За підрахунками, Україна накопичила 54 млн куб м сміття, і щороку даний показник зростає на 5-7%.

Ці цифри стосуються легальних та нелегальних полігонів захоронення, але в Україні існують і стихійні звалища в лісах, кар’єрах та урвищах.

З усього обсягу зібраного сміття в Україні переробляється лише близько 10%, решта - йде на полігон.

В країні нараховується 4,5 тис офіційних полігонів і близько 10 тис неофіційних. Для прикладу, в Німеччині - 162 полігони. Популярність неофіційних полігонів пояснюється дешевизною захоронення сміття.

Величезна кількість полігонів в Україні пояснюється відсутністю переробних потужностей, на яких, до речі, можна й добре заробляти: виробництво теплової та електроенергії і вторинна сировина, яка стала повноцінним продуктом міжнародної торгівлі. Її в величезних обсягах закуповує Китай.

Наразі в Україні існує лише два сміттєспалювальні заводи із застарілим обладнанням. Зокрема, це київський завод "Енергія", відомий тим, що систематично забруднює екологію Харківського масиву столиці, і харківський завод з красномовною назвою "Екологія України".

Щоб зупинити процес перетворення країни у величезний смітник посеред Європи, необхідно у кожному місті створити сміттєпереробні потужності. За часи незалежності ця справа ніяк не рухалася з місця. У влади були інші пріоритети.

Поки можновладці переймалися своїм добробутом, полігони країни обростали "сміттєвою мафією", яка заробляє на вивезенні сміття. Крім того, з'являлися нелегальні полігони для захоронення відходів, часто вкрай небезпечні.

Першим зрушенням став проект "Чисте місто" Держагентства з інвестицій та управління нацпроектами. За справу взялися масштабно: вже підготовлене техніко-економічні обґрунтування будівництва сміттєпереробних заводів у десяти містах. Схоже, на цей бізнес нарешті знайшлися охочі. Щоправда, хто вони, поки невідомо.

Передбачається, що зі 100% відходів, спрямованих на заводи, якщо їх, звісно, побудують, буде відбиратися вторсировина, вироблятися енергія, виготовлятиметься паливо для цементних заводів, а на полігон потраплятиме лише 30%.

Співвідношення участі держави та приватного інвестора в цих проектах передбачена на рівні 30/70% відповідно.

Керівник національного проекту "Чисте місто" Богдан Баласинович в інтерв'ю "Економічній правді" назвав основний аргумент, чому у сміттєпереробку нарешті захотіли йти приватні інвестиції.

Це продаж енергії, виробленої в процесі переробки сміття, за вигідним "зеленим" тарифом. Наразі у Верховній раді зареєстрований відповідний законопроект за авторством "регіоналів" Юлії Льовочкіної та Юрія Мірошниченка.

- Необхідність побудови сміттєпереробних заводів існує давно. Було багато розмов на цю тему. Чимало іноземних інвесторів хотіли інвестувати в галузь, але досі нічого не зроблено. Може, хтось має інтерес, щоб цих заводів не було?

- Питання риторичне. І не в тому річ, що хтось заважає. Питання в тому, що в Україні не створені умови для розвитку ринку сміттєпереробки.

Якщо існують законодавчі та економічні рамкові умови для розвитку якоїсь сфери, то приходять інвестори, формується ринок, він розвивається, капіталізується і функціонує за своїми законами.

Сьогодні проблема побутових відходів існує в кожному населеному пункті, її потрібно вирішувати щоденно, а галузь фактично відсутня.

В Україні сьогодні фактично надаються лише послуги з вивезення побутових відходів, які включають в себе, згідно із законом України "Про відходи", збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізацію, знешкодження та захоронення відходів.

Це особливість нашого законодавства, що вивезення включає в себе весь спектр видів діяльності у сфері поводження з відходами. Але скажіть, будь ласка, як вивезення і переробка чи вивезення та захоронення можуть бути однією послугою?

Збирання, зберігання, перевезення - це один ринок, перероблення, утилізація, знешкодження - другий ринок, захоронення - третій ринок.

