ОПЗ: віддати, продати чи зачекати?
До кінця 2010 року влада знову обіцяє провести велику приватизацію, яка, за словами чиновників, має підживити бюджет.
Утім, досі невідомо, за рахунок продажу яких підприємств Фонд держмайна зможе виконати річний план. Відомство заробляє переважно за рахунок оренди, але цих коштів навряд чи вистачить для досягнення заповітної суми - 10 мільярдів гривень.
Суттєво покращити ситуацію може тільки продаж великого об'єкта. Кажуть, ним буде вітчизняний монополіст зв'язку. Розмови навколо імовірної реалізації контрольного пакета "Укртелекому" точаться давно, проте не можна виключати приватизації інших підприємств, наприклад, Одеського припортового заводу.
Принаймні, питання продажу у 2010 році цього підприємства залишається актуальним. Це, зокрема, підтверджує і менеджмент ФДМ.
Приводів для приватизації об'єкта більше ніж достатньо - треба наповнювати бюджет і повертати застави учасникам попереднього конкурсу з продажу ОПЗ.
Як відомо, держава ще з 2009 року завинила 800 мільйонів гривень учасникам попереднього невдалого продажу ОПЗ - компаніям "Фрунзе-Флора" і "Нортіма", які контролюють бізнесмени Костянтин Григоришин та Ігор Коломийський відповідно.
Симпатичний ОПЗ із групи "Г"
Сьогодні Одеський припортовий знаходиться у власності держави. Втім, вважають експерти, це триватиме недовго - актив є надто привабливим для інвесторів.
Підприємство виробляє аміак, рідкий азот, двоокис вуглецю, рідкий кисень, карбамід і займає друге місце за обсягом виробленої продукції в Україні. Його беззаперечний козир порівняно з іншими підприємствами хімічної галузі - монопольне становище на ринку послуг з перевалки аміаку.
Завод володіє невеликим портом, призначеним для перевалки аміаку і його похідних. Аміакопровід також знаходиться на балансі підприємства, але не входить до його статутного фонду - це стратегічний об'єкт.
Потужності з перевалки складають близько 4 мільйонів тонн на рік. Особливо привабливим ОПЗ є через те, що підприємство є кінцевим пунктом аміакопроводу "Тольятті - Горлівка - Одеса". Він з'єднує з одеським заводом величезні комбінати - російський "Тольяттіазот" та український "Стирол".
Голова фонду держмайна Олександр Рябченко стверджує, що у разі приватизації ОПЗ перевалочний комплекс слід відокремити від підприємства, щоб запобігти зловживанню монопольним становищем. Експерти ж припускають, що це не вирішить проблему, вихід - у створенні ефективного механізму регулювання.
Наразі близько 90% продукції заводу експортується. Основна частка карбаміду надходить до Індії, Туреччини, Пакистану, Бразилії, Мексики. Аміак везуть в Ізраїль, Туреччину, Польщу, Португалію і США.
За результатами 2009 року, завод виробив п'яту частину українського аміаку і четверту частину карбаміду. Таким чином, виробництво великої частки хімічної продукції в країні та наявність на балансі підприємства аміакопроводу дає підстави говорити, що об'єкт справді стратегічно важливий.
Відповідно до класифікації державної програми приватизації, ОПЗ належить до так званої групи "Г", куди входять усі стратегічні об'єкти і монополісти. Тому, за словами Рябченка, усі ключові питання щодо продажу заводу регулює Кабмін. "Ми готові хоч завтра продавати, але уряд не поспішає", - пояснює голова ФДМ.
Усі дороги ведуть до Москви
До 2009 року завод не зазнавав збитків. У 2006 році чистий прибуток ОПЗ склав 240 мільйонів гривень. У 2007 році, незважаючи на першу газову війну, показник вдалося збільшити до 309 мільйонів гривень.
Ще кращими виявилися результати 2008 року - 800 мільйонів чистого прибутку. Однак останній звітний рік закінчився збитками на рівні 2,4 мільйона гривень.
Передусім, збитки спричинило підвищення ціни на блакитне паливо. Основною складовою технологічного процесу на заводі є природний газ, вартість якого становить 80-90% від ціни готової продукції. У 2006 і 2007 роках тисяча кубометрів газу коштувала 95 і 130 доларів, а в першому кварталі 2009 року - уже 360 доларів.
