Фінансово безкультурні українці?
Серед багатьох чинників, які формують економічно розвинене і ефективне суспільство, не останню роль відіграє рівень фінансової культури населення.
Звичайно, існують і такі параметри як податкова система, інвестиційне законодавство, гарантії приватної власності та багато інших вкрай важливих речей, але передусім варто зупинитися саме на фінансовій грамотності населення.
В Україні фінансова грамотність населення не просто низька, вона близька до нуля. Цим успішно користуються як зовнішньо респектабельні установи, на зразок банків і держави, так і відверті злодії.
Недавно регіональна місія Агентства США з міжнародного розвитку в Україні - USAID - оприлюднила результати опитування понад 2 тисяч респондентів з усіх регіонів України з питань фінансової грамотності та користування фінансовими послугами.
Дослідження виявило, що 39% населення не мають банківського рахунка, а найбільш поширеними фінансовими послугами є оплата комунальних платежів через банк - 78%, користування банківським рахунком та пластиковою карткою - 61%, проведення платежів через термінали платіжних систем - 38%, обмін валюти - 31%.
Цікаво, що понад 60% українців вважають себе фінансово грамотними - 22% оцінили себе на "добре" чи "відмінно", 41% - на "задовільно".
Проте лише 22% респондентів дали п'ять чи шість правильних відповідей на сім простих математичних запитань, без яких неможливо управляти фінансами. А 51% респондентів відповіли правильно не більше, ніж на три запропоновані питання.
Лише 2% населення вкладає кошти у недержавні пенсійні чи інвестиційні фонди та користується акціями або облігаціями.
Виникає парадоксальна ситуація: населення накопичило фантастичні суми, за різними оцінками, 50-70 мільярдів доларів, і це без врахування депозитів, але економіці держави від цього жодного зиску.
Невже українці настільки дурні, що марнують такі інвестиційні можливості? Може, вся справа в їх фінансовій необізнаності? Невже, крім депозитів, гроші вкладати нікуди?
Сучасні інвестиційні можливості
Депозити. Обсяг коштів населення в банках на 1 січня 2011 року, за даними НБУ, становив 271,7 мільярда гривень. В Україні 179 банків охоплюють 96% фінансового сектора країни. Гроші до банків українці несуть, і довіра до системи зростає, але відсоткові ставки за депозитами стрімко падають і вже не встигають за інфляцією.
Нерухомість. Навіть нині вона переоцінена. Потребує значних сум, які перевищують середній розмір депозиту в десяток разів. Дрібна нерухомість на зразок гаражів і торгівельних точок дуже ризикована з точки зору оформлення права власності.
Загалом, нерухомість в Україні - суцільний великий ризик. Навіть якщо власник правильно оформить документи, її можуть елементарно відібрати рейдери.
Цінні папери. В Україні активізувалися біржі, де в режимі он-лайн кожен може відчути себе Соросом. Обсяг торгів 2010 року виріс учетверо порівняно з 2009 роком до 16,4 мільярда доларів, а 2011 року, каже голова Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку Дмитро Тевелєв, може зрости ще на 30%. Проте і тут є підводні камені.
По-перше, треба мати серйозну фахову підготовку.
По-друге, біржі досі не є джерелом інвестиційного капіталу для реального сектора і залежать від кількох потужних гравців, які керують котируваннями в ручному режимі.
По-третє, вітчизняні біржі дуже чутливі до спекулятивного капіталу. Більшість акцій перебуває поза біржовим обігом, а багато перспективних емітентів воліють працювати не на українських фондових майданчиках.
Інститути спільного інвестування - ІСІ. Вони можуть розглядатися як альтернатива особистій грі на біржі. Однак, незважаючи на загальне зростання індексу акцій у 2010 році приблизно на 70% - ПФТС на 70,2%, Українська біржа на 67,9%, - ІСІ показали дохідність нижчу, ніж депозити, - всього 8,4%.
Проблема, за словами фахівців, у ірраціональній поведінці вкладників, які під впливом пережитої фінансової кризи при мінімальному прибутку виходять з фондів.
До того ж, фонди часто тримають частину коштів у депозитах, а не в цінних паперах, а чистих "індексних" фондів в Україні нема - особливості законодавства. Іншим неприємним аспектом є податкові обтяження на доходи з цінних паперів і доходи ІСІ.
Forex. Про валютні спекуляції годі й говорити - в українських реаліях це на 100% "лохотрон". За наявності міцної психіки можна сходити на якісь безкоштовні курси з роботи на цьому ринку. Це буде корисно для розуміння в тому числі торгівлі на класичних біржах, де торгують цінними паперами або товарними групами.