Відповідно у нас є тариф на послуги з вивезення побутових відходів, в який закладено, власне, кошти на вивезення та незначна частина - на захоронення відходів, а на переробку - нічого не передбачено. Тому сьогодні в основному заробляють перевізники і трохи полігони - 20-100 грн за захоронення тони відходів.

- А ту частину грошей, яку отримує полігон, йому перераховує перевізник?

- В кожному місті по-різному, але в основному - перевізник. В переважній більшості міст України полігони належать комунальним підприємствам - близько 97%, - і вони є однією з ключових проблем сфери поводження з відходами.

Якщо провести нормальний екоаудит, за європейськими стандартами, то жоден з наших полігонів його не пройде. Крім того, кількість відходів зростає щорічно на 3-5%, тобто навантаження на полігони теж збільшується. За підрахунками, лише в 2011 році в Україні створено близько 54 млн м куб побутових відходів.

- Виходить, потрібно змінювати законодавство?

- Так. У Верховній раді вже зареєстровані законопроекти, які повинні кардинально змінити цю ситуацію. Ми маємо розуміти: якщо статус-кво збережеться ще певний час, то буде створено проблему для прийдешніх поколінь.

Перед ними постане питання екологічної катастрофи внаслідок забруднення природи відходами, отруєння підземних водних горизонтів, значної емісії СО2.

- В Україні існує ще проблема нелегальних полігонів.

- Так, ця проблема одна з найбільших. Це ланки одного ланцюжка, оскільки в Україні нема правових і ринкових механізмів примусу до цивілізованого поводження з відходами. Нема на рівні держави умов для сміттєпереробки.

В Україні сьогодні конкурують між собою не підприємства, які можуть ефективніше, екологічніше та дешевше переробити сміття, як в цивілізованому світі. Конкуренція йде за те, хто дешевше захоронить сміття, тобто між офіційними полігонами та неофіційними, що не мають дозвільних документів, а також стихійними звалищами.

Фото io.ua

- Неофіційні полігони - прибутковий бізнес?

- Я не можу сказати, наскільки це прибутково. Я навіть не можу назвати це бізнесом, якщо брати економічні та правові категорії. Це злочинна діяльність, що повинна придушуватися та викорінюватися державою.

- Під час реалізації проекту "Чисте місто" ви стикалися з перепонами з боку груп впливу, яким це не вигідно?

- Скоріше, є нерозуміння окремими політиками важливості проблеми відходів та нагальної необхідності її вирішення. Безумовно, у багатьох є бажання попіаритися на цій тематиці напередодні виборів та заробити якісь політичні дивіденди. Однак якихось лобістських груп, які б протистояли нашим починанням, немає.

Звичайно власники незаконних полігонів або ті, хто за ними стоять, будуть не в захваті від того, що через деякий час вони позбудуться свого промислу.

- В Україні є хоча б один ефективний сміттєпереробний завод?

- Сміттєпереробних заводів у європейському розумінні в Україні нема.

Є кілька десятків сортувальних ліній і два сміттєспалювальні заводи: київський завод "Енергія" та дніпропетровський завод, що належить підприємству з красномовною назвою "Екологія України", який зараз не працює.

Це два майже ідентичні заводи, які були збудовані у 1988 році чеською фірмою "Дукла" з проектним терміном експлуатації 25 років. Сьогодні 2012 рік, тобто термін їх експлуатації закінчується у наступному році. Ці заводи за показниками екологічності сьогодні не витримують жодної критики.

- Київський завод експлуатує компанія "Дтек". Ви вели з ними переговори? Що вони будуть з ним робити?

- Ми вели з ними переговори і знаходимось у постійному контакті. У місті повинен бути єдиний комплексний підхід до вирішення проблеми поводження з відходами.

Якщо будуть реалізовуватися кілька різних проектів, то порядку у цій сфері в місті не буде. Для ефективної співпраці та координації дій створено спільну робочу групу між Національним проектом "Чисте місто" та КМДА. Що стосується заводу "Енергія", то КМДА веде переговори з інвесторами з Японії щодо його модернізації.

Завод "Енергія" Фото kvl.kiev.ua

- Сміття на "Енергії" буде перероблятися шляхом спалення?

- Завод "Енергія" уже 24 роки переробляє сміття шляхом спалення. Його модернізація, наскільки мені відомо, не передбачає зміну технології.

