Путін промацав газові сховища Азарова?
Азаров робив вигляд, що він м’який та розслаблений, а Путін грав роль напруженого і нервового. Таке перше враження і водночас перший підсумок візиту українського прем'єра до Москви.
Київ нарешті перестав просити у Росії знижку на газ, а затято гне свою лінію щодо зміни ціни на газ. Таким є другий підсумок зустрічі.
Патрони прем’єра
Микола Азаров, на превелике здивування своїх друзів і ворогів, продовжив взятий ще кілька місяців тому темп натиску на свого візаві Володимира Путіна.
І це попри ще свіжі моральні рани від показового публічного лупцювання уряду президентом Януковичем, збільшення критичних зауважень на адресу прем'єра з боку його однопартійців та гострого відчуття неминучої відставки Азарова.
Складалося враження, що глава Кабміну завершує кар'єру переговірника і театрально дограє свою роль. А Путіна уже тіпає від нетерплячки потиснути руку новому прем'єру, і вже з ним продовжити газовий діалог.
Якщо подивитися на переговори з точки зору пересічного споживача, то під час зустрічі Азарова та Путіна не було досягнуто жодного результату. Україна як платила високу ціну на паливо, так і платить.
Якщо ж глянути на ситуацію під іншим кутом зору, то відразу впадає в око, що Азаров під час зустрічей ігнорував питання про Митний союз, який Путін, немов на базарі, продовжував нахвалювати Україні.
Що важливо - прем'єр озвучив нову позицію: "Я не просив для України жодних знижок". І навіть звернувся до Путіна з дружнім проханням підтвердити журналістам його слова. На що отримав відповідь: "Так. Про що мова? Питання знімається, все".
Це логічно вписується у відмову від Митного союзу. Саме за рахунок приєднання до нього Україна мала би отримати, за логікою Росії, багатомільярдну знижку. Щоправда, російська сторона не оприлюднювала конкретні цифри знижки, а розпливчасто говорила про 2-8 мільярдів доларів щорічної економії для України.
Це дає надію, що в результаті переговорів, які колись таки завершаться, не буде нових бартерних обмінів "газ на флот", і їх не назвуть "харківські домовленості-2". Правда, якщо згадати, що Віктор Янукович і Дмитро Медведєв перенесли зустріч на осінь у Донецьк, то слід було б остерігатися появи "донецьких домовленостей".
Ще одним результатом переговорів є створення робочих груп, які повинні будуть переглянути ціни на газ, але не чинні договори на газ: наразі Москва не втомлюється повторювати, що її влаштовують угоди, укладені при Юлії Тимошенко.
Слід зауважити, що Росія тривалий час вперто не хотіла створювати робочу групу з газового питання, яка б реально працювала, а не тільки існувала на папері.
Звичайно, за менталітетом, українські та російські чиновники вважають за краще приймати рішення у вузькому колі, а ще краще - удвох, без зайвих свідків. Можливо, саме тому у Путіна занадто дрібна політична персона Азарова не викликає повної політичної довіри і внутрішнього комфорту.
При певних плюсах і символічних зрушеннях під час зустрічі прем'єрів було б великою помилкою переоцінювати значення та роль Азарова. Для Януковича він відіграв конкретну ситуативну роль. Останнім часом він, як на війні, постійно викликав вогонь на себе у газових переговорах і відтягував сили противника.
Заклики зменшити ціну на газ під час перебування у країнах ЄС, створити спільне підприємство на базі "Нафтогазу" і "Газпрому", збудувати термінал для постачання зрідженого палива та видобувати сланцевий газ - це все слід зараховувати до бойових "патронів" Азарова. На більше він просто не був уповноважений.
Хоча такими методами переграти сильну Росію буде тяжко і економічно, і політично. Глава "Газпрому" Олексій Міллер не приховував радості, коли озвучував ціну для України - 500 доларів за тисячу кубометрів.
Навіть 100 доларів харківської "знижки" не стануть полегшенням. Підняти ціни на газ для промисловості - логічна реакція, але навіть це не врятує від обов'язку перед "Газпромом" закупити до кінця 2011 року 40 мільярдів кубометрів газу.
