2011-2015

Останнє п'ятиріччя для України стало періодом, найбільш насиченим резонансними подіями. Геополітичний розворот на 360 градусів, дострокова відставка Президента і зміна всієї вертикалі влади, війна на Донбасі - найбільш насиченому промисловістю регіоні. Як результат - різке скорочення всіх економічних показників і надія на світле майбутнє.

Початок правління четвертого Президента України Віктора Януковича став періодом видимої стабілізації економіки, зростання добробуту населення і навіть надії на світле європейське майбутнє України. Саме в 2010-2012 рр. почалося відновлення вітчизняної економіки після кризи 2008-2009 років. Зростало багато виробничих показників, курс стримувався на рівні 8 гривень за 1 долар, комунальні тарифи були стабільні. Однак мало хто замислювався якою ціною це давалося.

"Останній квартал правління Януковича став шостим кварталом економічного спаду в Україні (крім IV кварталу 2013 року, коли зростання було підтримано великим урожаєм). Основною причиною спаду стала нестача інвестицій, до 2013 року частка споживання у ВВП досягла 90%. Недоінвестування призвело до скорочення експорту - в 2013 році його обсяги були на 28% нижче, ніж в 2005 році, тоді як обясги імпорту - на 20% вище ", - згадує виконавчий директор "Центру економічної стратегії"  Гліб Вишлінський. За його словами паралельно накопичувалися бюджетні дисбаланси, росли держвидатки (в 2013 році загальні держвидатки склали 48,5% ВВП). Витрати на соціальне забезпечення, в основному пенсії, зросли з 19,6% ВВП в 2007 році до 23,4% ВВП в 2013 році. Йшла штучна підтримка фіксованого курсу гривні. "Як результат, міжнародні резерви України скоротилися в 2011-13 роках на 41%", - говорить Вишлінський.

На перших порах основний тон в уряді задавали старі перевірені кадри. Кабмін очолював Микола Азаров, ключові міністерства - професійні чиновники, як правило, пов'язані з олігархами. Сам же великий бізнес завершував формування своїх бізнес-груп за рахунок приватизації. Так, в компанію ДТЕК Ріната Ахметова відійшли вугледобувні об'єднання "Ровенькиантрацит", "Свердловантрацит" і "Добропіллявугілля", генеруюча "Дніпроенерго". Дмитро Фірташ фактично оформив контроль над титановою промисловістю України і хімпромом. Все більш глибоко пускали коріння російські бізнес-групи, що діяли, в тому числі, за підтримки держбанків РФ. А ось Віктор Пінчук та Ігор Коломойський, як представники дніпропетровського клану, виявилися практично не при справах, хоч і зберегли контроль над існуючими активами.

Сімейна історія

Янукович В.Ф.

У грудні 2012 року в уряді сталася масова заміна кадрів. З'явилася "молода поросль" чиновників на чолі з Сергієм Арбузовим (став першим віце-прем'єр-міністром України) та Олександром Клименком (міністр доходів і зборів). Вони вважалися ставлениками старшого сина Президента - Олександра Януковича. Практично по всій вертикалі влади пішли призначення "донецьких". Сформована конфігурація влади була прозвана "Сім'єю", інтереси якої повинні були враховуватися практично у всіх сферах життя країни. Але, що найбільш примітно, владна верхівка мала особливу думку щодо розпорядження державним бюджетом, починаючи від дотацій шахтарям Донбасу і закінчуючи перерозподілом доходів від тіньових послуг, таких як оптимізація оподаткування.

У певний момент стало зрозуміло, що в країні дозріли умови для формування нової потужної бізнес-групи з непомірними амбіціями. Але увірватися в елітарний клуб "старих олігархів" для "сім'ї" виявилося досить складно. Ресурси були, але практично всі привабливі активи вже мали свого господаря. Тому був відновлений процес приватизації того, що до недавнього часу було потрібно самій державі. Знайшли своїх таємних господарів "Укртелеком" і "Донбасенерго". Відбулася тиха приватизація збагачувальних фабрик Донбасу.