Ми в Національному проекті виважено ставимося до технології спалення. Наприклад, у Німеччині 76 сміттєспалювальних заводів. Навколо Стокгольма, Швеція, і його сателітів - більше десяти заводів, які спалюють сміття і забезпечують місто теплом.

Однак за даними німецьких експертів в Україні, економічно доцільно будувати сміттєспалювальний завод, якщо його потужність перевищує 300 тис тонн на рік. Таку кількість сміття можуть забезпечити лише міста-мільйонники.

- А до 300 тис тонн?

- Вартість будівництва сміттєспалювальних заводів та витрати на їх утримання зменшуються не пропорційно їх потужності. Так, різниця у вартості заводу потужністю 200 тис т та 300 тис т близько 20%, а в потужності - 1,5 разу. Це означає, що собівартість переробки тони відходів на першому заводі буде значно вищою.

Крім цього, спалення - дуже дорога технологія, і в мене є сумнів, що інвестори в рамках нашого проекту оберуть саме цю технологію. Хоча, наприклад, компанія "Еко-енерджі" планує збудувати сучасний сміттєспалювальний завод у Донецьку.

- До вас зверталися інвестори, які пропонували ультрасучасні технології на кшталт плазмові грілки, що розбивають сміття на атоми?

- Так, у перший рік проекту до нас зверталося багато компаній. Кожен день по дві-три фірми пропонували свої суперсучасні технології, починаючи від реальних технологій і закінчуючи технологіями з галузі наукової фантастики.

Однак завдання Національного проекту "Чисте місто" - запропонувати містам-учасникам проекту такі моделі вирішення проблеми, які потім можуть бути скопійовані та використані в інших містах в масштабах країни.

Відтак, для нас головним показником на стадії відбору був критерій реалізованих аналогічних проектів за останні десять років, тобто збудовані та успішно працюючі сучасні сміттєпереробні комплекси, а не абстрактні чи експериментальні речі.

- Які технології розглядаються для застосування в проекті?

- Базових технологій три. Перша - механічна обробка із спеціальним полігоном-біореактором для органічних відходів. Друга - механіко-біологічна переробка. Третя - спалювання. Хоча інвестори навряд чи оберуть цю технологію через її дорожнечу.

Всі інші технології, наприклад, плазмові горілки, це дуже добре, але дуже-дуже дорого. Населення платить в різних містах від 8 до 20 гривень за вивезення сміття на місяць, а якщо потрібно буде платити 200 гривень?

Дорогі технології, як плазма, добре підходять для знешкодження небезпечних відходів. Таких спеціалізованих заводів в Україні потрібно один-два.

Сміттєспалювальний завод Maishima (Осака, Японія)  Фото kuda.ua

- А як зараз поводяться з відходами?

- Відходи збираються. Із зібраного відбирається до 10% вторинної сировини, яка може бути повернута у господарський обіг, решта захороняється. У Києві частина відходів спалюється на заводі "Енергія", але ця частка в масштабах країни просто мізерна. Такого невігластва вже нема ніде в цивілізованому світі.

Якщо будуть прийняті законодавчі зміни, які ми ініціювали, то схема поводження з відходами зміниться. Усі відходи будуть потрапляти на сміттєпереробний завод.

- Яким може бути відсоток вторинної сировини з привезеного на завод сміття?

- Максимум при ґрунтовному сортуванні - 20%.

- В Україні є попит на вторинну сировину?

- Це глобальний ринок. В Україні він ще розпорошений, але попит на скло, пластик, метали, папір значний. Проблеми з реалізацією вторинної сировини нема. Якщо не в нас, то на глобальному ринку вторинної сировини. Китай, наприклад, скуповує все.

- Що включає в себе переробка?

- В рамках Національного проекту "Чисте місто" глибина переробки відходів повинна бути не меншою за 50%. Згодом цей показник повинен стати загальнодержавною нормою. За рахунок чого він може бути досягнутий?

В першу чергу - це відбір із загального об’єму відходів цінної фракції, що може бути продана ринку вторинної сировини: метал, скло, папір, ПЕТ. Потім - відбір фракції, що має високу калорійність і може бути перероблена в альтернативне паливо: пластик, гума, брудні ПЕТ і картон. Далі - переробка органіки із збиранням біогазу і спаленням його у газотурбінній установці з виробництвом електричної енергії та тепла.

