Як побороти "Газпром". Ще трохи рецептів

Початок вересня минулого 2012 року ознаменувався непересічною подією, яка прокотилася голосами в унісон переважною більшістю світових засобів масової інформації, і яка поклала початок "процесу сторіччя", який покликаний змінити правила гри на ринку поставки та продажу природного газу у Європі.

За своєю технічною складністю, майбутнім соціальним впливом, сплетінням політичних і комерційних інтересів можновладців, країн-важковаговиків, ймовірної непоступливості її учасників та запеклий опір він здатен перевершити за своєю значимістю "справу сторіччя" проти компанії Microsoft стосовно зловживання нею ринковою владою на ринку поставки операційної системи Windows.

Не вказуючи назву цієї компанії, можна було б з легкістю здогадатися, за ким "дзвонить дзвін". Так, це – "Газпром".

На початку вересня 2012 Генеральний Директорат з конкуренції ЄС (антимонопольний підрозділ Єврокомісії) розпочав розслідування стосовно можливих зловживань на ринку поставок природного газу (а також і електроенергії) споживачам до країн-членів Євроспільноти з Центральної та Східної Європи.

Початку розслідування Генерального Директорату ЄС з конкуренції дали поштовх кілька пов’язаних між собою подій. Відповідно до статті, опубліковано ї у "Нью-Йорк Таймз" 12.11.2012, литовський уряд, заручившись допомогою найкращих юридичних радників (попередні скарги, за твердженнями цієї газети були слабо підготовленими), звернувся до Єврокомісії зі скаргою на зловживання Газпромом монопольним становищем на ринку поставки газу до цієї країни.

Литва, так як і до недавнього часу Україна, є "енергетичним островом", який отримує увесь свій газ від Газпрому, і останній, за твердженням тижневика Financial Times (від 21.01.2011), "завдає економічний та політичний тиск на країну з метою недопущення запланованого реформування у сфері транспортування та поставок газу".

Окрім Литви, на даний час Єврокомісія розслідує діяльність Газпрому на ринках Болгарії, Чеської Республіки, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Польщі та Словаччини.

Фото themoscowtimes.com

Другим не менш (а можливо і більш) важливим фактором початку антимонопольного розслідування Єврокомісії стала ситуація з вартістю газу на світових ринках (а не стільки у самій Європі), яка, безумовно, впливає на ринок газу у Європію. Зокрема, завдяки революції на ринку добування сланцевого газу і поставки та транспортування скрапленого газу, особливо зі Сполучених Штатів.

Про це дуже докладно пише професор Лондонського університету Сіті Алан Райлі у своїй монографії від 31.10.2012 "Єврокомісія проти Газпрому: антимонопольна битва гігантів?" (Alan Riley. Commission v. Gazprom: The antitrust clash of the decade?)

Якщо коротко, то надлишок сланцевого скрапленого газу у США спричинив ціновий тиск на спотовому LNG ринку. Крім того, спостерігається збільшення добування та експорт сланцевого газу та газу не сланцевого походження у Австралії, Канаді та Катарі. Наразі у процесі розробки перебувають величезні поклади газу у Східній Африці, східному Середземномор’ї та у Північному морі.

А ще гіршою новиною для "Газпрому" може бути те, що Китай планує видобувати до 2020 року 60-100 мільярдів кубічних метрів сланцевого газу (наразі запланував видобуток 6,5 мільярдів кубів до 2015 року). Усе це, на думку автора вищезгаданої монографії, повинно вплинути на більшу ліквідність газу у світі, а отже і сприяти зменшенню його ціни.

Вищезгадані фактори покликані спричинити шалений тиск на існуючу економічну модель "Газпрому", створюючи альтернативну конкурентну цінову модель на європейському газовому ринку.

Наразі "ринкова" модель "Газпрому" включає в себе мережу довгострокових контрактів поставки, укладених місцевим монополістом, які містять положення, що забороняють перепродаж газу, передбачають обов’язок покупця "брати та платити" (санкції за не вибір газу складають до трьохкратної вартості невибраного газу, зокрема, відповідно до контракту між Нафтогазом та Газпромом від 19.01.2009.), а також "прив’язують" вартість газу до ціни нафти.

Чому ж так занепокоєна Єврокомісія?

Автор монографії (Райлі) стверджує, що монополізація національних ринків поставки газу та його дистрибуції, заборона його перепродажу, невірне формування ціни (тобто з допомогою формули прив’язки ціни газу до ціни нафти) негативно впливає на економічно доцільне вкладення капіталу, спричиняє фінансові втрати для споживачів і приносить шкоду конкуренції, яку обмежує прийнята в багатьох країнах-членах модель інтегрованого національного постачальника енергії.

І тому, на переконання Єврокомісії, впровадження правил конкуренції та лібералізація європейського газового ринку не може відбуватися без "поглибленого" дослідження діяльності "Газпрому" з точки зору дотримання правил конкуренції.

"Секретна зброя "Газпрому". Фото eu-russiacentre.org

Дослідження Єврокомісією формули прив’язки ціни на газ до ціни на нафту може визначити зловживання "Газпромом" монопольним становищем у встановленні неринкових цін. Зрозуміло, що прив’язка до цін на нафту застосовуєтья "Газпромом" для збереження дохідності. Але Єврокомісія буде досліджувати, чи така прив’язка не порушує антимонопольне законодавство.

