Українські інвестиції: собі на шкоду

Якість інвестиційного механізму визначається його спроможністю направляти потоки капіталу у сфери найвищої прибутковості.

Середнє значення співвідношення приросту прибутку і обсягів інвестицій по економіці у докризовому 2007 році знаходилося на рівні 0,315 гривні прибутку на одну гривню інвестицій.

У 2008 році цей показник впав до від'ємного значення - відбулося зменшення прибутку - до -0,545 гривні. У першому півріччі 2010 року позитивний приріст прибутку відновився - до 0,45 гривні.

Серед окремих галузей найвищий приріст прибутку на 1 гривню інвестицій у докризовий час був у фінансовому бізнесі - 2,62 гривні, операціях з нерухомістю 0,652 гривні, сільському господарстві 0,514 гривні і торгівлі - 0,365 гривні.

Цікаво, що без особливих втрат зазнала банківська система. У цей час - 2008 і 2009 роки - банки зупинили видачу позичок реальній економіці, але отримали широкі можливості заробітку на державних облігаціях і валютних спекуляціях.

Не дивно, що співвідношення приросту прибутків та обсягів інвестицій зросло у фінансовому секторі у І половині 2010 року майже у 3 рази - до 6,86 гривні на одну гривню інвестицій.

Іншими галузями з найвищими значеннями цього показника у 2010 році стали - промисловість 0,63 гривні, та торгівля і ремонт - 0,375 гривні.

Як же розподілялися між секторами капіталовкладення? У 2007 році найбільшими були інвестиції у промисловість - 34,1% від усього їх обсягу, в операції з нерухомістю - 20,9%, транспорт та зв'язок - 16,8%.

Прибутковість інвестицій та їх розподіл за галузями економіки України до фінансової кризи, у 2007 році, та після неї - за 9 місяців 2010 року

Внесок капіталу до найприбутковіших сфер був мінімальним: до банківської системи цей внесок складав лише 2,2%, до сільського господарства - 5,3%. Тільки в операціях з нерухомістю високий ріст прибутковості притягував більші обсяги капіталу - 20,9% усього його приросту по країні.

Після фінансової кризи у лідерах з поглинання національних капіталовкладень опинилась промисловість, яка отримала більше 37% усіх інвестицій, операції з нерухомістю (21,9%) і транспорт та зв'язок (16,9%).

З них лише промисловість має приріст прибутків вище середнього значення. Інвестиції ж до найпривабливіших секторів - фінансово-банківського та торгівлі - чи не на останніх позиціях - відповідно 1,5% та 1,2% від усіх інвестицій.

Отже маємо невідповідність розподілу інвестицій критерію прибутковості. Високою є також інерція потоків фінансових капіталів, які у більшості поповнюють основні фонди застарілих господарських комплексів - промисловість, транспорт та зв'язок.

Міцними залишаються й перешкоди міжгалузевому перетоку капіталів, наприклад, у фінанси, сільське господарство, комунальні послуги, телекомунікації та інші. Високими залишаються бар'єри входження у бізнес.

Найбільш виразно це демонструє банківська сфера, куди має доступ обмежений обсяг інвествнесків. Пояснення - на поверхні: тут не видають ліцензії усім бажаючим ввійти до касти обраних; не треба вкладати інвестиції, якщо прибутки робляться на чужих грошах.

До того ж в українських реаліях вільний рух капіталів, в тому числі шляхом відкритого продажу акцій банків при їх публічних розміщеннях практично відсутній.

Теж ж саме можна сказати про інші привабливі сфери.

Консервативність перерозподілу фінансових капіталів, що дозволяє надто велику їх частину зосереджувати у малоприбуткових галузях, спричиняє низький рівень загального співвідношення приріст прибутків/обсяг інвестицій по всій економіці.

Отже при даному обсязі інвестицій прибутків утворюється відносно менше. І чим менше отримуємо прибутків від такого перерозподілу, тим відносно менше інвестицій формується для наступного ділового циклу.

В діловому циклі обсяг інвестицій знову направляється у неприбуткові галузі та внаслідок цього ще нижчим стає середній коефіцієнт прибутки/інвестиції, а значить падають обсяги прибутків в економіці.

Отже у випадку неефективного розподілу капіталовкладень у кожному циклі  обороту капіталу суспільство недоотримує потенційний обсяг прибутків та вкладає менше інвестицій. Якщо так повторюється із циклу до циклу, то загальні витрати прогресують.

Тобто такі інвестиції - лише на шкоду економічному зростанню. Можна сказати, що мала частка високоприбуткових інвестицій у загальному їх потоці понижує рівень інвестиційного мультиплікатора.

І так впродовж десятиліть. Оскільки у ринкових економіках інвестиційний мультиплікатор є у 5-6 разів вищим ніж в Україні, то у порівнянні з ними реального приросту нашого капіталу не відбувається. Тобто інші примножують капітал - ми втрачаємо, інші рухаються - Україна стоїть на місці.

Якщо нам вдасться змінити розподіл капіталовкладень у високоприбуткові галузі, забезпечивши надходження сюди хоча б половини обсягів інвестицій, то навіть за діючого технологічного стану виробництва інвестиційний мультиплікатор підвищиться з рівня 1,04 - 1,05, що був у 2003 - 2007 роках, до 1,11 - 1,12.