- Що робити з полігонами після будівництва заводів? Вони будуть перероблятися?

- Ні, це економічно недоцільно і досить небезпечно, оскільки на полігонах відбуваються процеси гниття та бродіння, виділяється рідка високотоксична фракція - фільтрат. Існуючі полігони необхідно буде лише рекультивувати.

Взагалі чим більше сміттєпереробних заводів буде збудовано, тим менше сміття буде захоронюватися. Тут пряма залежність.

Яскравий приклад - Німеччина. В кінці 1960-х - на початку 1970-х років в ФРН була така ж ситуація з відходами, як в Україні сьогодні. Однак з прийняттям першої Директиви ЕС про відходи вона почала змінюватися.

Були створені умови для розвитку сміттєпереробки та значно зросли екологічні збори за захоронення відходів. На початку 1990-х років після об’єднання Німеччини там було 3 тисячі полігонів. Нині в ФРН з населенням 82 мільйони осіб лише 162 полігони, але є 76 сміттєспалювальних заводів і кілька сотень інших сміттєпереробних заводів.

Ось це показник ефективності державної політики в сфері поводження з відходами і в сфері екології. А що ми маємо в Україні? При населенні 46 мільйонів осіб ми маємо понад 4,5 тисячі офіційних та близько 10 тисяч неофіційних полігонів, працюють лише декілька десятків сортувальних ліній.

Фото bigpicture.ru

- Який обґрунтований тариф на переробку тонни сміття слід встановити?

- Це складне комплексне питання. Для кожного міста тариф буде розраховуватись окремо, оскільки існують значні відмінності в кожному місті: відстань від міста до заводу, структура заселення - багатоповерхівки та приватні будинки.

Слід зазначити, що в середньому європейська сім’я сплачує на місяць 20-30 євро за вивезення, утилізацію та захоронення відходів, у нас - максимум 2-3 євро.

- Коли в Києві буде побудовано завод, тарифи зростуть?

- Так, але цей шлях проходили всі європейські країни. Останніми його пройшли найближчі сусіди: країни Балтії, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Болгарія. Не можна одночасно говорити, що у нас погана екологія і нічого не робити для того, щоб не засмічувати довкілля через нарощування площ полігонів та звалищ.

- Вирахували, на скільки має зрости тариф?

- Звичайно, що він повинен зростати, але це питання буде вирішуватись поступово. Зростання має відбуватися поетапно, паралельно з соціальною рекламою та роз’яснювальною роботою серед населення. Тариф однозначно повинен бути економічно обґрунтованим і мати інвестиційну складову.

Питання тарифу порушують досить часто для отримання політичних дивідендів, але чому значно рідше порушують питання відповідальності перед прийдешніми поколіннями? Яку ми землю їм залишимо? Чи зможуть наші нащадки насолоджуватись чистим довкіллям, пити чисту воду на дихати чистим повітрям?

Необхідно змінити свідомість громадян у ставленні до відходів, відійти від споживацького ставлення до навколишнього середовища і виховати нову культуру поводження з відходами у суспільстві. Це дуже складне завдання і не на один рік.

Хіба збільшення тарифу на 5-7 гривень сильно на вплине на бюджет сім’ї? Хіба це ціна за екологічно безпечне майбутнє? Ліквідація наслідків екологічних катастроф, якими може обернутися для нас сучасний стан справ у цій галузі, коштує істотно більше, ніж переробка та цивілізоване захоронення відходів.

- Заводи повинні працювали рентабельно. За рахунок чого?

- Якщо заводи не будуть рентабельними, вони ніколи не будуть збудовані. Якщо не буде чітких захищених джерел повернення інвестицій, то жоден інвестор не прийде.

- А який рівень рентабельності роботи заводів передбачено?

- 10-15% на рік.

- Це з урахуванням "зеленого" тарифу на виробництво енергії?

- Так. Якщо не буде "зеленого" тарифу, то рівень рентабельності зменшується, і в першу чергу це зменшить інвестиційну привабливість заводів.

