Податковий кодекс: нові колізії для бізнесу

Верховна рада, затверджуючи Податковий кодекс з урахуванням поправок глави держави, як компроміс залишила чинними указ президента від 1998 року про спрощену систему оподаткування та норми декрету уряду від 1992 року про прибутковий податок з громадян, які стосуються єдиного та фіксованого податків.

Поспішність прийняття такого компромісу ускладнило одночасне застосування цих документів. Таке рішення не вирішило проблему малого підприємництва, а тільки відклало її.

Це призведе до залежності від трактування документів податківцями, а отже - до невизначеного стану платників єдиного і фіксованого податків.

Відтак виникли наступні протиріччя.

1. Умови застосування та порядок обліку і звітності єдиного та фіксованого податків суперечать статті 11 "Спеціальні податкові режими" кодексу та підрозділу 8 розділу 20 "Перехідні положення". У підрозділі сказано, що до внесення змін до розділу 14 кодексу застосовуються зазначені вище документи про єдиний і фіксований податки.

Стаття 11 визначає, що спеціальний податковий режим - це система заходів, яка визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій підприємств. Тобто спрощена система і фіксований податок є спеціальними податковими режимами.

Одночасно ця стаття передбачає, що спеціальні податкові режими встановлюються і застосовуються у випадках і порядку, визначених лише цим кодексом, та не визнаються спеціальними податкові режими, не визначені такими цим кодексом.

Таким чином, спеціальні податкові режими, визначені указом президента та іншим законом, стають напівлегітимними. Особливо це буде стосуватися обліку і звітності. Підрозділ 10 розділу 20 "Перехідні положення" кодексу каже: якщо законодавство передбачає інші правила оподаткування, то застосовуються правила кодексу.

Отже, загальні норми звітності можуть бути застосовані до платників єдиного податку попри спеціальні норми звітності, визначені указом про спрощене оподаткування.

2. Незрозуміло, чи можна застосовувати фіксований податок на ринках.

З одного боку, у підрозділі 8 розділу 20 "Перехідні положення" залишили чинними відповідні абзаци статті 14 розділу 4 декрету уряду від 1992 року про прибутковий податок з громадян, який встановлює правила застосування фіксованого податку.

З іншого боку, у цих абзацах визначено умови застосування фіксованого податку, і одна з них така: громадянин продає товари і надає супутні послуги на ринках та є платником ринкового збору згідно із законодавством.

У цей же час у Податковому кодексі ринковий збір скасований вже з 1 січня 2011 року. Тож це питання знову ж таки трактуватиме податкова адміністрація.

3. Проблемним є звільнення платників єдиного та фіксованого податків від застосування касових апаратів. Пункт 25 закону про внесення змін до деяких актів у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу, який був ухвалений одночасно з кодексом, вносить деякі зміни до закону про застосування касових апаратів.

Зокрема, передбачається, що встановлення норм щодо незастосування реєстраторів розрахункових операцій в інших законах, крім Податкового кодексу, не допускається.

Однак незастосування касових апаратів платниками єдиного та фіксованого податків встановлюється законом про РРО та відповідним указом президента, але не кодексом. Отже, ця норма теж трактуватиметься податковою адміністрацією.

Відтак співіснування спрощеної системи оподаткування і норм Податкового кодексу щодо перевірок суб'єктів спрощеної системи створюватиме суттєві ризики.

Відомо, що головним способом спрощення обліку і звітності є те, що платники не зобов'язані вести облік видатків на підставі первинних документів та подавати декларацію про прибутки, отримані від такої діяльності.

У той же час, на платників єдиного і фіксованого податку розповсюджуються розділи стосовно податкового контролю. Зокрема, фактичні перевірки без попередження платника визначені статтею 80 Податкового кодексу. Перевірка може тривати десять днів і може бути продовжена на п'ять днів. Кількість перевірок не обмежена законом.

Під час перевірки податківці можуть вести хронометраж, тобто обліковувати господарські операції. Крім того, стаття 20 Податкового кодексу дозволяє контролерам вимагати інвентаризації активів і здійснення контрольної закупівлі. Усе це може ускладнити діяльність будь-якого малого підприємства.

Якщо дані перевірок свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, контролюючий орган самостійно визначає суму грошових зобов'язань такого суб'єкта. Фактично це приховане введення непрямих методів оподаткування.

Таким чином, податкова інспекція має суттєві можливості для впливу на діяльність усіх підприємств, зокрема, і на платників єдиного та фіксованого податків. Це нівелює зміст спрощеної системи оподаткування і збільшує корупційні ризики для підприємця.

Окремою проблемою стала норма статті 139 кодексу. Вона встановлює, що платник податку на прибуток підприємств не може віднести до своїх витрат придбання товарів, робіт, послуг та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізособи-підприємця, який сплачує єдиний податок, крім витрат у сфері інформатизації.

Отже, після набрання чинності третім розділом кодексу з 1 квітня 2011 року компанії, які працюють за загальною системою оподаткування, не зможуть співпрацювати з підприємцями-фізособами на спрощеній системі оподаткування, чим обмежать їх ринок, особливо у сфері послуг, і спричинять ліквідацію до 100 тисяч підприємців.

Таке обмеження робилося під гаслом закриття схем з відмиванням коштів, однак вони діятимуть і далі завдяки юридичним особам на єдиному податку, які потім виводять кошти через фізичних осіб на єдиному податку.

Схема лише ускладнилася і подорожчала удвічі, а для доброчесних підприємців, які справді надавали послуги і продавали товари підприємствам, ринок закрився.

Є й низка "перехідних" проблем. Так, восьмий підрозділ перехідних положень кодексу встановив інший порядок сплати єдиного податку, ніж передбачалося раніше.

З 1 січня 2011 року платник єдиного чи фіксованого податку має перераховувати на бюджетний рахунок не повну суму, встановлену місцевою радою, а лише частину єдиного або фіксованого податку, що підлягає перерахуванню до бюджету згідно із законодавством - 42% ставки єдиного податку або 90% ставки фіксованого податку.

При цьому Держказначейство з 1 січня не буде розподіляти кошти на соціальні фонди. Платники зобов'язані нараховувати і перераховувати єдиний соціальний внесок у порядку, визначеному законом про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Для того ж, щоб отримати право на єдиний чи фіксований податок на 2011 рік, треба сплатити єдиний або фіксований податок ще у 2010 році. Однак у 2010 році казначейство розподіляє суму податку між бюджетом та соціальними фондами.

Підприємці, які сплатили весь встановлений місцевими радами податок за перший квартал, тепер цікавляться, чи будуть 58% від суми єдиного податку, перераховані у 2010 році за 2011 рік, зараховані як частина сплати єдиного соціального внеску. Відповіді на це питання у кодексі нема, тому його має врегулювати Мінпраці.

Нез'ясованість перелічених питань, негативні очікування від застосування контрольних функцій податкових органів та звуження ринку товарів і послуг для підприємців спричинить масову ліквідацію суб'єктів малого підприємництва. Згодом це може призвести до тінізації малого бізнесу і зростання соціальної напруги.