Хто з’їсть білоруський пиріг?

Після багаторічної кризи Україна різко опинилася на порозі нафтопереробного ренесансу. У всякому випадку так можна судити з висловлювань посадовців.

Згідно даних пана Ставицького, наприкінці березня має стартувати робота на Одеському НПЗ, а також є прагнення запустити в роботу Лисичанський НПЗ до настання літа. В першому випадку голова Міненерговугілля навіть пообіцяв не обмежуватись перерізанням червоної стрічки.

Зараз залишається лише одне найбільше питання: якою ціною почнеться ренесанс?

Десь два роки тому це питання перетворилося на риторичне. Екс-міністр енергетики Юрій Бойко обіцяв, але так і не спромігся запустити НПЗ. Перш за все тому, що всі його пропозиції приводили або до подорожчання нафтопродуктів на АЗС, або до заробітку його бізнес-партнера Дмитра Фірташа.

Едуарду Ставицькому вдалося піти далі, ніж Бойкові. Він вже зробив перший крок до відновлення роботи вітчизняної нафтопереробки. Одеський НПЗ, який нещодавно купували структури Сергія Курченка, таки буде запущений, хоча б у тестовому режимі. Хоча в це дійсно ніхто не вірив.

Але що буде далі? Адже наприкінці березня до агрегатів Одеського НПЗ буде закачана технологічна нафта, щоб перевірити, чи ці агрегати здатні працювати.

Скоріше за все, будуть виявлені численні недоліки. Щоб їх ліквідувати, доведеться витратити чимало грошей – це перше. А надалі ще доведеться забезпечити стабільне постачання нафти – це друге.

І ось тут ми повертаємось до старих методів, які намагався використати ще Бойко. Питання лише в тому, яку з його старих пропозицій реанімують.

Якось на часі було питання про звільнення російської нафти від ПДВ. Саме тоді ходили настійливі чутки, що Лисичанськом цікавиться сам пан Фірташ. За тодішніми експертними оцінками, він був здатний купити завод, витративши сотню-дві мільйонів доларів. Але ці гроші треба швидко "відбити", тому що в Україні вкладати навіть на п'ять років – це божевілля.

І ось, пільга з ПДВ дозволяла Фірташу десь за два-три роки окупити придбання Лисичанського НПЗ.

В чому проблема, спитаєте ви? Справа у тому, що пільга б надавалася б на модернізацію заводу. Мовляв, інвестор отримає надлишкову суму грошей, яку вкладе в оновлення обладнання. Але це були б лише казки від тандему Бойка та Фірташа. Для вигляду, на заводі підфарбували б дві труби, та переклали асфальт на прохідній. Але реально гроші б йшли "наліво".

Але звільнити від ПДВ на такий термін – це, можна сказати, навіть стратегічний план. За два роки могло б трапитись будь що.

Тому завжди був та залишається запасний варіант – підвищення ввізного мита на нафтопродукти, що вироблені за кордоном.

В 2011-2012 роках Міненерговугілля не вдалося обнести парканом країну з усіх сторін. Хоча Бойко намагався виставити все так, нібито імпортні нафтопродукти складають загрозу вітчизняним НПЗ.

Може, навіть і так. Але давайте згадаємо, що пропонував зробити Бойко. Щоб змінити ситуацію, він хотів зробити імпортні нафтопродукти дорожчими, і тоді б вітчизняні заводи стали завозити та переробляли сиру нафту. І продавали низькоякісний "шмурдяк" – більшість вітчизняних заводів не модернізовані навіть до того рівня, щоб виробляти продукти стандарту Євро-4.

Сергій Курченко. Фото metalist.ua

Жодного контролю за якістю введено б не було. За багато років Бойко не зробив ані кроку, щоб реально перевіряти, що ж продається на вітчизняних АЗС. Ми впевнені, не було б і контролю за тим, як відбувається модернізація заводів. Ні, комісії від Міненерго регулярно відвідували б НПЗ, і навіть писали б позитивні висновки. Але реальної модернізації не було б.

Що б було? Введення мит перетворилося б на черговий дерибан, коли б за рахунок обмежень вітчизняні НПЗ отримали б свою частку ринку і заробляли б надприбутки. Платити за все довелося б звичайним автовласникам. Вони, як раніше, купували б білоруський бензин, аби не зіпсувати двигуни дорогих автівок.

