Мічені Нобелем: "прісноводні" технократи Кідланд і Прескот
"Економічна правда" продовжує шлях від 2010 року до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, встановленої на честь 300-річчя Банку Швеції.
У кінці червня "ЕП" написала про володаря нагороди 2005 року. Сьогодні на редакційному "календарі" - 2004 рік.
У 2004 році нобелівський комітет відзначив досягнення Фіна Кідланда та Едварда Прескота, які з 1960-х років досліджували вплив часу на економічну політику.
Вчені довели, що суспільство виграє від послідовної політики держави, яка жорстко слідує задекларованим економічним принципам, незважаючи на бізнес-цикли, очікування населення та можливості отримання тактичних переваг.
Вивчення лауреатами рушійних сил ділових циклів поклало початок сучасному розумінню економічного розвитку у рамках "прісноводної" наукової школи.
Сфера наукових інтересів
"Прісноводні" економісти, до яких відносять Кідланда і Прескота, отримали назву від географічного розташування університетів, де вони викладали.
Учені з Чикаго, Міннесоти чи Міннеаполіса, що знаходяться поблизу Великих озер, віддані ідеям технологічного циклу, ринкового саморегулювання, обмеження державного втручання в економіку і зазвичай використовують складні математичні моделі для опису усіх можливих економічних процесів.
"Солоні" економісти з узбережжя Атлантичного океану - Гарвардський університет, Массачусетський технологічний інститут - послідовники ідей Кейнса про дієвість державного впливу на сукупний попит та ефективність антикризової політики.
Ці науковці критикують економетричні викладки "прісноводних" та ідеалізацію ринкового механізму, звинувачуючи їх у відірваності від реалій життя.
Проте Фін Кідланд та Едвард Прескот належать до численної когорти "прісноводних" нобелівських лауреатів, які зуміли поєднати абстрактну макроекономіку з більш наглядною мікроекономікою, а також поставити вдосконалені економічні моделі на службу державного регулювання.
Таким чином, "солоним" був завданий серйозний удар, оговтатися від якого вони змогли лише нещодавно, коли глобальна фінансова криза виявила суттєві недоліки чистого ринку. Втім, Фін Кідланд та Едвард Прескот навіть за таких умов вправно доводять вірність своїх здобутків та переконань.
Вчені дають інтерв'ю і читають лекції про ділові цикли, зайнятість, монетарну і фіскальну політику.
Прескот шокував світову громадськість пропозицією ліквідувати МВФ та Світовий банк. "Політика цих фінансових інституцій зводиться до схвалення все більших і більших позик країнам, які пережили кризу. Це все одно, що давати кокаїн наркозалежній людині замість того, щоб її лікувати", - заявив він.
Суть вчення нобелівських лауреатів
Кідланд та Прескот не лише скептично ставляться до антициклічних методів державного регулювання, а й доводять цю думку шляхом економічного аналізу.
У статті "Правила важливіші за свободу: недоліки оптимальних планів", що вийшла друком 1977 року, науковці стверджують: економічна політика, яка постійно реагує на ринкову ситуацію і переслідує короткострокові цілі, приносить гірші результати порівняно з діями держави, у якій панують довготривалі правила регулювання.
Різкі зміни процентних ставок та обсягів державних видатків дезорієнтують фірми і споживачів, вважають учені. Відтак, те, що Кейнс і Фрідман називали необхідними монетарними і фіскальними інструментами, Кідланд і Прескот відносять до проявів короткозорої економічної політики, яка поглиблює природні дисбаланси ринку.
Свою гіпотезу вчені доводять, використовуючи ефект раціонального очікування, запропонований нобелевським лауреатом 2006 року Едмундом Фелпсом.
Наприклад, якщо уряд постійно змінює ставки податків залежно від економічної ситуації, бізнесмени починають очікувати підвищення фіскального тягаря, а тому просто мінімізують ризики, ухиляючись від сплати податків.
Якщо уряд намагається підвищити сукупний попит та ділову активність через збільшення грошової маси в обігу, населення буде очікувати росту цін, а тому вимагатиме вищої заробітної плати.
Підприємства, з огляду на інфляційні очікування, самостійно підвищуватимуть рівень цін, що нівелює бажаний для держави ефект від використання "друкарського верстата" і розкручує спіраль інфляції.
Історія каже, що слабкі уряди наступають на одні і ті ж граблі. Економічні суб'єкти починають сприймати державні рішення як гру, до якої слід пристосовуватися. У кінцевому підсумку адаптивна поведінка населення і компаній зводить реформи нанівець. Уряд втрачає довіру населення і контроль над економікою.
Для уникнення систематичної високої інфляції через незлагоджену у часі кредитно-грошову політику, Кідланд і Прескот пропонують простий рецепт.
По-перше, необхідно зробити центральний банк незалежним від впливу політичної кон'юнктури, адже контроль над "друкарським верстатом" - мрія більшості урядовців, цілі яких зазвичай досить короткострокові.
По-друге, центральний банк і уряд повинні забезпечити мінімальні рівні інфляції, раз і назавжди поклавши це в основу економічної політики.
У результаті, компанії та споживачі отримають чіткі орієнтири на майбутнє і легко долатимуть наслідки ринкових коливань, від яких нікуди не дітись.
