього року Фонд держамайна вкотре анонсував приватизацію стратегічних підприємств.

Минулий рік був як роком чергової невдачі в напрямі продажу державних активів, так і періодом впровадження змін, спрямованих на забезпечення прозорого приватизаційного процесу за чіткими правилами.

Водночас на противагу цим змінам ефективно працювали "сили", що гальмували  приватизацію, зриваючи аукціони, затягуючи передачу об’єктів від міністерств до Фонду держмайна чи прийняття законопроекту 2319а, без якого запуск роздержавлення сотень підприємств є неможливим.

Успіхи і промахи

Тягарем української економіки є тисячі державних підприємств. Ці компанії завжди були джерелами безпрецедентного злодійства, підкреслює гендиректор інвестиційної компанії Concorde Capital Ігор Мазепа.

"Наприклад, Одеський припортовий завод (ОПЗ), згідно з статистичними даними, заробив приблизно 300 млн грн. Однак подивившись середньозважені ціни та обсяг виробництва заводу та зробивши нескладні математичні розрахунки, можна побачити, що насправді підприємство заробило 50-70 млн. дол.", - каже він.

На сьогодні в історії української приватизації прикладом безумовного успіху є хіба публічна приватизація "Криворіжсталі", яка принесла бюджету більше 24 мільярдів гривень.

Сума, яку у 2005 році заплатила компанія Mittal Steel Germany GmbH, у два з половиною рази перевищувала стартову ціну та була майже ушестеро вища, ніж цифра, за яку продали комбінат 2004 року. Не менш важливо, що і після покупки новий власник інвестував в модернізацію виробництва на об’єкті не один мільярд гривень.

В часи Януковича приватизаційний процес був, м’яко кажучи, непрозорим. Підприємства часто потрапляли в "потрібні руки", а до бюджету надходили суми значно менші, ніж можна було б отримати в разі проведення конкурентних торгів. Це прекрасно ілюструють продажі державних пакетів акцій енергокомпаній у 2011-13 роках.

Запуск приватизації  вже новою владою запам’ятався такими подіями, як зрив продажу міноритарного пакету "Сумихімпрому",  успішним продажем 25% "Закарпаттяобленерго", заблокуванням продажу  "Президент-Готелю" та черговою невдалою спробою "позбутися" Одеського припортового заводу.  Як наслідок, приватизаційні кампанії двох останніх років збагатили держбюджет лише на 610 мільйонів гривень.

Приватизаційний ребрендинг

Незважаючи на незначні успіхи реалізації державних об’єктів підхід до оптимізації приватизаційного процесу виглядає комплексним.

Одеський припортовий завод

Ядром приватизаційних змін на даний момент є проект закону 2319а. Документ передбачає  внесення змін до існуючих законів і має на меті забезпечити прозорий, професійний та неупереджений продаж державних об’єктів.

Серед  запропонованих змін - унеможливлення участі в приватизаційному процесі компаній та фізичних осіб держави-агресора, а також встановлення більш жорстких вимог до учасників приватизації в цілому.

Одним з найважливіших положень законопроекту  є скасування продажу на фондових біржах пакету акцій акціонерного товариства розміром 5 - 10 відсотків статутного капіталу.

"Такий продаж затягував процес приватизації майже на два місяці. Більше того, продаж 5-10 відсотків акцій спричиняв дроблення пакету акцій, недоотримання бюджетом надходжень та потенційним створенням проблем у вигляді рейдерського захоплення об’єкту після закінчення приватизації", - підкреслює керуючий партнер київського офісу Baker&McKenzie Сергій Піонтковський.

Третій пункт змін, що пропонується документом 2319а, - це залучення до процесу приватизації професійних радників. Залучення міжнародних інвестиційних банків до приватизації дає можливість провести масштабну маркетингову кампанію та достукатись до буквального кожного стратегічного інвестора у світі, каже Піонтковський.

Радника долучати доцільно до приватизації будь-якого великого об'єкта, каже гендиректор Concorde Capital. "Навіть якщо раднику вдасться підняти вартість на 30-40%, то у цифрах це будуть десятки або і сотні мільйони доларів, особливо, коли мова йде про ОПЗ і порти", - зауважує Мазепа.

Вже минулого року на практиці можна було оцінити таку новацію як електронні торги, які запроваджено з метою реалізації об’єктів малої приватизації. Невеликим, але показовим  прикладом є зокрема продаж контейнерів для перевезень ПрАТ "Науково-виробничого об’єднання "Етал", які багато разів безрезультатно виставлялися на продаж на класичних торгах.

Партнер МЮГ AstapovLawyers Олег Мальський також відзначає важливість такої ініціативи ФДМ як створення Приватизаційного кодексу.  "Все законодавство, що стосується приватизації, усі законодавчі та підзаконні акти, треба привести у відповідність. Не так важливо, це буде кодекс чи документ із іншою назвою", - відзначає експерт.