Насправді, історія за нафтопереробкою розпочалася багато років тому. На українські НПЗ завжди постачалася здебільшого російська, а також більш сірчиста татарська нафта. Власне, під цю нафту вони будувалися. Було цілком зрозуміло, якщо не 15, то принаймні 10 років тому, що Російська Федерація ніколи не відмовиться від експортного мита на нафту. Стягнення цього податку завжди ставало на заваді модернізації нових господарів НПЗ. Адже ще в 2000-х роках очільники ТНК та Лукойлу наполягали, що за умов наявності експортного мита вони не зможуть модернізувати заводи. Звісно ж Кучмі на початку 2000-х потрібна була прихильність росіян після "касетного" та "кольчужного" скандалів. Але в цих політичних та економічних торгах галузь була загублена. Одні взяли, тому що могли. Інші продали в обмін на "потепління". А що з цим робити ніхто не знав.

Коли ринок був захищений митами - власники НПЗ були задоволені. Тому ще з тих років найбільш реальна стратегія використання НПЗ була – витискай усе до останнього. Всім здавалося, що момент "останнього" ніколи не настане. Але цей момент прийшов і в країні є надлишок нафтопереробних потужностей, які насправді нікому не потрібні. Без особливих умов, захисту, мит, пільг і так далі. Хіба що для виграшу тендеру в "Укрзалізниці". Можливо, варто було ще на початку 2000-х зважено підійти до модернізації?

Зараз Ставицький, як і Бойко, пропонує запровадити паркан на ввезення нафтопродуктів. Причому, вибірково – лише на кордоні з Білоруссю. 12 березня він навіть започаткував антисубсидіарне розслідування проти сусідньої країни.

Начебто, головним зацікавленим у цій оборудці є Курченко, який отримає вигідні умови для роботи Одеського НПЗ. Але, що цікаво, розслідування започатковане за заявою "Укртатнафти", що контролюється Ігорем Коломойським!

Що ще цікаво, зроблено це тишком-нишком. Менеджери Коломийського залишили документи, на підставі яких стартувало розслідування, у паперовому вигляді в окремому кабінеті. Навіщо? За часів Бойка нафтопереробні заводи подавали документи, на підставі яких також хотіли запровадити розслідування. Але тоді ці документі потрапили до ЗМІ. Їх проаналізували численні експерти, і зробили висновок, що підстав для мита немає. Отже, цього разу вирішили зробити все тихо.

Скарга "Укрнафти"

Виникає питання – до чого тут Коломойський? Чи він є партнером Курченка? Ось це новина.

Але найцікавіше – навіть не це.

Дуже припустимо, що антисубсидіарне розслідування завершиться введенням мит по відношенню до білоруських нафтопродуктів.

І можливо, це навіть вірно. Дійсно, якщо українські заводи будуть модернізовані, то нам не потрібні імпортні нафтопродукти. Білоруські не є виключенням.

Що головне для українських автовласників? Щоб не дорожчало пальне.

І ось тут нас чекає диво. Ставицький нещодавно пообіцяв, що ціни на пальне таки не будуть зростати. Але НПЗ будуть запущені.

Тобто, що це означає? Єдине – що нафтопереробники отримають пільги або знижки. І навіть можливо, що мова йде про ті самі пільги з ПДВ, які Бойко хотів надати Фірташу. Тільки цього разу пільги отримає Курченко, що володіє Одеським НПЗ.

А як же тоді мита? Це – велика невідома у цьому рівнянні.

Друга невідома. Виникає інше питання – якщо будуть лише пільги, а не буде мит, чи збираються вітчизняні НПЗ переробляти нафту? Нові володарі Одесси цілком можуть ганяти танкери до буйків та назад, і щось потроху переробляти. Але основний прибуток мати з імпорту нафтопродуктів.

Судячи з усього, у Роснафті питання поглинання ТНК-ВР ще повністю не вирішені, щоб розмірковувати про такі дрібниці, як Лисичанський НПЗ.

Може статися навіть ще цікавіше. Припустимо, Одеський НПЗ запустився і переробляє трохи нафти. Імпорт з Білорусі скорочується вдвічі. Держкомстат звітує про звільнення від імпортозалежності. Але усім пального вистачає.

І це також цілком можливо. Експерти ринку наголошують, що оптовий ринок нафтопродуктів останнім часом дуже млявий. Ніхто не хоче везти великі партії пального. Тому що в Україні є пропозиція на 500 грн. на тоні дешевша. Тому цілком можливо, що офіційна статистика буде відзначати катастрофічне скорочення споживання пального, а на дорогах будуть стояти затори і хліб в магазинах буде свіжим. Просто мита допоможуть перерозподілити попит в інший більш прибутковий сегмент ринку, який непідвладний Держкомстатистики.