Транзитні нафтові авантюри

Транзит нафти територією України протягом чотирьох років стрімко скоротився із 40 мільйонів тонн до 20 мільйонів тонн щороку. Особливо відчутним є зниження показників за 2010-2011 роки. Економічних підстав для цього небагато.

Навпаки, більшість проблем виникло через дії керівництва нафтотранспортного господарства України. Власне, у вересні минає рівно два роки, як "Укртранснафту" очолив представник групи "Приват" Олександр Лазорко.

На фоні негативних результатів керівництво вітчизняного монополіста з транспортування нафти третій рік поспіль наступає на ті самі граблі і вбачає економічний порятунок у реалізації нових утопічних проектів.

Замість того, щоб домовлятися з Росією про транзит нафти у країни Євросоюзу, "Укртранснафта" з головою поринає у чергові авантюри. Така стратегія наштовхує на думку, що керівництво компанії залишається вірним принципу французького короля Людовіка 15-го: "Після нас - хоч потоп".

Ідеї останніх двох років, нав'язані "Укртранснафті" її "шефами" з групи "Приват" Ігоря Коломойського та Міненерговугілля Юрія Бойка, не спрацювали. Кожна із структур переслідувала свої економічні або політичні цілі.

Старі проекти

Насамперед, мова йде про транзит венесуельської нафти до Білорусії через нафтопровід "Одеса-Броди". Проект прожив на білому світі буквально кілька місяців - квітень-травень 2011 року - і помер, не приходячи до тями.

Джерела у Міненерго наполягають, що контракт діє, а президент Олександр Лукашенко повинен заплатити 60 мільйонів доларів за транзит за принципом "качай або плати". Відомство навіть неформально показує документи про оплату білорусами транзиту нафти, які, правда, датовані червнем 2011 року.

При цьому у Міненерго забувають визнати, що платіж стосується ще травня 2011 року, коли і був припинений транзит нафти у напрямку Білорусі.

Завдяки білоруському проекту Україна і справді могла б прикрити свої діри у транзиті. Якщо справдяться песимістичні прогнози, то транзит нафти впаде з 20 мільйонів тонн у 2010 році до 17 мільйонів тонн у 2011 році. Принаймні, обіцяні 4 мільйони тонн білоруської нафти не дозволили б опустити транзит так низько.

Другим невдалим спільним проектом "Укртранснафти", "Привату" і Міненерговугілля стала імітація поставок каспійської нафти для переробки на два західноукраїнські нафтопереробні заводи у Дрогобичі і Надвірній.

Ігор Кирюшин, перебуваючи у ранзі заступника міністра енергетики, говорив про існування договору на поставку 1,5-3 мільйонів тонн каспійської нафти щороку, але заводи подужали лише 80 тисяч тонн нафти. Більше, мабуть, не схотіли.

Відкидаючи іронію, слід зауважити, що дії "Укртранснафти", "Привату" і Міненерговугілля були скеровані лише на створення шуму навколо таких проектів.

Реальність виявилася іншою. Замість 4 мільйонів тонн білоруської нафти Україна отримала лише 600 тисяч тонн. Замість 1,5-3 мільйонів тонн каспійської нафти для нафтопереробних заводів в Україну прийшло лише 80 тисяч тонн нафти.

Нарешті, третім негативним фактором для нинішнього менеджменту "Укртранснафти" стало продовження ескалації конфлікту з російським "Лукойлом". Витискання росіян з української труби почалося відразу після того, як "Приват" узяв під контроль нафтотранспортну мережу України.

У 2009 році "Укртранснафта", догоджаючи іншому активу "Привату" - Кременчуцькому НПЗ - перестала транспортувати транзитом нафту Придніпровськими магістральними нафтопроводами.

Відповідно, Одеський НПЗ, що належить "Лукойлу", опинився без нафти. Вихід був знайдений після тривалих переговорів. Нафта на Одеський НПЗ пішла по "Дружбі" і реверсом через "Одеса-Броди".

Проте восени 2010 року "Приват" вигнав "Лукойл" і з нафтопроводу "Одеса-Броди". В листопаді 2010 року Міненерговугілля займалося білорусько-венесуельською тематикою і помпезно розвертало "Одеса-Броди" в аверсному напрямку. Одеський НПЗ зупинився і вже майже рік не працює.

