Серед купи факторів, які впливають на низьку якість пального на вітчизняному ринку, є один доволі застарілий - це діяльність міні-нафтопереробних заводів.

Пригадується, як ще в 2009 році Мінпаливенерго обіцяло через два роки перевести ринок на високі європейські стандарти якості бензину (Євро-4). Тоді багато хто був впевнений, що міні-НПЗ допрацьовують останні роки чи навіть місяці, оскільки отримати пальне високої якості на них апріорі неможливо. Однак загальний перехід на "євростандарти" відклали тоді на невизначений час.

"Секрет" прибутковості міні-НПЗ

Наразі в Україні працюють 6 великих НПЗ: Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський, Дрогобицький, Надвірнянський та Одеський. Чотири з них простоюють вже багато місяців, а на початку березня зупинено роботу п’ятого – Лисичанського НПЗ.

Офіційна причина, яку озвучують великі НПЗ – збитковість переробки нафти для українського і російського ринку. Справа в тім, що застарілі технології та обладнання обумовлюють малу глибину переробки нафти навіть на великих вітчизняних НПЗ — близько 55-75 % (проти 90-96 % на НПЗ в розвинених країнах). Відповідно, чим більша глибина переробки, тим нижча собівартість нафтопродуктів.

Отже, якщо на НПЗ глибина переробки менша за 50%, то за всіма економічними законами його діяльність не може бути прибутковою в Україні і в усьому світі. Так, Дрогобицький НПЗ має 54% глибини переробки, і сьогодні стоїть. Херсонський має 56% - також не працює.

Лисичанський НПЗ при 78% - економічно не вигідний, зі слів його власників, хоча у мене є сумніви з цього приводу. Я не виключаю, що зупинка Лисичанського НПЗ – це є завуальований тиск на уряд з метою запровадження імпортних мит. Але це тема для окремої розмови.

Натомість, декілька десятків міні-НПЗ із глибиною переробки ледве у 40% прибутково працюють по всій Україні. Парадокс? Ні! Це сумні реалії українського нафтопереробного ринку.

По-перше, практично всі міні-НПЗ працюють поза законом: не стоять на обліку в податковій, не платять ПДВ та акциз, не перебувають під пильним оком екологів.

По-друге, міні-НПЗ працюють переважно з використанням сировини, яка або незаконно видобута з надр України, і за це не сплачені податки, або фактично вкрадена з магістральних трубопроводів, які постачають нафту на великі вітчизняні НПЗ.

Живучість міні-НПЗ пояснити не важко. Вони працюють "під дахом" або місцевої влади, або різного рівня чиновників. Саме через ці "дахи", перевірки вкрай рідко виявляють підпільні нафтопереробні заводи.

Маємо і інший парадокс. Останніми роками в Україні невпинно падає видобуток нафти (майже на 10% щороку), при цьому кількість свердловин зростає, як і кількість міні-НПЗ. Треба бути просто сліпим, щоб не побачити прямого зв’язку між діяльністю міні-НПЗ та крадіжками нафти.

Неодноразово експертами підраховано, що після закриття всіх міні-НПЗ, нафтовидобувна галузь України на 10-15 % збільшить видобуток нафти і газового конденсату. Відповідно, будуть сплачені податки, акцизи, а це в свою чергу – суттєве поповнення державного бюджету.

"Бодяга" під видом бензину

Джерело: autoshcool

Інша проблема в бурній діяльності міні-НПЗ - це якість пального, яке вони виробляють. Потрібно розуміти, що міні-НПЗ — це примітивна форма переробки нафти. В результаті його роботи отримується 40% сурогатних нафтопродуктів і 60% мазуту.

Якщо провести аналогію щодо якості пального з міні-НПЗ, то його можна порівняти з сурогатом, який би виходив із своєрідного самогонного апарату. Міні-НПЗ мають обладнання тільки для атмосферної перегонки нафти, яка дозволяє отримувати бензин з октановим числом 50-60 і можливістю його підвищення максимум до 80 за рахунок застосування добавок. У підсумку, ця "бодяга" продається як А-95 або А-92 за цінами, порівняно нижчими за середньоринкові. Звідси виникає ціна на 1 грн дешевше від ціни за А-95 стандарту "Євро-4" та "Євро-5" . Такої ціни, при сплаті всіх податків, акцизів та ренти, бути в принципі не може.