це дало б змогу через 5 років подвоїти річний потік капіталу до 250 мільярдів гривень. Якщо ж все залишиться як було, то цей мультиплікатор повернеться на докризовий рівень лише через 2 - 3 роки, а отже до 2015 року загальний обсяг інвестицій зросте не більше ніж до 160 - 170 мільярдів гривень.

Патріархальність джерел потоків капіталу

Неринкове походження основної частини інвестицій призводить до їх неефективного розподілу. Неринкові джерела - власні кошти підприємств і організацій, державний і місцевий бюджети у 2007 році давали 2/3 усього потоку капіталу.

Власні накопичення використовуються на самих підприємствах і служать для простої заміни зношених елементів основного капіталу. І жодним чином не сприяють розвитку нових галузей і запровадженню нових технологій.

Бюджетні ж капіталовкладення, що також мають неринкове походження, навпаки, розпорошуються між майже усіма галузями національного господарства, від соціальної інфраструктури до вугільних підприємств і банківських установ.

Проте очікувати на ефективність цих вкладень не можна за визначенням, оскільки чиновники при виборі проектів не керуються критеріями прибутковості та економічності і, звичайно, вони байдужі до реальних результатів роботи побудованих об'єктів.

не відбувається конкурсів проектів, інвесторів та постачальників у тому числі це стосується об'єктів "Євро-2012". Бюрократичні інвестиції не сприяють позитивним міжгалузевим перерозподілам капіталу, оскільки, як правило, примножують майно лише державних підприємств і не враховують ринкового попиту на інвестиційні ресурси.

В останні два роки ми спостерігаємо й безсоромне викидання "на вітер" бюджетних інвестицій на десятки мільярдів гривень - при погашенні боргів збанкрутілих банків і таких корпорацій як "Нафтогаз України".

Це схоже на байдужість до суспільних потреб, даремну витрату величезних сум грошей, заваду високо-конкурентним приватним бізнес-ініціативам та актуальними міжгалузевим переливам капіталів.

Ринкові джерела капітальних надходжень - це банківські кредити, засоби населення, інвестиційні та інші приватні фонди, прямі іноземні інвестиції. У 2007 році вони у сукупності давали економіці лише третину усіх інвестиційних надходжень.

Інвестування з ринкових джерел значно більше скероване на високоприбуткові галузі. Так, частка ринкових інвестицій до фінансового сектору дорівнювала 65% капіталовкладень у цей сектор, до операцій з нерухомим майном - 85,5%, у торгівлю - 50,9%.

Ще однією галуззю, де переважали ринкові накопичення капіталу, було будівництво, де вони досягли 82,9%. Це свідчить про повну протилежність ринкових вкладень капіталу бюджетним і господарським: вони, як правило, є більш ефективними, мобільними, орієнтованими на прибутковість.

У той же час, як бачимо, основна частина ринкових інвестицій вкладається не у виробничі, а у посередницькі галузі. Саме їх інвестори оцінюють як об'єкти якісних вкладень. Хоча ще на початку 2000-х років біля половини операцій ПІІ, банків та приватних інвесторів припадала на промисловість

Виробничі ж галузі отримують капітальні надходження з найбільш консервативних джерел - бюджету і коштів підприємств та організацій.

Структура інвестицій в основний капітал у галузях економіки України за джерелами фінансування у 2007 році, % до їх обсягу за галузями

Так, у сільському господарстві у 2007 році 61,4% капіталовкладень надходило з цих джерел, у промисловості - 47,9%, транспорті і зв'язку - 79,1%, житлово-комунальному господарстві - 93,2%.

Очевидно, ці галузі втратили свою конкурентоспроможність на інвестиційному ринку і підтримують себе патріархальними методами. З цих причин їх перспективи є досить проблематичними.

Недостатність капіталів ринкового походження обумовлена перш за все утробним рівнем розвитку самих ринків капіталів - грошово-кредитного та фондового.

Монетизація економіки, тобто її насичення банківськими ресурсами, залишається у 2,5-3 рази нижчою ніж у західних країнах: у нас цей рівень не вище 45%, в США - 160%.

Капіталізація ж українського фондового ринку не перевищує половини річного обсягу ВВП країни - від 400 до 450 мільярдів гривень, у той час як у світі ринкова капіталізація цінних паперів перевищує загальний обсяг ВВП усіх країн більш ніж у 76 разів.

Без становлення ринкового механізму, який може перерозподілити фінансові капітали на користь найбільш ефективних проектів і галузей, в Україні будуть інвестуватися лише діючі застарілі виробничі комплекси та об'єкти уподобання бюрократії.

Засобів для структурно-технологічного оновлення економіки явно не вистачає. Сьогодні 89% інвестицій вкладаються у застарілі об'єкти і не несуть інновацій.

До речі, автори щойно прийнятого Податкового кодексу помилково підносять запровадження норми про звільнення від оподаткування суми прибутку підприємств, яка використовується для технічного переозброєння, як ключове досягнення у справі модернізації економіки.

Насправді, ця норма перекреслює зацікавленість суб'єктів економіки направляти накопичення у новітні виробництва.

Далі буде...

Володимир Лановий, доктор економічних наук, професор