Водночас робити з "Лукойла" жертву теж не варто. Російська нафтова компанія давно скорочувала переробку нафти на застарілому Одеському НПЗ і чекала зручного моменту, щоб красиво покинути український ринок.

Про це свідчить мирове рішення суду між "Укртранснафтою" і "Лукойлом" щодо усіх конфліктних ситуацій: мовляв, фінансових претензій один до одного не маємо.

Саме ці три події сприяли тому, що у 2010 році транзит нафти в Україні впав з 29 мільйонів тонн до 20 мільйонів тонн, а у 2011 році скорочення тривало.

Для компенсації втрат "Укртранснафта" разом з "Приватом" і Міненерговугілля пропонує нові грандіозні проекти, які ризикують повторити білоруський експеримент і західноукраїнську спробу переробляти каспійську нафту.

Нові проекти

Перший з "нових" проектів - транзит нафти через магістраль "Одеса-Броди" і далі по "Дружбі" у Чехію на місцеві нафтопереробні заводи.

Заява Міненерговугілля про експеримент з прокачування пробної партії каспійської нафти до Чехії нагадала події 2003-2004 років. Тоді також було прийнято рішення про використання "Одеса-Броди", тоді ще непрацюючого, у прямому напрямку для транзиту каспійської нафти.

Партію азербайджанської сировини купили у квітні 2004 року, а "Укртранснафта" уклала угоди з Transpetrol - нафтопроводи Словаччини, Mero CR - нафтопроводи Чехії і Unipetrol - власники НПЗ в Кралупах - про прокачування нафти з Бродів на НПЗ у Кралупах. Це був найбільш зручний момент для реалізації проекту.

Цікаво, що у 2003-2004 роках нинішній міністр енергетики Бойко докладав максимум зусиль для того, щоб "Одеса-Броди" працював не в аверсному режимі - для каспійської нафти, а в реверсному режимі - для російської сировини.

У 2011 році світогляд Бойка розвернувся в аверсному напрямку. Тепер він прихильник ідеї транспортування каспійської нафти.

У 2003-2004 роках ідею прокачування каспійської нафти лобіювали тодішній віце-прем'єр Віталій Гайдук і міністр палива та енергетики Сергій Єрмилов.

Після відставки Гайдука і Єрмилова впродовж 2004 року експеримент з прокачування каспійської нафти був заблокований, і в серпні 2004 року "Одеса-Броди" почав використовуватися в реверсному режимі в інтересах ТНК-ВР.

Отже, історія української політекономіки доволі звивиста. І Гайдук, і Єрмилов покинули велику політику, але тепер ідею транзиту каспійської нафти до Європи розвиває їх тодішній опонент Бойко.

Більш цікавим є інший аспект експерименту. У 2004 році Бойко апелював до лобістів аверсу "Одеса-Броди", що у них відсутні договори з постачальниками каспійської нафти, а підписані тільки меморандуми та протоколи про наміри.

Це була абсолютна правда. Сьогодні ж Міненерговугілля опинилося у схожій ситуації: договорів нема, є лише меморандуми.

До слова, це вже третя спроба України задіяти "Одеса-Броди" для поставок каспійської нафти на НПЗ в Кралупах. Вдруге експеримент хотіли провести у 2008 році, але проект обмежився підписанням угоди "Укртранснафти" з Mero CR.

Власне, Україна і нині не просунулася вперед. Лазорко визнав, що переговори з Transpetrol, Mero CR і Unipetrol тривають. Тим не менш, він впевнено стверджує, що проект буде реалізований. Своїми словами він підтверджує, що рішення Міненерговугілля про експеримент є винятково політичним.

Тим паче, існують високі шанси, що чехи не погодяться на експеримент. Причин - безліч: ремонт, завантаженість, неготовність заводу до прийому нафти. Реальною ж причиною буде слугувати погіршення політичних відносин між Чехією та Україною після надання політичного притулку екс-міністру Богдану Данилишину.