Також ФДМ розробив нову методику оцінки об’єктів, яка в кінці минулого року була схвалена Кабміном.

Новий механізм передбачає закладення в основу оцінки ринкової вартості, а не балансової звітності об’єктів, залучення до оцінки незалежних оцінювачів та узгодження стартової ціни пакетів акцій об’єктів групи "Г" та паливно-енергетичного комплексу робочою групою, створеною урядом (представники міністерств та міжнародних організацій - ЕП).

Скільки і кому

Крім регуляторних та організаційних змін, яких потребує приватизаційний процес не менш важливим є визначення самих об’єктів приватизації.  Думки більшості експертів та чиновників сходяться на тому, що приватизувати потрібно усі державні підприємства, окрім справді стратегічних.

"Серед цих окремих об’єктів -  гідро- та атомні електростанції. Водночас  "Турбоатом", ОПЗ, "Укрзалізниця", трубопроводи, "Укрспирт" і сотні інших підприємств мусять бути продані", - наголошує Мазепа.

Так, малі та середні підприємства влада не проти передати в руки місцевим бізнесменам, а власниками великих компаній зазвичай бачать іноземного інвестора.  Це пояснюється тим, що іноземні інвестиції є гарантією того, що підприємства отримають фінансові вливання на модернізацію виробництва, впровадження технологій, досвід в контексті застосування нових форм управління та, імовірно, нові робочі місця.

Іноземного власника планується знайти зокрема для Одеського припортового заводу, продаж 5% акцій якого минулоріч було скасовано усього за тиждень до конкурсу.

Серед потенційних покупців заводу, за словами голови Фонду держмайна, є американські, турецькі, китайські та європейські інвестори, зокрема, один з найбільших у світі постачальників міндобрив, норвезька компанія Yara. За об’єкт планується виручити не менше мільярда доларів.

Іншим держпідприємством, яке бачать лише у власності іноземців, є "Центренерго". Найбільш реальним покупцем енергетичної компанії називають французьку Engie (раніше Gaz de France - ЕП).

Також, за словами міністра енергетики та вугільної промисловості України Володимира Демчишина, зацікавленість у купівлі українських енергетичних компаній висловили інвестори з Казахстану. Імовірно, що за кордоном шукатимуть і власника "Президент-Готелю", приватизацію якого в минулому році зірвали його ж орендатори.

Існує можливість залучити іноземні інвестиції і в ході приватизації агропідприємств. Про зацікавленість американських, європейських та китайських інвесторів заявив нещодавно і міністр аграрної політики Олексій Павленко.

Виклики - 2016

Попри значні напрацювання в створенні бекграунду для "великої приватизації", залишається низка перешкод, не подолавши які, неможливо досягти справжнього успіху.

Турбоатом

Серед цих викликів - недопущення заблокування  продажу тих чи інших активів, удосконалення процесу передачі відомствами об’єктів Фонду держмайна, прийняття надважливого законопроекту 2319а, а також схвалення нової редакції Закону "Про оцінку". 

Як підкреслює Мальський, механізму оцінки об’єктів державної власності є складним питанням.

"Сьогодні інвестор, оцінюючи об’єкт, не може адекватно зрозуміти його справжню прибутковість, адже значна частина прибутку виводиться не шляхом розподілення дивідендів чи формування прибутку, а шляхом укладання  договорів з пов’язаним особами, через договірні контракти та зменшення податкового навантаження", - пояснює експерт.

Захист інвесторів також є однією з умов, незабезпечення якої може поставити під сумнів досягнення приватизації. Попри привабливість українських державних підприємств для іноземних компаній, інвестор усвідомлює наявність в Україні ризиків, які важко оцінювати та яким складно протидіяти.

"Після зміни власника державного підприємства необхідно передбачити можливість дозволити інвесторам, законодавчо, в односторонньому порядку, без штрафних санкцій, розірвати контракти, які укладенні на несправедливих, неринкових умовах", - підкреслює Мальський.

Такий механізм унеможливив би виведення прибутку та дозволив самостійно визначити контрагентів. Більше того, такі кроки підняли б і вартість держпідприємств, і збільшили б бажання іноземних інвесторів брати участь в приватизації.

Невід’ємним процесом приватизації також повинна бути ліквідація сотень підприємств, які по суті, давно не функціонують, а також передача важливих для країни держоб’єктів в управління холдингу.

Якими б не були ризики та виклики, зрозуміло одне, що приватизація, це той процес, який більше не можна відкладати на "завтра", адже мова йде не лише про наповнення бюджету, а й про відновлення довіри, і не лише зарубіжних інвесторів, а й українських громадян.

"Корумповані чиновники за кожен місяць неприватизації вкрадуть ще кілька десятків мільйонів доларів. Водночас приватизація - це свідчення того, що в країні відбуваються зміни", - резюмує Мазепа.