Пенсійна реформа: допомога багатим

Надання кредиту МВФ Україні вкотре порушує питання необхідності пенсійної реформи, але жодної відповіді на запитання, які вона ставить, досі не отримано.

Для початку слід відповісти хоча б на ті з них, які свого часу Партія регіонів ставила сама. Зокрема, у чому суть пенсійної реформи, якщо кількість робочих місць від збільшення пенсійного віку не зростає, а навпаки - зменшується?

Чи не вийде так, що, збільшивши пенсійний вік, держава забере робочі місця у молоді і замість пенсій за віком буде змушена платити допомогу з безробіття?

Крім того, хотілося б побачити статистку обігу коштів у Пенсійному фонді, кількість пенсіонерів, частку тих, хто отримує пенсії, вищі за 2 тисячі гривень, число пенсіонерів-пільговиків та пенсіонерів, які йдуть на пенсію у 40-50 років.

Це звичайне право звичайного громадянина, якому обіцяють підвищити пенсійний вік без усяких пояснень. Однак на сайті Пенсійного фонду така інформація відсутня. Не чути її і з уст представників влади.

Дірки - бюджетом

Існуюча солідарна пенсійна система полягає у тому, що працюючі громадяни із своєї зарплати сплачують внески у Пенсійний фонд, утримуючи пенсіонерів.

Більша частина цих виплат прихована від очей працюючих - у своїй розрахунковій картці на зарплату людина помітить лише 2% сплати в Пенсійний фонд. Може здатися, що це й справді дуже мало, але це не так: підприємство додатково платить ще 33,2%. Всього - 35,2%, а це більше третини заробітної плати.

Також із зарплати утримується 15% податку на дохід, 1% - у фонд соціального страхування, 0,6% - на випадок безробіття і ще 1,6% платить підприємство. Крім того, роботодавець сплачує 1-2% у фонд страхування від нещасних випадків - залежно від категорії професії.

Отже, щоб виплатити працівнику тисячу гривень, фірмі доводиться віддавати на 68% більше. Саме тому й існує проблема тіньових зарплат - щоб економити.

Прибутковий податок, як і податок на дохід фізичних осіб, не належить до Пенсійного фонду. І коли політики кажуть, що бюджет - це пенсії, вони брешуть. Пенсійний фонд - незалежна структура з окремим казначейським рахунком.

Бюджет - це зарплати вчителям, медикам, міліціонерам і чиновникам, але бюджет - це не пенсії. Ситуація змінилася у 2004 році, коли теперішній президент, а тоді прем'єр здійснив доплати до пенсій за рахунок бюджету. З тих пір дірки на рахунках Пенсійного фонду стали закривати бюджетними коштами.

Додатковими джерелами наповнення фонду є відрахування з телефонних розмов мобільних абонентів, продажу ювелірних виробів і низки інших товарів.

Тридцять на одного

Отже, третина зарплати кожного працюючого громадянина іде у Пенсійний фонд, і щоб утримати одного пенсіонера з пенсією 1400 гривень, треба мати двох працівників із зарплатою 2100 гривень. Нічого трагічного у тому, здається, немає - працюючих в Україні поки що більше, ніж пенсіонерів.

Аби така система працювала, двоє працюючих повинні ці 1400 гривень заробляти, а не отримувати їх з бюджету. Тому насправді одному працюючому в реальному секторі доводиться годувати, крім пенсіонера, ще й міліціонера і вчителя.

І якщо до 14 мільйонів пенсіонерів додати 300 тисяч міліціонерів, 200 тисяч військових і багатотисячний загін вчителів, медиків і чиновників, то загальне співвідношення вийде доволі печальним.

Працюючі мають заробляти хоча б по 2000 гривень, не обмежуючись мінімальною зарплатою 900 гривень, внески з якої складають 316 гривень. Вони також не повинні бути підприємцями-спрощенцями, з єдиного податку яких у Пенсійний фонд поки що сплачується лише 84 гривні.

Також необхідно, щоб не було пенсіонерів, які отримують пенсії більші, ніж ті, хто працює у реальному секторі економіки, бо на одного громадянина з пенсією 20 тисяч гривень потрібно уже 30 працюючих із зарплатою 2000 гривень.

Потрібно, щоб такі великі пенсії не отримували ті, хто у працездатному віці сиділи на шиї у держави: судді, депутати, податківці, генерали міліції і чиновники.

Регіони мовчать

Шляхів вирішення проблеми небагато: збільшення кількості працюючих через створення робочих місць, зменшення числа пенсіонерів за рахунок підняття пенсійного віку або підвищення вартості ліків, збільшення відрахувань у Пенсійний фонд шляхом підвищення зарплат або боротьби з "конвертами", підняття єдиного податку або збільшення у ньому частки відрахувань у ПФ.

Крім того, слід зменшити максимальні пенсії та скоротити виплати працюючим пенсіонерам.

З цього переліку Партія регіонів вибрала лише один пункт: зменшення кількості пенсіонерів. Вона скромно заговорила лише про тих, хто і так починає отримувати пенсію у 60 років, забуваючи про пільговиків, які йдуть на пенсію у 40 років.

Не говорять регіонали і про підвищення зарплат працівникам - олігархи можуть образитися. Згадали, правда, про підприємців-спрощенців і тарифікацію зарплат, але в кінцевому підсумку і перше, і друге позначиться лише на малому бізнесі, знову оминувши власників крупних підприємств.

Мовчать чиновники і про пенсії, вищі за 2000 гривень, хоча в умовах солідарної системи це, як мінімум, неетично, а насправді - підло.

В одні ворота

За таких умов єдиним реальним виходом із ситуації є максимальне обмеження пенсійних виплат з паралельним створенням накопичувальної системи.

Для початку слід розділити Пенсійний фонд на солідарну і накопичувальну частини. Перша буде обов'язковою для всіх, з обмеженим максимальним розміром пенсійного забезпечення, скажімо, до 2000 гривень. Друга, додаткова, обслуговуватиме заможніших громадян, у першу чергу - чиновників.

Далі потрібно поставити низку запитань. Чи варто в умовах нестачі коштів Пенсійного фонду витрачати так багато грошей на утримання управлінських структур - міліції, податкової, районних і обласних державних адміністрацій?

Кому потрібні, наприклад, відділи економіки адміністрацій в умовах приватної власності? Чим і ким вони керують? Чому б їх не замінити виконкомами рад, які можуть працювати на безоплатній основі за принципами самоврядування?

Необхідно створити умови, за яких людині буде вигідно більше заробляти собі на пенсію, наприклад, оплачувати вищий трудовий стаж. Це не новація - так було в СРСР. Змушувати ж працювати до 65 років людину із стажем 40 років - неетично.

Також влада має максимально сприяти зайнятості населення, у тому числі - за рахунок самостійного створення ним робочих місць, шляхом підтримки малого бізнесу, зеленого туризму, ведення присадибного господарства.

І наостанок: чи не пора повернутися до практики більшого оподаткування вищих зарплат? Чи й справді слід обмежуватися однаковими для всіх 15%? Чи не є таке "спрощення" грою в одні ворота: допомогою заможним? Може, їм варто хоча б у Пенсійний фонд платити більше, скажімо, плюс 5% після кожних 10 тисяч гривень?