Недержавні пенсійні фонди - НПФ - і страхові компанії. На тлі анонсованої пенсійної реформи громадяни починають цікавитися недержавними пенсійними фондами.
Восени 2010 року НПФ налічували 484,3 тисячі вкладників. Компанії завзято звітують про прибутковість, мовляв, у кризовий 2008 рік заробили 18 мільйонів гривень, а у 2009 році - 149 мільйонів гривень. Однак що таке недержавний пенсійний фонд?
Призначення НПФ - збереження коштів вкладників від інфляції. Проте які б не були жорсткі закони, що регулюють їхню роботу, НПФ - це той же спекулянт та біржовий гравець, і фінансові кризи б'ють по них не менше. Пенсійні фонди США впродовж 2007-2008 років втратили 2 трильйони доларів і є потенційними банкротами.
Якщо до цього додати реалії фінансового ринку України, відсутність прямого доступу до коштів та коротку історію існування українських НПФ, стане зрозуміло, чи варто вкладати у них кошти. У страхових кампаній ризики майже ті ж самі.
Кредитні спілки. За дев'ять місяців 2010 року на депозитних рахунках кредитних спілок було зосереджено 2,1 мільярда гривень. Гроші там тримали 86,1 тисячі осіб.
Покликані обслуговувати невеликі фінансові потреби громадян, які не цікаві банкам, кредитні спілки, на жаль, перетворилися на синонім слова "обман". Міністр внутрішніх справ, як відомо, взагалі запропонував ліквідувати ці установи як клас.
Цінні метали. Золото, за оцінками більшості фахівців, переоцінене і є новою ринковою бульбашкою. Втім, в умовах тотальних війн держав на пониження національних валют, золото є гарантією довгострокового збереження капіталу.
Однак в Україні банки, які продають цінні метали, встановлюють таку грабіжницьку маржу, що купувати золото для спекулятивного перепродажу нема сенсу. Хіба що зберігати його більше трьох-чотирьох років. А де тримати зливки? Вдома - небезпечно, у банках - треба платити. Довіряти ж банкам - собі дорожче.
Які шанси забрати свої цінності з українського банку в умовах тотальної кризи, коли долари перетворюються на сміття, а очманілі громадяни штурмують супермаркети з гречкою? Подейкували, що під час кризи 1998 року в московських банках зникали цінності з їх сейфів. Цьому можна вірити, це ж не Швейцарія.
Валюта. Ця інвестиційна пропозиція виглядає як знущання. І долар, і євро падають у прірву, обганяючи один одного. З ними летить у прірву і гривня. І нехай "стабільність" обмінного курсу не вводить нікого в оману. Ціни на їжу розкажуть правду.
Можливо, варто придивитися до китайського юаня? Китай давно тримає США "за горло" та активно скуповує боргові зобов'язання єврозони. В Україні юані купує і продає лише один банк, а депозитів у цій валюті ніхто, на жаль, не пропонує.
Дуля в кишені
Здається, це всі інвестиційні можливості українця, крім банальних, проте надійних варіантів на зразок освіти, здоров'я та дітей. Проте більшість українців, 49%, як свідчить згадане опитування, зберігає кошти у готівці, а 30% - купує споживчі товари.
До речі, ще 2008 року в Україні відношення кредитних боргів домогосподарств до ВВП сягнуло 30%, що помітно перевищує ці показники у Польщі, Росії, Румунії і Білорусії. А серед фінансових питань, які найбільше цікавлять українців, перше місце посідає питання споживчого кредитування - 29%, а не якісь там інвестиції - 10%.
На депозитах і під матрацами гроші швидко знецінюються, люди бідніють і тонуть у споживчих та іпотечних позиках. Економіка держави не отримує інвестицій, робочі місця не створюються, нова продукція не виробляється. Ринок заповнює імпорт, а в бюджетних витратах загрозливо збільшуються частка державного боргу.
На індивідуальному рівні ситуація з "грошей мало" перетворюється на ситуацію "грошей нема". Однак проблема не в тому, чи є в українця гроші, а в тому, чи має він хоч якесь уявлення про те, що таке гроші і як вони працюють.
Хто в цьому більше винен - населення, яке не довіряє гроші приватній, теоретично контрольованій державою фінансовій системі, чи держава, яка не створила прозорих та справедливих умов для внутрішніх інвестицій?
Це вже більше політичне питання, ніж економічне.