Влада зупинить кризу адміністративним тиском?
Здавалося б, ознаки того, що Україну от-от спіткає чергова криза, очевидні.
Тимчасом політика уряду і НБУ заганяє проблеми "всередину" і створює ілюзію їх відсутності за рахунок посилення адміністративного тиску, але це лише зробить майбутні негаразди знову "неочікуваними та обвальними".
Недавно голова Світового банку Роберт Зеллік повідомив, що з серпня 2011 року у перехідних економіках периферії ЄС, до яких належить і Україна, стають дедалі помітнішими ознаки "зараження" кризовими явищами.
По-перше, ці держави тісно пов'язані з єврозоною через торгівельно-економічні контакти та кооперацію фінансово-банківських систем.
По-друге, більшість країн регіону мають замало фінансових інструментів для протистояння їх поширенню.
У свою чергу, за результатами свіжого дослідження банку Goldman Sachs Group Inc, порівняно з іншими країнами центрально-східної Європи, Близького сходу та Африки, найбільш вразливими для повторення кризи 2008 року є Україна і Туреччина.
Проте поки весь світ готується до другої хвилі кризи, український прем'єр у гірших традиціях своєї попередниці на восьмому форумі "Ялтинська європейська стратегія" заявив, що в Україні європейські виклики не актуальні, доки він при владі. "Дефолту не буде, доки наша політична сила модернізує країну", - заявив Микола Азаров.
Глиняні ноги стабільності
Під час спілкування із студентами глава Кабміну доволі примітивно як для людини з його досвідом пояснив таку впевненість тим, що у липні-серпні надходження від експорту не зменшилися, а навіть збільшилися.
Більше того, український прем'єр може "спрогнозувати, що у 2012 році значного зниження попиту на український метал на світових ринках не буде, тому валютні надходження до держбюджету не зменшаться".
Вражаючий оптимізм. До того ж, повністю ігнорується те, що буквально за кілька місяців до катастрофічної осені 2008 року впродовж майже всього першого півріччя обсяги вітчизняного експорту теж росли, як на дріжджах.
Предметом для дискусій, навіть у партії влади, крім заочної перепалки депутата-регіонала Олександра Єфремова і глави уряду щодо прихованих "дірок" на кілька мільярдів гривень, є і параметри проекту бюджету-2012.
Азаров і тут вражає упевненістю: "Нам вдалося зменшити дефіцит бюджету. Це найголовніший антикризовий захід, який дає змогу говорити, що ми готові до можливої світової кризи набагато краще, ніж це було у 2008 році. Якщо ми не зможемо у разі кризи віднайти кредитні ресурси на 2,5%, ми закриємо це за рахунок внутрішніх ресурсів. На 2,5% скоротити видатки набагато простіше, ніж на 17%".
В тому то й річ, що дефіцит може сягнути 17% і більше. Чиновники з попередньої влади, які вже мають гіркий досвід закладення у кризовий бюджет віртуальних показників надходжень, більш скептичні.
"За методикою МВФ виходить, що дефіцит держбюджету - не 24 мільярди гривень, як записано в проекті-2012, а 72 мільярди гривень, тобто 5% ВВП. Це неприпустимо ні з погляду МВФ, ні з точки зору економічних реалій та здорового глузду", - сказав колишній перший заступник голови секретаріату президента Олександр Шлапак.
Заступник міністра фінансів під час кризи 2008-2009 років Ігор Уманський вказує, що реальний дефіцит бюджету становитиме 67 мільярдів гривень.
Найцікавіше, що третім антикризовим "китом" під час виступу на ялтинській конференції Азаров назвав реалізацію положень нового Податкового кодексу, який, виявляється, "стимулював розвиток малого бізнесу". Аргумент, м'яко кажучи, дивний - зростання роздрібного товарообігу на 26%.
Інвестори тікають від гривні
Підтримувати ілюзію стабільності шляхом маніпуляцій в авторитарній країні, де відсутній поділ гілок влади, незалежний Нацбанк і контроль суспільства за діями влади, можна довго.
Наприклад, займаючись самокредитуванням дефіциту держбюджету за рахунок емісії НБУ, коштів довірливих вкладників залежних від влади державних банків, гамування інфляції шляхом непрямого декретування максимальних цін, навіть ціною появи періодичних товарних дефіцитів. Урешті-решт, все це вже було за часів СРСР.
Однак від моменту проголошення незалежності на перешкоді імітації стабільності стояв один незалежний від української влади інструмент - індикативна роль іноземної валюти, співвідношення якої з папірцями, що друкуються у Києві, і виступало мірилом справжнього стану української економіки порівняно із світовою.
Так от - останнім часом триває втеча вітчизняних та іноземних інвесторів з гривневих інвестицій за абсолютною більшістю напрямків.
Триває розпродаж активів на обох українських фондових біржах, індекс вартості акцій на них уже знизився до показників початку осені 2008 року і продовжує піке.
Упродовж 19-23 вересня індекс ПФТС упав з 578,7 до 557,4 - під час посткризового відновлення досягав показників вище 1 000 пунктів, а Української біржі - з 1 470,7 до 1 400,4 пункту. В окремі дні падіння індексу досягало панічних 7%. Причому не лише українські, а й зарубіжні інвестори не прогнозують нічого доброго.
У звіті щодо ризиків відтоку капіталу аналітики міжнародного банку UniCredit стверджують: якщо частина країн, які сильно постраждали від кризи 2008-2009 років - Казахстан, Латвія та Чехія, мають кращі шанси подолати її другу хвилю, то в набагато гіршій ситуації знаходяться Україна, Польща і Туреччина.
У серпні 2011 року вперше за останні два роки був зафіксований відтік коштів з гривневих депозитів - на 0,81 мільярда - на фоні подальшого зростання валютних депозитів - на еквівалент 1,9 мільярда гривень, відсоткова ставка за якими нижча.
