"Відбилась від стада бідна овечка. Відбилась від стада, що ж з нею стане…" - це слова із давньої шотландської пісні 12-го століття, в якій йдеться про важкі часи для цієї країни. В ній також згадується про сірих вовків, яким ніколи не сидиться вдома.

Треба так розуміти, що вовки – то англійці, які в ті часи хижо рискали по Альбіону, насаджуючи своє політичне панування, а овечка – то звісно Шотландія, яка втратила власні орієнтири.

А вам в контексті України ці слова нічого не навіюють? Бідна овечка, хижі вовки…

Спробую пояснити.

На початку 1990-х років минулого століття Україна за щільністю проживання людей та рівнем валового внутрішнього продукту на душу населення випереджала чи знаходилась на рівні сусідніх країн (рис. 1).

Рис. 1 – ВВП на душу населення і густота населення в окремих країнах в 1991 році

Однак за останні 23 роки стан справ кардинально змінився не на нашу користь. Приведений нижче малюнок демонструє всю складність ситуації в якій ми зараз перебуваємо (рис. 2).

Рис. 2 – ВВП на душу населення і густота населення в окремих країнах в 2013 році

За економічною продуктивністю та щільністю населення Україна виразно "випадає" із сукупності країн, що її оточують. Це означає, що щільність соціально-економічних процесів на нашій території є настільки низькою, що ставить під сумнів загалом нашу суб’єктність, щонайменше її економічну складову. Поточна залежність України від зовнішнього фінансування яскраво це ілюструє.

Отже, низький рівень економіки та пов’язана з цим депопуляція є серйозною загрозою для нашої країни. Можливо, не меншою, ніж конфлікт на сході, якого б не було за іншої соціально-економічної ситуації.

В цих умовах подальший економічний спад абсолютно неприпустимий. Якщо якимось чином похитнеться міжнародна стабільність, і Україна випаде із пріоритетів політики Заходу, ми одразу ж зазнаємо повторного удару. Тому що ми слабкі, "відбились від стада", і за нами полюють.

В українців, як виявляється, дуже притуплене почуття небезпеки. Потрібен високий поріг загрози, щоб ми почали реагувати. Очевидно, саме тому у нас відсутня практична політика із стимулювання економічного зростання, яка зараз необхідна.

Політика із впровадження економічних свобод, до якої належить захист прав власності та вільна конкуренція, рівні правила гри є необхідною. Але вочевидь вона недостатня в ситуації, що склалась. Нам потрібне виробництво, робочі місця і податки в бюджет, щоб держава могла виконувати належні їй функції. Сподівання на тривале зовнішнє фінансування цих функцій для країни наших масштабів і географічного положення є неприпустимим.

Сьогодні бюджетні витрати в Україні на одиницю населення є в рази меншими, ніж у сусідніх країн, яким не потрібно воювати (рис. 3). Тому марно шукати рішення в подальшому скороченні бюджетних видатків. Їх об’єктивно має бути значно більше, щоб держава змогла повноцінно виконати хоча б свої соціальні та оборонні функції.

Чого лише вартий поточний жалюгідний рівень оплати праці держслужбовців, наслідки дій яких відчуває все суспільство.

Рис. 3 – Витрати зведеного державного бюджету у розрахунку на душу населення в 2014р., дол. США/особу. Джерело: Світовий Банк, Державна служба статистики України

Отже, потрібно терміново підвищувати доходи громадян і держави через зростання економіки. А дискусія про те, яка економічна стратегія нам підходить – лібералізм, неолібералізм чи державний протекціонізм - виглядає надуманою. Різні країни в різні часи вдавались то до однієї то до іншої політики, керуючись практичною потребою і здоровим глуздом.

Враховуючи теперішню точку падіння, Україні необхідні 7-9% сталого щорічного зростання економіки. Однак, це неможливо за її поточної структурної побудови та моделі інтеграції у міжнародний економічний простір.

У світовому розподілі праці Україна знаходиться на нижніх рівнях ланцюгів доданої вартості, вивозячи рентні товари та напівфабрикати (руду, зерно, металопрокат). Натомість імпортуються товари глибокої переробки.

Тому доктринально ми повинні ставити задачу якнайшвидшої зміни структури матеріального виробництва в Україні.