Але не вистачало масштабності. Після тривалих пошуків порожня ніша була знайдена - нафторинок. Обличчям цього бізнесу виявився молодий підприємець Сергій Курченко, компанії якого, об'єднані брендом ВЕТЕК, стали головними українськими імпортерами бензину і дизельного палива. Він позиціонував себе як незалежний бізнесмен, проте в ЗМІ отримав ярлик "гаманця Януковича". Адже імпорт палива вівся по настільки сумнівним схемам, на які міг зважитися лише той, хто мав карт-бланш з боку влади та силових структур. Бізнес Курченка ріс мало не щотижня: були куплені нафтоперевалочний комплекс в Херсоні, НПЗ в Одесі, мережа заправних станцій у Німеччині. З'явилася інформація про швидке "віджимання" найбільших українських мереж АЗС.

Паралельно велася робота над іміджевими проектами. Так, Курченко став одноосібним власником "Українського медіа холдингу", що видавав українську версію журналу "Forbes". У харківського бізнесмена Олександра Ярославського був викуплений футбольний клуб "Металіст", який за короткий час поряд з "Шахтарем" Ріната Ахметова і "Динамо" братів Суркісів, став одним з претендентів на чемпіонське звання.

Але нестримні фінансові апетити пропрезидентської бізнес-групи, а також інших молодих чиновників, що будували свої міні-імперії зіграли злий жарт. Вони стали одним з каталізаторів невдоволення, як з боку населення України, так і старої гвардії олігархів, які за чутками вже в 2013 році почали обговорювати долю країни в контексті президентських виборів 2015 року.

Північні кліщі

Видима політична та економічна стабільність, багато в чому була заснована на співпраці з Росією. Ми туди відправляли легкові автомобілі, вантажні вагони і металопрокат. Натомість отримували великодушні поступки в ціні на природний газ і багатомільярдні кредити.

При цьому північний сусід не соромився вести торгівельні війни, заманюючи Україну в Митний союз (на той момент економічний союз РФ, Білорусі та Казахстану). Раз у раз виникали складності з продовженням пільгового режиму поставок сталевих труб, періодично перекривався імпорт вагонів, сиру, цукерок та іншої продукції. Одночасно в Росії будувалися нові заводи, спрямовані на імпортозаміщення. Як результат, з їхнього ринку поступово витіснялися українські труби, вантажні вагони і інша промислова продукція. Через економіку чинився тиск на політичне керівництво української держави. Адже навіть за Януковича Україна була орієнтована на Європейський Союз і активно готувалася до підписання угоди про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року.

Вбиті мирні протестанти

Ідилія зруйнувалася чи не за один день. Президент України Віктор Янукович, раптово відмовився підписувати угоду про асоціацію. Країна зробила різкий розворот у бік зближення з Російською Федерацією та Митним союзом. Після цього в Києві та інших регіонах почалися акції протесту проти такого рішення глави країни.

Президент і уряд ігнорували народний гнів, що лише піднімало градус загального невдоволення. Після трьох місяців масових протестів і більше сотні жертв, Віктор Янукович і його найближче оточення були змушені залишити країну. "Революція Гідності" дала шанс Україні побудувати нове суспільство. Однак одномоментне руйнування всієї вертикалі влади призвело до активізації Росії на політичному фронті. Опиратися було нікому. Адже в країні фактично зникла система управління армією, МВС, СБУ та іншими структурами.

Війська РФ, скориставшись ситуацією, під виглядом місцевого ополчення захопили Крим з фактичною анексією півострова в березні 2014 року. Трохи пізніше почалася реалізація подібного сценарію на території Донецької та Луганської областей. Однак тут не вдалося провести блискавичну і мирну операцію. На частині території цих регіонів з'явилися так звані "Донецька і Луганська народні республіки", фактично керовані з Москви. А масштабні бойові дії із застосуванням танків і реактивної артилерії стали причиною радикальної зміни економічного ландшафту сходу України.