- В Раді знаходиться законопроект під авторством "регіоналів" Льовочкіної та Мірошниченка про надання сміттєпереробним заводам "зеленого" тарифу. Цей законопроект включає в себе норми із стимулювання малої гідроенергетики. Чому ці пункти потрапили в один законопроект? (Напередодні Рада провалила даний законопроект)

- Це питання краще спрямувати до народних депутатів - авторів законопроекту. Мені важливо, щоб був прийнятий "зелений" тариф на електроенергію, вироблену внаслідок перероблення побутових відходів. Це буде значним стимулом потенційним інвесторам для початку активного інвестування в українську сміттєпереробну галузь.

- Яка позиція НКРЕ, уряду та АП з приводу введення "зеленого" тарифу?

- З НКРЕ ми плідно співпрацюємо. Я бачу розуміння проблеми з боку НКРЕ та певну підтримку. Питання тільки в економічних показниках і розрахунках, щоб коефіцієнт "зеленого" тарифу був економічно обґрунтований.

- Недавно Рада відмовилася проголосувати за законопроект, який передбачав введення заборони на захоронення неперероблених відходів з 2016 року. Він мав відношення до проекту з переробки сміття?

- Звичайно, мав. Якби його прийняли, це був би ривок вперед у сфері поводження з відходами. Ця норма передбачена європейською Директивою про відходи і повинна бути імплементована у законодавство усіх країн-членів ЄС. Додам: усіх країн, які хочуть знизити рівень навантаження на полігони і позбутися стихійних звалищ.

У Німеччині ця норма діє з червня 2005 року. Звичайно, був перехідний період для того, щоб міста встигли підготуватися до цієї заборони. Сьогодні у Німеччині відходи без попередньої переробки на полігони не потрапляють.

Якщо цю норму приймуть в майбутньому, це буде чітким орієнтиром для усіх мерів, що потрібно вже сьогодні робити кроки на шляху до цивілізованого поводження з відходами, а для інвесторів - що ринок сміттєпереробки в Україні відбудеться.

- Багато іноземних інвесторів цікавляться цими проектами?

- Відчувається жвавий інтерес інвесторів до того, що ми робимо. Є інтерес інвесторів як американських, так і європейських. Проявляють інтерес росіяни. У всіх є розуміння, що цей ринок в Україні починає формуватися і він дуже перспективний.

Фото granik.zp.ua

- Інвестори готові вкладати в проекти, якщо "зеленого" тарифу не введуть?

- Для багатьох інвесторів "зелений" тариф є одним з ключових моментів. Якщо термін повернення інвестицій збільшується в півтора-два рази, без "зеленого" тарифу, то відразу зростає їх ризикованість через можливу зміну політичної ситуації в країні.

- Держінвестпроект гарантує інвесторам допомогу?

- Національний проект "Чисте місто" якраз цим і займається. Наше головне завдання - створити прозорий, зрозумілий і привабливий інвестиційний продукт.

Саме тому інжинірингову частину для нас розробляли найкращі німецькі компанії, фінансово-інвестиційне обґрунтування міст робила компанія Deloitte&Touche, а форматувати угоди державно-приватного партнерства нам допомагатиме американське Агентство міжнародного розвитку - USAID.

- Скільки триватиме будівництво одного заводу?

- В середньому два роки, але, період будівництва може змінюватися, оскільки кожен завод - це індивідуальний проект.

- Який період окупності такого заводу з урахуванням "зеленого" тарифу?

- Приблизно 6-8 років. Тут ще виникають ризики валютних коливань. У нас же тариф, що сплачує населення, у гривні, а вітчизняні підприємства не виробляють обладнання, відповідно, майже все потрібно імпортувати.

- З якого міста почнеться реалізація проектів?

- Ми закінчили розробку ТЕО щодо десяти міст. Жвавий інтерес є до всіх міст, але Київ, мабуть, буде першим. Ми плануємо, що в столиці на першому етапі буде збудовано один завод потужністю 300 тис тон на майданчику біля п’ятого полігона в Обухівському районі, а пізніше - ще один.

Сьогодні Київ виробляє 1,2 млн тон сміття на рік. Завод "Енергія" спалює біля 200 тис тонн, а 1 млн тонн побутових відходів захоронюється. Це просто дикунство у 21 столітті так поводитись з відходами.