Одним із пунктів переговорів "тет-а-тет" Азарова і Путіна було питання скорочення цих обсягів, аби у третьому і четвертому кварталах звести закупівлі газу до мінімуму.
Вже після переговорів Азаров заявив: уся надія на МВФ. Хоча до липня фонд буде мовчати, у тому числі - очікуючи на результати газових торгів України та Росії.
Нарешті, величезний мінус Азарова - відсутність на переговорах з Путіним команди українського прем'єра.
Газове лобі в уряді, яке представляють міністр закордонних справ Костянтин Грищенко та міністр енергетики Юрій Бойко - і десь на задньому плані маячить фігура Дмитра Фірташа, далеко не в захваті від того, що поряд з ними ще хтось намагається вести переговори щодо газу.
Ця група лише чекає, коли Азаров оступиться чи зійде із дистанції, щоб моментально замінити його і довести справу до кінця, але вже на своїх умовах.
Азаров, схоже, розраховує лише на свого першого заступника Андрія Клюєва, який недавно долучився до газового "процесу" у Брюсселі. Там він гарантував Євросоюзу стабільність українського транзиту блакитного палива до Європи.
Холодна дружба
Нервозність Путіна на переговорах має ще одне пояснення. Росія десять разів каже, що не буде переглядати формулу, а Україна одинадцятий раз пропонує її змінити. Москва десять разів каже, що її не цікавить газотранспортний консорціум, а Київ одинадцятий раз пропонує спільно модернізувати українську "трубу".
І якщо змінювати формулу на догоду Україні "Газпром" не буде, то варіант з газотранспортною системою є найбільш реальним.
Росія погрожує Україні зниженням обсягів транзиту газу через введення в дію "Північного потоку" і "Південного потоку". Загальний прогнозний обсяг скорочення поставок становитиме 60 мільярдів кубометрів. З іншого боку - це лише плани Росії.
Однією із сильних позицій України є пропозиція для Росії все-таки реалізувати будівництво магістрального газопроводу "Богородчани - Ужгород". Його довжина - лише 230 кілометрів, а вартість - лише 1 мільярд доларів. Зате результат буде потужний - додаткових 19 мільярдів кубометрів транзиту газу до Європи.
У 2010 році через Україну в ЄС пройшло 100 мільярдів кубометрів палива. Пропускна спроможність вітчизняної ГТС дозволяє перекачати 140 мільярдів кубометрів газу до ЄС. Отже, якщо побудувати "Богородчани - Ужгород" і задіяти запас 40 мільярдів кубометрів, то буде майже 60 мільярдів кубометрів.
Саме стільки газу "Газпром" хоче забрати з української труби. Проте, і "Північний потік", і "Південний потік" ще треба добудувати. До того ж, вони коштують не один десяток мільярдів євро.
Інший важливий момент: розширювати або модернізувати ГТС Україна хоче лише в рамках трьох - Брюсселя, Києва і Москви. Путін хотів би бачити максимум дві країни.
Другим бажаним об'єктом для Росії є українські підземні сховища газу, але наразі на переговорах Москва щодо цього питання дуже обережна. Це схоже на промацування: на що Київ готовий піти заради "справедливої" ціни на газ.
Україна ще ніколи так довго, перебуваючи у стані "холодної дружби", не вела переговорів з Росією з газових питань. І це тривожний сигнал. Переговори мляві, а скоро осінь, початок опалювального сезону і 31 грудня. Ця дата стала для України майже проклятою, адже саме тоді Кремль полюбляє закручувати газовий вентиль.
Хто сказав, що переговори не матимуть продовження 31 грудня 2011 року?
З іншого боку, Росія не може списати все на "націоналіста" Віктора Ющенка чи "помаранчеву" Юлію Тимошенко. Доводиться вести діалог. Та й ще треба підтримувати образ братів, друзів, ділових партнерів і колег.
Поки що українська влада вдало використовує таку цікаву політико-економічну ситуацію. Головне, щоб її не переграв тандем-любителів Deep Purple і "Любэ". Адже показовим буде кінцевий результат перемовин.
Юрій Корольчук, Інститут енергетичних досліджень