Головний висновок учених зводиться до того, що проблема національної безпеки та зміцнення державності - не стільки політична, скільки економічна. Іншими словами, стабільність окресленого політичного курсу і захист суверенних інтересів - важливі передумови нормального економічного розвитку.
У статті "Час будувати і агреговані коливання", 1982 рік, лауреати розвинули власну теорію ділових циклів. Вона кардинально відрізнялася від поширених у ті часи теорій, пов'язаних із зміною сукупного попиту чи факторів виробництва.
Послідовники Кейнса вважали, що держава повинна згладжувати економічні цикли, регулюючи обсяги сукупного попиту. Так, безробіття можна знижувати за рахунок вищої інфляції через зміни процентних ставок чи державних закупівель.
Однак стагфляція 1970-х років - одночасне підвищення інфляції та безробіття - збила з пантелику прихильників кейнсіанства.
Кідланд і Прескот доводили, що основними причинами економічних бумів є зміни технологій. Вони підвищують продуктивність праці, обсяги пропозиції товарів і послуг. Отже, державне регулювання сукупного попиту не буде ефективним, бо рушійною силою бізнес-циклів є сукупна пропозиція.
Лауреати звернули увагу на так звані реальні цикли, які, на відміну від монетарних циклів Фрідмана та фіскальних циклів Кейнса, не залежали від коливань процентних чи податкових ставок, а пояснювалися появою нових технологій.
Механізм дії технологічних шоків полягає у зростанні продуктивності праці та зарплати працівників внаслідок впровадження винаходів. Економіка починає оживати, підвищується рентабельність підприємств та зайнятість населення. Разом з ростом ВВП підвищуються дисконтні ставки та інфляція.
Після згасання ефекту технологічного стрибка виникає перегрів економіки. Люди, які на початку буму працювали понаднормово, із зростанням добробуту починають більше цінувати відпочинок. Вільний від роботи час набуває рис товару, який купується за недоотриману зарплату. Падіння продуктивності праці призводить до економічного колапсу, який триває аж до початку нового технологічного циклу.
Російський науковець Валерій Скурлатов, критикуючи висновки лауреатів, пише, що за такою логікою Велику депресію варто перейменувати у Великий відгул.
Кідланда і Прескота важко назвати піонерами у розробці теорії "реальних" циклів - такі ідеї висловлювали учені Віксель 1907 року та Пігу 1927 року. Однак нобелевські лауреати надали забутим думкам нове дихання, переклавши їх на сучасну мову економетрії та підтвердивши широкою статистикою.
Впровадження результатів досліджень
Праці Кідланда та Прескота про бізнес-цикли сприяли подальшим дослідженням. Їх послідовники формулювали і розв'язували складніші динамічні моделі ділових циклів на основі методології вчених, що на десятиліття випередила час.
Їх велике досягнення - метод калібрування моделей загальної рівноваги. Кідланд і Прескот опрацювали систему перевірки моделей на похибки з використанням часткової інформації та приблизних параметрів уявної економіки. З того часу економічні моделі "прісноводних" проходять обов'язковий тест на реалістичність.
Учені також створили важливу частину сучасної економічної науки - динамічну макроекономіку, у якій чільне місце посідає час. Вони з'єднали в одну систему час, виробництво, технічний прогрес, грошові потоки і раціональні очікування.
Наукові праці, відзначені нобелівським комітетом 2004 року, змістили акценти практичних питань економічної політики від окремих методів регулювання до рівня створення нових інститутів.
Ідеї Кідланда і Прескота використовувалися під час реформування центробанків та бюджетних систем ЄС, Швеції, Нової Зеландії, Великобританії. Зокрема, йшлося про делегування грошово-кредитної політики незалежним центробанкам, пріоритет цінової стабільності, стимулювання технологічних інновацій.
Загалом, дослідження Прескота і Кідланда сприяли створенню ефективних державних інституцій, які користуються довірою населення.
Досьє лауреатів
Фін Кідланд народився 1943 року в Альгарді, Норвегія. Працював професором в університетах Карнегі-Мелон, Пітсбурга та Санта-Барбари. Консультував федеральні резервні банки Далласа та Клівленда. Експерт з макроекономіки.
Едвард Прескот народився 1940 року в Нью-Йорку, США. Працював професором в університетах Пенсільванії, Карнегі-Мелон, Міннесоти та Арізони, старшим радником федерального резервного банку Міннеаполіса. Експерт з макроекономіки.
Науковці про Кідланда і Прескота: Джон Кей, Сергій Гурієв, Валерій Скурлатов, Костянтин Сонін
Читайте також:
Мічені Нобелем-2005: інтерпретатор Роберт Ауманн
Мічені Нобелем-2005: військовий теоретик Томас Шеллінг
Мічені Нобелем-2006: антиінфляційний стратег Едмунд Фелпс
Мічені Нобелем-2007: економічні гравці Маскін та Маєрсон
Мічені Нобелем-2007: конструктор механізмів Леонід Гурвіч
Мічені Нобелем-2008: вільний торговець Пол Кругман
Мічені Нобелем-2009: вертикальний інтегратор Олівер Вільямсон