- Коли розпочнеться будівництво заводу на п’ятому полігоні?

- ТЕО буде подано до Кабміну. Після прийняття постанови уряду про його затвердження буде оголошений конкурс на залучення інвесторів. Думаю, що реально будівництво почнеться приблизно на початку літа 2013 року.

- А яка вартість будівництва?

- Орієнтовна вартість сміттєпереробного заводу потужністю 300 тис тонн на рік - близько 40-50 млн євро. Для порівняння: сміттєспалювальний завод такої ж потужності коштує близько 200 млн євро.

- Ви уже спілкувалися з інвесторами, які зацікавлені в будівництві київського заводу?

- Регулярно спілкуємося. До нас звертаються інвестори з Німеччини, Австрії, Словенії, Росії і, звичайно, наші інвестори. Всі очікують законодавчих змін, які створять умови для розвитку галузі сміттєпереробки.

- Серед зацікавлених є українські фінансово-промислові групи?

- Всі мають інтерес, адже проект реалізується в масштабах країни і формується новий ринок.

- А міжнародні фінансові інститути?

- Так, співінвестором може бути ЄБРР. Ми ведемо з ними діалог з осені 2011 року. Те, що ми зробили, прийнятне для них. Вони фінансують такі проекти.

- А за яких умов ЄБРР готовий фінансувати проект?

- Якщо 30% профінансує за власні кошти приватний партнер.

- ЄБРР теж вимагає "зелений" тариф?

- Ні, ЄБРР орієнтується скоріше на захист угод - аби були зрозумілі джерела повернення інвестицій.

Його більше цікавить, щоб при запуску заводу у підприємства був договір з містом на тривале - 10-15 років - постачання певного обсягу сміття із захищеним прозорою угодою тарифом на переробку чи формулою його утворення, що дозволить інвестору повернути свої кошти та отримати справедливу норму прибутку відповідно до ризиків.

Приватні інвестори хочуть мінімізувати свої ризики в довготривалих періодах, зокрема політичні ризики, ризики неповернення інвестицій або захоплення бізнесу.

Фото topwar.ru

- Коли закінчиться реалізація цих десяти проектів?

- Передбачено на кінець 2015 року.

- На цьому ви не плануєте зупинятися?

- Звичайно, ні. Десять заводів - це пілотний проект. Набутий досвід повинен бути використаний в інших містах України.

- Скільки держава витратила на розробку ТЕО для десяти проектів?

- Загалом - близько 50 млн грн, куди входить вартість ТЕО для всіх десяти міст.

- ТЕО десяти переробних заводів розробляли українські компанії. Якщо в Україні нема сучасних заводів, то, відповідно, в компаній нема досвіду і кваліфікованих кадрів, щоб розробляти такі ТЕО.

- Коли ми починали проект, ми зіткнулися з тим, що у нас фахівців у цій сфері немає. Жодна компанія в Україні не проектувала і не будувала сучасні переробні комплекси.

Дослідивши досвід різних країн, ми з’ясували, що лідерами з технологій сміттєпереробки є німці та японці. До нас приходили німецькі, австрійські, італійські, голландські, шведські, китайські компанії, але вони не мали українських ліцензій на виконання робіт з проектування.

Пізніше деякі з них познаходили українських партнерів, які і брали участь у конкурсних торгах. Думаю, це ефективна модель співпраці та оптимальний варіант поєднання зусиль українських та іноземних компаній.

- Ви рекомендували іноземним компаніям фірми, що розробляли ТЕО?

- Ні, вони самі знаходили партнерів.

Ю.Льовочкіна

- У всіх законопроектів, які стосуються будівництва переробних заводів в Україні, два автори: Льовочкіна і Мірошниченко. Це можна вважати підтримкою Адміністрації президента? Льовочкіна - сестра глави АП Сергія Льовочкіна, а Мірошниченко - представник президента у парламенті.

 - І Юлія Володимирівна Льовочкіна, і Юрій Романович Мірошниченко є абсолютно автономними політиками. Але якщо ви проводите таку паралель, і це буде допомагати нам в реалізації проекту, то нехай це буде так.