"Конкурентоспроможність продукції ОПЗ напряму залежить від вартості газу для підприємства. За останні кілька років паливо для українських хіміків істотно подорожчало порівняно з його вартістю для російських колег", - говорить старший аналітик компанії Dragon Capital Тамара Левченко.
За її словами, російські хіміки одержують газ за ціною 80-90 доларів за тисячу кубометрів. "За нинішніх цін на добрива і на газ для українських заводів операційна прибутковість підприємства навряд чи перевищить 10% у 2010 році порівняно з 34% у 2008 році", - підкреслює експерт.
Також істотно вплинуло на прибутковість ОПЗ різке падіння світового попиту на основну експортну продукцію.
Так, ціни на карбамід до літа 2010 року не перевищували 250 доларів за тонну. При цьому влітку 2008 року за тонну цього товару давали 800 доларів. З аміаком ситуація така ж: 180 доларів за тонну 2010 року і 800 доларів - до кризи.
Проте, якщо завод придбають інвестори, які зможуть поставити дешевший газ, прибутковість підприємства може зрости, вважає Левченко.
Такими інвесторами, очевидно, можуть бути лише російські компанії. Зокрема, експерти схиляються до думки, що найбільш вірогідний покупець ОПЗ - російський холдинг "Сибур", який вже брав участь у попередньому аукціоні.
Інші інвестори розуміють ризики, пов'язані з цим об'єктом. Їм доведеться або будувати порт для зрідженого газу, або шукати важелі, щоб домовитися з Росією про дешевий газ. І перше, і друге малоймовірно, упевнені в Dragon.
До того ж, інтерес міжнародних інвесторів до підприємства навряд чи підвищив попередній скандальний продаж ОПЗ.
"Однозначно, це іміджева пляма. Україні, крім повернення застави, треба вжити багато заходів, щоб довести світу: ситуація з інвестиційним кліматом покращилася", - зазначає екс-радник президента України Богдан Соколовский.
Враховуючи можливу пасивність міжнародних інвесторів і залежність заводу від дешевої сировини, експерти вважають, що ціна активу буде залежати саме від собівартості виробництва. Якщо завод придбає інвестор з доступом до дешевого газу, ціна 5 мільярдів гривень для нього може бути цілком справедливою.
Продаж: "за" і "проти"
Якщо ситуація складається не на користь продажу, з приватизацією слід зачекати. За словами Соколовського, відчуження у посткризовий період стратегічних підприємств - не найкраще рішення. Утім, незрозуміло, який шлях обере влада.
Рябченко не раз наголошував, що завод варто зберегти у державній власності.
"Одеський припортовий був приватизований погано і помилково. Аміакопровід взагалі не підлягає приватизації як газопровідна система України, тому він не може бути приватизований ніколи", - заявляв голова ФДМ у парламенті.
Разом з тим, віце-прем'єр Сергій Тігіпко не настільки впевнений у необхідності збереження стратегічних об'єктів у власності держави. Він вважає, що необхідно виробити нові підходи до приватизації.
"Економічна ситуація вимагає скорочення частки держсектора з нинішніх 37% до 20-25%. Часи, коли "державне" означало "нічиє", минули. Відомчі суперечності не повинні заважати проведенню прозорої приватизації", - підкреслив Тігіпко.
У будь-якому разі, приватизацію ОПЗ вже пропонують розблокувати. Мінекономіки ініціює скасування указу президента від 2008 року, який забороняв продаж ОПЗ.
На думку Соколовського, скоріш за все, мова йде про закулісні обіцянки росіянам. "Я не вірю, що влада піде на такий крок. Це може стати ще одною причиною для атаки на владу, а вони ж намагатимуться не давати таких підстав", - каже експерт.
Екс-радник президента нагадав, що економічний сенс продажу державного підприємства полягає у пошуку більш ефективного власника. Проте альтернативним варіантом, за його словами, може бути і програма технічного переозброєння підприємства, яка дозволить істотно збільшити вартість активу.
В Dragon кажуть, що закладена у бюджет-2010 сума доходів від приватизації не критична, і такий сценарій допустимий. І все ж, на думку керуючого директора КУА Dragon Asset Management Андрія Золотухіна, вирішальним буде інший чинник.
"Потреба в грошах - не головне. Набагато важливішим мотивом є кон'юнктурні інтереси бізнес-груп. Їхні дії будуть визначальними цього року, адже наступного їм доведеться платити більше - підприємство буде дорожчати", - вважає він.