Це хоч і значно менше, ніж під час паніки у жовтні 2008 року - 12,3 мільярда гривень, але більше, ніж у жовтні 2009 року - 0,17 мільярда гривень. Ще очевиднішою була втеча у валюту юридичних осіб. Лише за серпень вони збільшили валютні депозити на 3 мільярди гривень, тоді як за попередні сім місяців - на 5,6 мільярда гривень.
Втрата довіри інвесторів до гривні знайшла вияв і в небажані купувати номіновані у національній валюті облігації внутрішньої державної позики. Це стало настільки очевидним, що глава Нацбанку, який цю валюту і друкує, ініціював випуск ОВДП в іноземній валюті. Якщо це не сигнал про непевні перспективи гривні, то тоді що?
Ілюзія валютної стійкості
Міжнародні валютні резерви НБУ, як і три роки тому, зростали за рахунок короткострокових факторів, однак їх розмір у вересні - 38,2 мільярда доларів - навіть менш вагомий, ніж той, який був сформований напередодні кризи 2008 року.
У владних колах це чудово розуміють, про що свідчать "ведмежі" методи адміністративного втручання у сферу обмінних операцій, до яких вдався Нацбанк.
Спочатку задіяли традиційний "ринковий" метод - створення штучного гривневого голоду. На початку вересня залишки коштів на кореспондентських рахунках банків впали до п'ятирічного мінімуму - 7 вересня вони знизилися до 11,7 мільярда гривень.
Востаннє такий низький рівень залишків спостерігався 22 листопада 2006 року - 11,65 мільярда гривень, коли обсяги ВВП і грошової маси були у кілька разів менші.
Коли цього виявилося замало, глава НБУ Сергій Арбузов заявив про можливість випуску сертифікатів, забезпечених золотом з резервів, які будуть продаватися населенню для запобігання перетіканню коштів українців у готівкову валюту.
Проте введення з 23 вересня додаткових перешкод при здійсненні валюто-обмінних операцій свідчить, що усі цивілізовані заходи виявилися занадто слабкими порівняно з масштабом проблеми, яка постала перед НБУ.
Логіку "репресивної моделі" не приховує й сам Арбузов. Констатуючи на початку вересня зростання ринку тіньової готівкової валюти в Україні, він заявив: "Як боремося? Перш за все, при перевірках".
Закономірним наслідком такої логіки управління стало рішення Нацбанку про запровадження паспортного контролю для обміну валюти. Дарма, що воно ставить Україну в один ряд з Північною Кореєю. Кардинально воно нічого не змінить, хіба що засвідчить уразливість національної валюти та управлінську безпорадність НБУ.
Страхи НБУ не приховує директор генерального департаменту грошово-кредитної політики регулятора Олена Щербакова.
За її словами, оскільки НБУ не може наказувати банкам, чим їм займатися, то, вводячи нові обмеження на валютному ринку, ЦБ намагається лише у рамках наявного інструментарію "змістити центр тяжіння з одного ринку на інший", змусити фінансові установи кредитувати економіку, а не накопичувати валюту.
За даними Щербакової, банки накопичили на кореспондентських рахунках в іноземних банках 8 мільярдів доларів, що вдвічі більше, ніж в середньому у передкризові 2007-2008 роки.
Щербакова також повідомила, що банки залучають валюту на внутрішньому ринку під 7%, а розміщують у своїх материнських структурах на коррахунках під 0,2%. У зв'язку з цим напрошується питання: до чого вони готуються?
Відповідь очевидна: там добре розуміють різницю між ілюзією, яку нав'язують український уряд та Нацбанк, і реальним курсом гривні, який встановиться, коли підтримувати "стабільність" штучними методами стане неможливо.
Наочний приклад, причому вже двічі впродовж року, показала Білорусь, де навіть значно авторитарніші методи не змогли протидіяти економічним законам.
Сумна співпраця з МВФ
Навряд чи такі методи валютного регулювання відповідають якщо не "букві", то принаймні "духові" зобов'язань з лібералізації валютного ринку, взятим Україною перед МВФ. Хоча фонд і мириться з їх існуванням у найменш розвинених країнах.
Співпраця з фондом і без того заморожена з початку 2011 року. З передбачених затвердженою у липні 2010 року дворічною програмою близько 15 мільярдів доларів Україна досі отримала лише два транші на 3,5 мільярда доларів у 2010 році.
У 2011 році замість запланованих щоквартально 1,5 мільярда доларів, тобто 4,5 мільярда доларів до вересня, Київ поки що чув лише слово "пізніше".
Специфіка майбутніх кредитів МВФ у тому, що їх повинен отримати не уряд, а Нацбанк для поповнення валютних резервів, значна частина існуючих обсягів яких у критичний момент цілком може виявитися мильною бульбашкою.
Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності уже звернувся до НБУ з вимогою оприлюднити детальну структуру золотовалютних резервів України, оскільки в експертних колах давно циркулює інформація, що левова їх частка, близько 21 мільярда доларів, зберігається у неліквідних цінних паперах.
Втім, Азаров і досі вважає, що гроші чекатимуть на нього стільки, скільки йому потрібно. Недавно він заявив: "Якщо вони будуть потрібні, значить, ми поїдемо у Вашингтон, поставимо певні умови, виконаємо умови, які нам нададуть кредитори, обов'язково виконаємо і одержимо цей транш".
Тимчасом глава МВФ Крістін Лагард заявила, що грошей фонду вистачить не усім: "Наші можливості, майже 400 мільярдів доларів, виглядають достатніми сьогодні, але бліднуть порівняно з потенційними потребами нестабільних країн під час кризи".