Сильніше за всіх постраждали транспортна та енергетична інфраструктура. Окупований Донбас практично відрізаний від решти України. Там закрилися вугільні шахти, зупинилися металургійні заводи. Офіси великих компаній переїхали з Донецька і Луганська до Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва. За офіційними даними, більше мільйона жителів регіону були змушені виїхати за його межі.

У числі переселенців виявилася і компанія "Керамет", якій довелося законсервувати активи і перевезти персонал із зони АТО. "У нас" віджали "весь парк легкових автомобілів, кілька вантажівок та й у цілому стало вкрай небезпечно. Після цього ми прийняли рішення про переміщення співробітників. І мені, і іншим співробітникам довелося прийняти складне рішення залишити не тільки комфортний офіс, але і домівки, рідне місто, звичне коло спілкування. На жаль, не всі змогли зважитися на таке ", - згадує генеральний директор "Керамет" Володимир Бублей.

Драматичні події в промисловості зрикошетили по макроекономічній ситуації. Наприклад, в серпні 2014 року аналітики українського "Альфа-Банку" підрахували, що скорочення виплавки сталі більш на 30% призвело до втрати валютної виручки в розмірі близько $ 500 млн на місяць.

Українська армія на Донбасі

Практично без зупинки девальвувала гривня. Ситуація була посилена панічними настроями населення України. Замість курсу 8 грн за 1 долар, дбайливо підтримуваного урядом Азарова і Арбузова в 2011-2013 роках, до весни 2015 ми отримали 22-23 грн за долар. А в окремі дні пікові значення курсу наближалися до 40 грн за долар.

У мріях про оновлення

Що допомогло зупинити паніку і послабити тиск на нацвалюту? Відносно швидке формування нової вертикалі влади на чолі з Президентом Петром Порошенком і прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком, які користуються довірою у західних партнерів. Як результат, досить швидко вдалося розвернути корабель "Україна" в бік Європейського Союзу. До літа 2014 року ми підписали довгоочікувану Угоду про асоціацію з ЄС. Через кілька місяців з'явилися перші результати зближення із західним світом. Було відновлено співпрацю з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими міжнародними фінансовими організаціями, які виділили багатомільярдну підтримку Україні. При цьому на керівних позиціях в уряді та інші відомствах масово з'являлися іноземці (грузини, литовці, американці), що дало привід говорити про елементи зовнішнього управління країною.

Ситуація в економіці та бізнесі все ще далека від стабільності. Фактор Донбасу і криза на світових сировинних ринках призвели до скорочення впливу старих галузей. Зменшилася валютна виручка, що раніше надходила від експорту металу та продукції машинобудування. Новою надією української економіки стали сільське господарство і переробна промисловість.

Ці галузі вже багато років вважаються перспективними, проте, довгий час не могли реалізувати свій потенціал. Виною цьому є їх пізня трансформація з планової економіки на ринкову. "Причиною тому було кілька факторів. З 1992 року колгоспи розформовувалися без розподілу землі, що зменшувало інтерес населення, з 1994 року Л. Кучма дав старт формуванню приватної власності на землю та її роздержавлення (Указ" Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва "). Цей документ можна вважати фундаментом ринку землі", - розповідає експерт Українського клубу аграрного бізнесу Ігор Остапчук, додаючи, що формування ліберального податкового режиму для сільського господарства затяглося майже до кінця 1990-х.

Закупівля нової техніки, якісного посівного матеріалу і добрив, формування земельних банків великими холдингами фактично йшло до середини 2000-х. Незважаючи на це, Україна вже стала одним з найбільших світових експортерів зернових та соняшникової олії, продуктів переробки овочів і фруктів. У країні добре розвинені кондитерська і м'ясо-молочна промисловості, які, в основному орієнтовані на внутрішній ринок.