Багато хто вважає, що споживачами, а значить і "жертвами" продукції міні-НПЗ є виключно сільгосппідприємства, АТП, ремонтно-будівельні управління. Це не так. На практиці є часті випадки, коли "бодяга" з міні-НПЗ потрапляє на АЗС, низькі ціни на яких і приваблюють споживача. Що потім трапляється з двигунами автомобілів після знайомства з таким паливом, думаю, пояснювати не треба.

Хотіли як краще, вийшло як завжди

Державний стандарт України передбачає, що всі бензини під марками А- 95, А-92, А-80 і дизпаливо повинні продаватися в рамках стандарту "Євро-2". Якщо хтось реалізує паливо, яке за якістю гірше, ніж "Євро-2", він повинен отримувати так звані персоніфіковані Технічні умови (ТУ).

Аналогічним чином необхідно отримувати ТУ на паливо, яке відповідає стандарту "Євро-4" та "Євро-5". Ннаприклад, більшість брендованих бензинів на великих вітчизняних АЗС. А "Євро-4" та "Євро-5" – це найвищий стандарт якості бензину у світі, який не може піддаватися сумніву.

Відомо, що з середини березня поточного року під гаслами боротьби з неякісним паливом, Мінекономрозвитку скасував технічні умови (ТУ) для виробництва не тільки низькоякісних сумішевих видів палив з міні-НПЗ, але й брендованих марок бензину. І це при тому, що згідно Державних стандартів України, анулювати реєстрацію ТУ необхідно окремою постановою в кожному конкретному випадку. Причому не огульно, а з поясненням та обґрунтуванням, чого в наказі Мінекономрозвитку не було зроблено.

Можливо, хотіли як краще, але вийшло як завжди. В підсумку – знову страждає споживач, який не розуміє чому на деяких АЗС зникло високоякісне брендоване пальне, при цьому залишилися бодяга з міні-НПЗ. А відповідь проста: тому що великі компанії, які дорожать своїм брендом – дисципліновані та виконують норми закону, а міні-НПЗ працюють нелегально, тому ці зміни їх не торкнулися.

Як вирішити проблему?

Шляхи вирішення проблеми неякісного пального лежать на поверхні.

1. Оскільки обладнання міні-НПЗ не дозволяє виготовляти світлі нафтопродукти Євро-4, Євро-5, з метою уникнення ухилення від сплати податків (в тому числі акцизу) з боку нафтопереробних заводів слід не продовжувати після 01 липня 2012 року дію ДСТУ 4063-2001 "Бензини автомобільні. Технічні умови", ДСТУ 3868-1999 "Паливо дизельне. Технічні умови", яке дозволяє виробництво бензинів "Євро-1" та "Євро-2".

2. Ініціювати внесення змін Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" щодо доповнення частини другої ст. 9 пунктом 46 наступного змісту: "переробка нафти, виробництво світлих нафтопродуктів нафтопереробними підприємствами, що не мають завершеного циклу виробництва".

3. Затвердити Постановою Кабінету Міністрів України Перелік нафтопереробних заводів України, що мають завершений цикл виробництва.

4. Ініціювати перед Кабінетом Міністрів України питання щодо необхідності зобов’язання нафтопереробних підприємств з незавершеним циклом виробництва здійснювати придбання нафти та продаж світлих нафтопродуктів виключно через спеціалізовані аукціони.

Ці чіткі кроки з боку держави здатні врешті-решт завершити еру міні-НПЗ, а вітчизняних автовласників змусити забути про неякісне пальне на вітчизняних АЗС як страшний сон.

Реалізація цих кроків стане найкращим доказом, що на вищому державному рівні дійсно долають проблеми вітчизняного нафтопереробного ринку. А головною запорукою успіху в цьому процесі є відсторонення від "боротьби з неякісним пальним" певних чиновників різного калібру, які за сумісництвом виконують функцію "даху" для нелегальних міні-НПЗ.

Впевнений, що після реалізації цих кроків позитивний результат не забариться – протягом року у нафтодобувній галузі в Україні добування нафти та газового конденсату збільшиться на 10-15%. А це, як я вже казав – рентні платежі, акцизи та інші податки, які суттєво наповнять державний бюджет.