Головна причина такого наполегливого бажання Міненерговугілля привернути увагу керівництва держави і всього суспільства до експерименту з каспійською нафтою лежить на поверхні і має газове коріння. Газові переговори, які більше року провадило відомство, не принесли позитивних результатів.

Це стало одним з факторів погіршення відносин групи RosUkrEnergо з Віктором Януковичем. Струсивши пил з ідеї експериментального прокачування каспійської нафти, Міненерговугілля хоче поліпшити відносини з ЄС у розрахунку, що це сподобається президенту і відновить його довіру до групи RUE.

Отже, заяви Лазорка про транзит у 2012 році 1,5 мільйона тонн каспійської нафти у Чехію - це слова мрійника.

Другим глобальним проектом "Укртранснафти", "Привату" і Міненерговугілля є плани поставок нафти у Польщу. Знову каспійської, знову через нафтопровід "Одеса-Броди" і знову невизначеним покупцям. Цього разу Київ хоче помпувати азербайджанську нафту через білоруську гілку "Дружби" до Польщі.

Безперечно, цей проект не позбавлений здорового глузду. Якби були реалізовані проекти транзиту нафти у Чехію і Польщу по 1,5 мільйона тонн, то Україна зберегла б річний транзит сировини на рівні 20 мільйонів тонн. Проте наразі нема ні згоди Білорусі, ні попередніх домовленостей з Польщею.

Переговори з потенційними покупцями нафти у Чехії і Польщі ведуться. От тільки українська сторона пропонує не лише свої послуги з транзиту, а намагається нав'язати майбутнім покупцям нафти свого посередника - "Приват".

Група має контракт з азербайджанською державною нафтовою компанією Socar, тому купувати каспійську нафту чехи і поляки повинні будуть у "Привату", скоріш за все - з невеличким відсотком. Вже зараз виникають сумніви, що Варшава і Прага погодяться на такі умови, що лише посилює політизованість цих проектів.

Третім проектом є поставки каспійської нафти на Кременчуцький НПЗ в інтересах "Нафтогазу", а насправді - "Укртранснафти", "Привату" і Міненерговугілля.

Тут теж виникають питання щодо економічної доцільності проекту. У 2011 році "Нафтогаз" уже бере участь в аналогічному проекті з переробки 1 мільйона тонн нафти на Лисичанському НПЗ, але успішними результатами похвалитися не може.

Мало того, що нафта для НАК купувалася на 50 доларів дорожча, ніж на ринку, так ще й за участю низки посередників. Не дивно, що пізніше "Нафтогаз" довго не міг продати вироблене пальне на аукціонах. У випадку з переробкою нафти на Кременчуцькому НПЗ історія повториться.

До того ж, азербайджанська нафта дорожча за російську, а це створюватиме додаткові труднощі для наступного продажу виробленого пального.

Однак цей проект навряд чи буде реалізований. "Нафтогаз" досі переробляє нафту на Лисичанському НПЗ, і не відомо, чи переробить увесь мільйон тонн. Скоріш за все, близькі до НАК структури заспокояться, заробивши свій відсоток.

Яка ж тоді, питається, логіка у тому, щоб починати аналогічний проект? Відповідь напрошується сама: щоб додатково заробити на подібних "сірих" схемах.

Осідлати транзитера

Усі названі проекти, крім політичної доцільності, переслідують ще одну мету: боротьбу за вплив на "Укртранснафту" в ході майбутньої реорганізації НАК.

Дружба Юрія Бойка та Ігоря Коломойського не гарантує останньому збереження контролю над "Укртранснафтою" - більш ніж "жирним" шматком галузі.

Відтак, усі проекти, навіть якщо вони і не будуть реалізовані, покликані показати вищому керівництву держави, насамперед Януковичу, глибокий енергетичний "патріотизм" нинішніх менеджерів "Укртранснафти".

Це дасть змогу "Привату" і надалі контролювати нафтотранспортну компанію України, а також зменшити гіркий присмак від критичного зниження видобутку нафти і газу в іншій підконтрольні "Привату" компанії - "Укрнафті".

Перспективна каспійська нафта вкотре стає розмінною монетою у внутрішніх ігрищах українських політиків та олігархів.