Для цього у нас сконцентровані значні можливості і переваги. Приведу приклад деяких видів продукції, для яких є експортний ринок, сировина та виробничі навики:

1. Зерно пшениці – борошно – глютен, цукрові сиропи – лимонна кислота, лізин.
2. Промислова деревина – деревні напівфабрикати – вироби з дерева – дерев’яні конструкції, столярні вироби – меблі.

Отже, Україні необхідна практична політика з індустріального розвитку, зокрема із залучення інвестицій у нові переробні виробництва. Ми повинні виробляти значно більше товарів переробної промисловості, і обов’язково експортувати.

Деякі практичні, проактивні дії в даному напрямку можуть бути наступними:

1. Розбудова енергетичної і транспортної інфраструктури під нові виробництва. Наприклад в центральних і південних областях, де є оптимальні умови для побудови підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, але вже зараз не вистачає електроенергії. Чи в західних регіонах, де особливо вигідним буде розміщення різних складальних виробництв з наступним експортом до ЕС.

1. Практична і системна робота з інвесторами, зокрема зарубіжними компаніями, які контролюють глобальні ланцюги вартості, на предмет залучення України в ці ланцюги. Особливо нас повинні цікавити продукти до створення вартості яких ми можемо максимально долучитись.

1. Впровадження інструментів територіального розвитку, зокрема різних спеціальних економічних зон, які, як мінімум, урівняють умови відкриття і ведення виробництва в Україні з умовами, що діють в сусідніх країнах – Польщі, Словаччині чи Туреччині.

Ще кілька слів про сприятливі зовнішні обставини, які також є дуже важливими.

Європейський Союз, з яким у нас спільний кордон і підписана угода про вільну торгівлю, імпортує щорічно ззовні продукції на 2 - 2,4 трильйони доларів США. В тому числі із КНР на 367 млрд дол США. Порівняно з цими обсягами експорт в ЄС з України на 17 млрд дол США в 2014 р. виглядає просто мізерним. Але ж в контексті виробництва і експорту до Євросоюзу ми маємо дуже суттєві переваги в порівнянні з тим же Китаєм в логістиці та й у вартості робочої сили (табл. 1).

Таблиця 1. Вартість логістики і вартості робочої сили в Україні та Китаї

Тому ми повинні претендувати на заміщення частини імпорту в ЄС продукцією виробленою у нас, зокрема це може бути продукція харчової і легкої промисловості та машинобудування.

Якщо б ми навіть збільшили наш експорт в ЄС в 5 разів, тобто до 85 млрд дол США, наша частка на цьому ринку залишалася б незначною (4,2 % зовнішнього імпорту в країни ЄС). Але для нашої економіки зростання експорту на 68 млрд дол США було б справжнім проривом.

Отже, Україна повинна позиціонувати себе як виключно вигідний виробничий майданчик для випуску та експорту продукції переробної промисловості. Це передбачає жорстку конкуренцію за інвестиції. І в цьому контексті Україна, за великим рахунком, має кинути виклик країнам із швидко зростаючими економіками – В’єтнаму, Індії чи тому ж Китаю.

Інвестиційна привабливість країни – це комплекс факторів. Крім макроекономічної стабільності та економічних свобод це також базова інфраструктура, компоненти та матеріали, трудові ресурси. Тому займатись необхідно всім комплексно.

Критична маса інвестиційного накопичення для переходу України в стан швидкого і сталого розвитку за нашими підрахунками має скласти приблизно 16 тис дол США на душу населення протягом найближчих п’яти років. По відношенню до ВВП норма накопичення повинна досягнути не менше 28% при теперішніх 14%.

Отже, низьке економічне зростання, тим більше падіння повинні розглядатись як стратегічна загроза суспільству.

В поточному стані "овечки, що відбилась від стада" Україна, як незалежна і геополітично складна держава довго не протягне. Тому зростання економіки є невідкладною і пріоритетною задачею, виконання якої вимагає проактивної роботи державної бюрократії, як центральної так і місцевої.

В світі ринкової економіки є просте правило. Там люблять успіх і по-справжньому допомагають лише успішним. Тому кожна місцева адміністрація повинна мати власну історію успіху.

Із сукупності таких успішних регіональних історій складеться новий образ України, привабливий для підприємництва та інвестицій. І тоді міжнародні рейтинги не зможуть це ігнорувати чи цьому завадити. Адже ми повинні змінити стереотипи сприйняття України. У нас немає альтернативи тому, щоб стати іншими, такими, кого "не дуже вигідно" ображати.