Метал назавжди

Що відбувається з галузями, що були раніше найбільшими експортерами? Машинобудування за роки незалежності так і не змогло переорієнтуватися з поставок в країни колишнього СРСР на нові ринки. Скорочується випуск автомобілів, вагонів та продукції енергетичного обладнання. Якщо в 2011 році в країні було вироблено понад 52 тисячі вантажних вагонів, то в 2014 році цей показник скоротився до 6 тис. одиниць. І падіння триває. Все частіше простоюють конвеєри АвтоЗАЗу, "Богдану", заводів корпорації АІС і компанії "Єврокар". Єдина сфера машинобудування, що ожила в 2014 році  - це оборонно-промисловий комплекс. Але причина зростання показників - війна - не тішить.

Бойовими діями і терактами зруйновані вугледобувні підприємства Донбасу, завдано шкоди транспортній інфраструктурі, непрямий вплив відчувають металургія та суміжники. Так, через регулярні обстріли і відсутність можливості ввезення сировини-вивезення готової продукції тривалий час простоювали Єнакіївський і Донецький метзаводи, майже рік не працював надсучасний Алчевський меткомбінат.

Ситуація у світі також не грає на руку металургам. За останні півтора року відбулося радикальне зниження цін на металургійну продукцію, яке пов'язують із завершенням сировинного суперциклу. За рік різко подешевшало все: від нафти до залізної руди. Щоб зберегти свою глобальну конкурентоспроможність на падаючому ринку, акціонери та менеджмент прийнялися впроваджувати енерго- та ресурсозберігаючі технології. Наприклад, практично на всіх метпідприємствах впроваджена технологія вдування пиловугільного палива (ВПП), що дозволяє економити до $ 50 на 1 тонні виробленого чавуну. Виводяться з експлуатації неефективні і застарілі мартенівські печі, які досі висять над вітчизняною металургією як зловісна тінь XIX століття.

Все це веде до скорочення валових показників виплавки чавуну і сталі, але дозволяє зберегти галузь. "Держава, у якої немає виробництва сталевого прокату, не може бути розвиненою і незалежною. Доки в Україні є металургія, у нас є перспективи!", - Резюмує ситуацію металургійний експерт Володимир Піковський.

Віддам у добрі руки

Скорочення витрат у промисловості змушує власників шукати нові управлінські рішення. Одним із символів останньої п'ятирічки стало активне застосування аутсорсингу. Це дозволяє скорочувати витрати і вибудовувати більш просту систему управління підприємством. Першим ділом металурги вивели за межі штатного розкладу допоміжний персонал. Для цього створювалися кадрові агентства або ж залучалися профільні компанії, які могли професійно управляти, наприклад, системою громадського харчування або наданням послуг зв'язку. Схоже, що експеримент виявився успішним.

В умовах низьких цін на метал і металоконструкції, навіть ті підприємства, які мають вертикально інтегровану схему виробництва (сировина - готова продукція), всерйоз почали замислюватися над тим, щоб зосередитися на ключових процесах, віддавши допоміжні в аутсорсинг.

Адже у більшості світових меткомпаній мінімальний штат працівників ремонтно-сервісної служби, енергетиків, вогнетривників. Ці послуги, як правило, надають сторонні спеціалізовані компанії. В Україні одними з перших подібну модель у сфері заготівлі сталевого брухту реалізували корпорація ІСД і компанія "Керамет". Остання, вже відома на ринку як оператор на ринку заготівлі та переробки сталевого брухту, взяла в управління копрові цехи всіх підприємств корпорації. Алчевський МК, Дніпровський МК ім. Дзержинського, підприємства в Угорщині та Польщі перейшли на таку форму співпраці.

Про те, яке значення цей період має в історії України, ми зможемо судити набагато пізніше. Як сказав Мао Цзедун, коли його запитали щодо 150-річчя Французької Революції: "рано робити висновки". Рано робити висновки щодо системності останніх змін, тим паче про їх ефективність.

Поки можна лише констатувати: що дотримання Україною політики нейтралітету на міжнародній арені і спроби уникнути потрясінь, пов'язаних з радикальними реформами всередині країни, лише відклали і посилили ці потрясіння.