Фондовий ринок врятує пенсійну систему?

Яка є альтернатива діючій пенсійній системі? Більше працювати та менше отримувати? Вимагати справедливості в пенсійному забезпечені?

Як звільнити економіку від значного фіскального навантаження? Чи можливо більше платити пенсіонерам та менше стягувати податків?

Кожна людина, чий статок дозволяє не витрачати всі кошти на споживання, постає перед нескладним питанням: як заощадити? Як створити запас для убезпечення себе від майбутніх можливих негараздів чи для створення спадку нащадкам?

Придбати готівкову іноземну валюту, покласти гроші на рахунок в банк, інвестувати в дорогоцінні метали чи цінні папери, купити нерухомість? Ці способи заощадження виглядають не так однозначно в масштабах країни. Як же заощадити суспільству?

Всі відомі способи збереження можна умовно розбити на кілька груп.

1. Заощадження готівкових коштів та дорогоцінних металів.

2. Борг, в тому числі банківський вклад.

3. Вкладення в матеріальні блага тривалого споживання.

4. Інвестування в засоби виробництва або пряме ризикове інвестування.

5. Опосередковане вкладення в засоби виробництва - фондовий ринок.

Готівкові кошти та дорогоцінні метали

Звісно, найпростіший спосіб збереження - відкласти певну суму грошей десь в надійне місце. Швидко і зручно. А головне - будь-коли момент можна їх витратити. Правда, є ризик крадіжки, однак в масштабах країни це безперспективний метод.

Гроші - це папір. Коли їх складає небагато людей, вони можуть ними скористатися у будь-яку мить. Якщо гроші відкладатимуть всі і в один день захочуть їх витратити, то зрозуміють, що у них нічого нема - інфляція моментально "з'їсть" такі заощадження.

Кількість грошових знаків в економіці визначається розміром останньої та попитом на гроші як засіб розрахунку. Коли в економіці з'являється тенденція до вилучення громадянами грошових знаків з обігу, то Нацбанк додруковує необхідну кількість і випускає їх в обіг. Коли кошти повертаються в обіг, Нацбанк їх вилучає.

Якщо вся країна почне вдома складати папір, нехай і у вигляді грошових знаків, то реально суспільство нічого не заощаджуватиме. І перша спроба масово використати накопичені паперові знаки обернеться гіперінфляцією і колапсом економіки.

З іноземною валютою ситуація та сама, хіба що тут громадяни спонсорують іншу державу, обмінюючи створені нами блага на закордонні "папірці". Таке заощадження спричиняє залежність від стану чужої економіки, тому це не найнадійніший метод.

Золото з давніх-давен було мірою вартості та джерелом багатства. На відміну від грошей, воно має реальну вартість, виражену у витратах на його видобуток. Проте цей метал теж піддається законам ринку, як і інші товари. Чим вищий попит на золото, тим вищі ціни, чим нижчий попит та більша пропозиція, тим ціна менша.

Порівняно з 2000 роком, вартість золота на світових ринках зросла з 300 доларів до майже 1 400 доларів за тройську унцію. Може зрости ще, а може і подешевшати. Крім того, Україна не має великих потужностей з видобутку дорогоцінних металів. Отже, заощаджуючи у золоті, громадяни підтримуватимуть країни, які видобувають його.

Вкладати пенсійні кошти у золото ризиковано і нерозумно. Навряд чи спекуляції на золоті, з можливістю справді непогано заробити, але й з можливістю залишитися на старість ні з чим, це те, чого хочуть пересічні громадяни.

Борг

Скільки існує людство, стільки існує й інститут боргу. Борг дозволяє передати кошти особі для споживання, інвестицій та придбання довгострокових матеріальних благ. Як наслідок, підвищується ефективність економіки. Боргові відносини відіграють нині одну з ключових ролей. У їх центрі знаходиться кредитно-банківська система.

Банки, залучаючи вклади та здійснюючи на залучені кошти кредитування, забезпечують трансформацію обсягів та строків.

У першому випадку за рахунок залучення суттєвої кількості невеликих вкладів виникає можливість кредитувати значні проекти. У другому - залучення багатьох короткострокових вкладів дозволяє фінансувати довгострокові проекти.

Проте борг має і зворотну сторону. Надмірна закредитованість економіки пригнічує ділову активність. Борг тисне на боржника, обмежуючи його споживання.

Надмірна частка кредитних ресурсів у структурі активів компаній підвищує ризикованість бізнесу. Борги необхідно обслуговувати у будь-якому випадку, не зважаючи на результати роботи, що суттєво підвищує ризик банкрутства підприємств і може провокувати кризові явища. Розмір сукупних боргів повинен мати межу.

В 2010 році співвідношення заборгованості за кредитами до ВВП перевищувало 60%, що відповідає середньому показнику у країнах Європи. В таких умовах подальше різке зростання кредитної заборгованості не вбачається можливим.

Оскільки щорічно на потреби пенсійного забезпечення в Україні йде 18% ВВП, а накопичувальна система передбачає заощадження протягом тривалого часу, то формування пенсійних збережень за рахунок такого інституту як борг є нереальним.

Існують також боргові інструменти, які обертаються на фондовому ринку, але його місткість не дозволяє розмістити такі обсяги коштів.