Відповідно до даних, опублікованих Євростатом (орган статистики ЄС) у 2010 році, тільки 2,6% від усієї генерації енергії відбувалася за допомогою нафтопродуктів, а більш ніж 23% - за допомогою газу (що складає більш ніж 70% загального споживання газу у ЄС).

А що ж далі? Якщо Єврокомісія знайде порушення, то чи вистачить у неї політичної волі застосувати усю міць антиконкурентного законодавства ЄС на структурі "Газпрому"? Чи, може, вона зможе піддатися політичному тиску Росії?

Досвід таких попередніх антимонопольних справ, як злиття General Electric та Honeywell, а також Microsoft, свідчить про те, що у Єврокомісії достатньо запасу міцності. А відповідні положення антиконкурентного законодавства, за твердженнями професора Райлі, є "вмурованими" у конституцію ЄС у формі статей 102 та 103 Угоди про ЄС.

Поточна практика "Газпрому" щодо обмеження транскордонного руху товару (газу), відмови надавати зацікавленим сторонам доступ до "труби", зокрема, через володіння цим активом безпосередньо чи через участь у акціонерному капіталі операторів-постачальників газу, у поєднанні з монопольним або квазі-монопольним становищем постачальника газу, навряд чи зможе бути відповідною до основоположних принципів Угоди про ЄС.

Якщо Єврокомісія знайде порушення, зокрема, у встановленні ціни на газ шляхом прив’язки його ціни до ціни на нафту у контрактах на поставку газу, то наслідки можуть бути далекосяжними.

Вона не тільки може зобов’язати "Газпром" здійснити певні дії (або утриматись від дій), накласти штрафи, які передбачувано можуть виявитися дуже немаленькими. Це ще не все: якщо така формула ціноутворення буде визнана антиконкурентною, то це може відкрити двері до ревізії взаємних контрактних зобов’язань між "Газпромом" та його контрагентами з купівлі газу, зокрема, і з "Нафтогазом".

І це ще не все – встановлення зловживань ринковою владою з боку "Газпрому" надасть право компаніям, які постраждали від таких дій, позиватися до газового монополіста з вимогою відшкодування збитків.

Автор погоджується із твердженням професора Райлі про те, що якщо розгляд суперечки щодо формули ціноутворення та індексації ціни на газ буде розглядатися на території країни-члена ЄС за законодавством якоїсь з країни-членів ЄС, то арбітражний трибунал зобов’язаний буде застосувати антимонопольне законодавство ЄС.

Фото naturalgaseurope.com

Для "Нафтогазу" такий розвиток подій був би дуже доречним з огляду на те, що контракт на поставку газу із "Газпромом" від 19.01.2009 містить арбітражне застереження, відповідно до якого усі суперечки між сторонами цього контракту повинні вирішуватися у Стокгольмській арбітражній палаті відповідно до чинного законодавства Швеції (яка, до речі, є країною-членом ЄС).

Однак, нажаль, не все так просто для "Нафтогазу" на даний час. Крім несправедливої формули ціни, камінь спотикання із "Газпромом" лежить у не менш жорстких вимогах контракту від 19.01.2009, відомих як формула "бери-або-плати", відповідно до якої "Нафтогаз" зобов’язаний сплатити "Газпрому" санкції у трикратному розмірі (300%) чинної ціни – у випадку невибірки газу понад 6% місячного об’єму поставки у весняно-літній період, та 150% - у осінньо-зимовий.

Хоча "Нафтогаз" і уряд України, скоріш за все, і впоралися із завданням-мінімум по односторонньому зниженню об’ємів закупівлі газу, незважаючи на отримання нещодавньої 7 мільярдної претензії від Газпрому.

Але, на думку автора, обрана стратегія "Нафтогазу" – небезпідставна і може принести свої плоди. Не зважаючи на положення чинного контракту між "Газпромом" та "Нафтогазом" та той факт, що жодна судова (чи арбітражна) установа ще не розглянула спірні моменти цього контракту, на сьогодні у автора не викликає сумнівів уся несправедливість "драконівських" санкцій, передбачених контрактом на поставку газу до України.

Попри можливі заяви газового монополіста про те, що формула "бери-чи-плати" покликана забезпечити поступ у розвідці та запуску нових родовищ газу "Газпромом", та є своєрідною страховкою для капіталовкладень, які потрібно здійснити останнім у нові родовища, санкції "Газпрому" за даним контрактом, очевидно, є неадекватними заявленій меті. Насправді, вони є каральними штрафами і, скоріш за все, не мають під собою надійної економічної складової.

З огляду на усі обставини, що мають безпосередній вплив на укладення та виконання сторонами цього контракту (такі як стан світової економіки, євро-антимонопольне розслідування, а також і самі обставини підписання "газового контракту" у січні 2009 року), вселяють надію на те, що каральна складова цього контракту за недобір газу так і реалізованою не буде.

Однак, якщо Україні вдасться диверсифікувати постачання газу, зокрема, з західноєвропейського ринку (який, як є усі підстави сподіватися, буде більш вільним найближчим часом від антиконкурентних практик певних гравців, зокрема "Газпрому", та з недискримінаційним доступом до труби), то друга проблема – несправедливої ціни – вирішиться сама по собі.

Звісно, якщо ця можливість не буде заблокованою угодою про консорціум із Газпромом, про укладення якої останнім часом немало було написано.

ПРО АВТОРА

Володимир Шкред,

Магістр права університету КНУ ім. Шевченка, Центрально-Європейського університету (Будапешт), Пенсільванського університету (США), адвокат