У випадку з корпоративними боргами буде те саме, що і у випадку з банківським кредитуванням. А у випадку залучення коштів державою в борг буде те саме, що і солідарна пенсійна система, побудована на податковому принципі: держава витрачатиме кошти пенсійного фонду, а потім стягуватиме податки, щоб повернути.

Вкладення в матеріальні блага тривалого користування

Цей спосіб заощадження поширений, головним чином, серед заможної частини населення, адже основним об'єктом тут є нерухоме майно. Щоб зберігати в матеріальних благах, потрібно мати значні кошти. Кілька тисяч в нерухомість вкласти неможливо, потрібно мати, як мінімум, десятки, а то й сотні тисяч.

Хоча заощадження для суспільства і є створенням матеріальних благ тривалого періоду використання - національного багатства, проте ці матеріальні об'єкти не мають ніякого сенсу для держави, якщо вони не використовуються за призначенням.

Купівля таких об'єктів як засіб збереження навіть на індивідуальному рівні є негативним явищем для країни. Такий попит на споживчі предмети робить їх об'єктом спекуляцій та спричиняє недоступність для тих, кому вони справді необхідні.

Яскравий приклад - ринок житлової нерухомості. Квартири як об'єкт для інвестицій - зло. Це, в першу чергу, означатиме високу їх ціну та недоступність для молодих сімей. Відсутність житла у молоді - це негативна демографічна ситуація, а негативна демографічна ситуація - це великі проблеми в економіці і, зокрема, у пенсійній сфері.

Більшість розвинутих держав світу вживають активних заходів щодо недопущення спекуляцій на житлову нерухомість, запроваджуючи великі податки на такі об'єкти для спекулянтів та вводячи інші юридичні обмеження.

Вкладення пенсійних коштів у матеріальні блага є неприпустимим. Це стосується ринку житлової нерухомості, землі та інших товарних ринків. Такі вкладення викликатимуть різкі цінові коливання, робитимуть недоступними товари для споживачів та стануть великою можливістю для зловживань з боку керівників фондів.

Вкладення в засоби виробництва

Цей вид збереження та примноження доволі обмежений у застосуванні. Інвестиції в засоби виробництва або підприємництво характеризуються передусім ризикованістю, а тому підприємцями стають не всі. Потрібен хист та схильність до ризику.

Переважна більшість громадян воліють отримувати стабільний дохід порівняно з можливістю більше заробити, але, водночас, і з можливістю втратити кошти. Між тим, саме інвестиції є рушійною силою, яка забезпечує розвиток держави.

Більше інвестицій - вища продуктивність праці - більше робочих місць - вища зарплата - більше сплачених податків - вищі доходи всіх громадян. Стимулювання інвестицій - одне з головних завдань будь-якої держави.

На жаль, в Україні малий та середній бізнес розвивається, швидше, всупереч, ніж завдяки державі. Рівень інвестиційного клімату не витримує жодної критики. Малий бізнес душать податки, корупція та бюрократія, що відбиває будь-яке бажання до здійснення ризикових вкладень у громадян, які за інших умов стали б підприємцями.

Пряме інвестування також передбачає управління бізнесом з боку власника. Цей факт визначає небажаність здійснення вкладень пенсійними фондами шляхом прямого інвестування. Пенсійний фонд - не підприємець, він не повинен прагнути бути керівником бізнесу, який приймає ризикові рішення, у нього інші завдання.

Опосередковане вкладення в засоби виробництва

У даному випадку не варто розглядати боргові інструменти, які обертаються на фондовому ринку, оскільки вони належать до попередньої групи. Мова йде про акції.

Історичною передумовою виникнення акціонерного капіталу стала необхідність консолідації ресурсів для вирішення масштабних господарських завдань.

Залучення багатьох акціонерів, з одного боку, дозволяє акумулювати ресурси, з іншого - потребує врегульованих механізмів корпоративного управління для врахування інтересів всіх акціонерів.

Вкладення в акції могло б стати ефективним методом розміщення пенсійних коштів. В такому випадку сформується модель, за якої працівники інвестуватимуть у створення робочих місць для себе.

З одного боку, кошти вкладатимуться в реальні матеріальні блага, які в пенсійному віці дадуть реальну, не податкову, можливість фінансувати пенсійні виплати. З іншого - вкладення розширюватимуть можливості працівників заощаджувати, адже інвестиції в основні засоби - це зростання продуктивності праці і зарплат.

У США пенсійні фонди - найбільший інвестор в економіку.

Оскільки люди не готові здійснювати пряме інвестування через його ризикованість, то фондовий ринок і пенсійні фонди як частина цього ринку стали б унікальним додатковим інструментом розвитку економіки, адже при інвестуванні фондів як міноритарних акціонерів ризик внаслідок диверсифікації портфеля розмивається.

Кілька підприємств можуть збанкрутувати, економіка ж в цілому буде зростати - якщо, звісно, не буде непередбачуваних потрясінь, - і за рахунок великої кількості вкладень зростатиме загальний розмір накопичень.

Про фактор справедливості та законодавчі реалії пенсійної системи читайте у наступній частині матеріалу невдовзі.