Останні дні малого бізнесу в Україні

Суспільно-економічні процеси в Україні свідчать, що у теорії класової боротьби Маркса є раціональне зерно. В Україні класова боротьба у розпалі.

Чим відрізняються один від одного члени будь-якого суспільства? Що визначає місце кожного на соціальній драбині? З точки зору економіки, це власність, яка створює капітал.

В Україні право власності, як відомо, абсолютно не гарантоване і є тимчасовим. Це не значить, що майно обов'язково буде відчужене, але така ймовірність критично висока для кожного власника чи інвестора.

Наразі можна умовно виділити клас великих власників та олігархів, у руках яких зосереджені базові галузі - металургія, хімія, великі аграрні господарства. Цей клас контролює владу, найбільші парламентські партії та опозицію.

[B]

Для зручності можна не дробити власників на підкласи - не принципово, скільки в олігарха заводів: сто чи один. Не варто виділяти і впливових державних службовців чи депутатів, які через своїх родичів або особисто є великими власниками або мають значний плив на майно інших чи його перерозподіл.

Наступні два базові класи у системі колишньої радянської влади - робітники і селяни, які майже зникли з мапи політичної та класової боротьби.

Робітників повністю контролюють олігархи - роботодавці і власники засобів виробництва. Залежність культивується на матеріальному рівні - базові потреби у їжі задоволені транснаціональними постачальниками штучних сурогатів.

Духовні потреби звужені до примітивного рівня кіно і телебачення, на які не треба витрачатися: культурний простір України давно під контролем Голівуду і Луб'янки.

Із селянами ще простіше: невеличкі подачки за паї та перманентне залякування вільним продажем землі тримають цей нечисленний соціальний клас під повним контролем. Індикатором політичної ваги робітників і селян є рейтинг КПУ.

Далі можна виділити військових, працівників бюджетної сфери, науковців, діячів культури, "офісний планктон" або, умовно кажучи, "інтелігенцію". Зважати на них не варто, адже цей "прошарок" виконує функції, підпорядковані правлячому класу, і такий же від нього залежний, як і колишні "гегемони" - робітники та селяни.

Хоча усі вони давно програли свою класову боротьбу, деякі мали нахабство перейти у новий клас, що виник у буремні роки економічних потрясінь. Ним став клас дрібних власників, людей, які покладаються не на державу, а на себе.

Хрещеним батьком нової соціальної сили став другий президент Леонід Кучма. Своїм указом він створив нову економічно-правову формацію: суб'єкт підприємницької діяльності - фізичну особу. Передумовою існування нової суспільної верстви став єдиний податок.

Сьогодні в Україні нараховується понад 2,5 мільйона приватних підприємців, а разом із членами родин - 4 мільйони осіб. Людей, які не залежать від держави і її репресивних органів, людей відповідальних, економічно активних, які вміють і не бояться ризикувати та перемагати. Для пануючого класу це небезпечні люди.

Саме представники малого і середнього бізнесу були рушійною силою революційних подій 2004 року. Вони прагнули радикальних змін у суспільстві, у них був вільній час для активної громадянської діяльності та надійна матеріальна база для довгого спротиву. Їх неможливо було залякати звільненням чи податковою.

Перебуваючи на передовій української економіки, ці люди і зараз мають нахабність вимагати прозорих і стабільних правил, гарантій прав їх невеликої власності, продуманої державної економічної політики, поваги до себе як до людей.

За одинадцять років існування спрощеної системи оподаткування кількість платників єдиного податку збільшилася майже у 14 разів - з 95 тисяч осіб до 1,3 мільйона осіб, а надходження до бюджету від його сплати зросли у 32 рази - з 127 мільйонів гривень у 1999 році до 4,1 мільярда гривень у 2009 році. При цьому "спрощенці" створили понад 1,2 мільйона робочих місць.

Можна погодитися з критиками єдиного оподаткування, які кажуть, що система застаріла, не відповідає сучасним реаліям і створює диспропорції в оподаткуванні.

Проте, навіть якби приватні підприємці платили в бюджет удесятеро більше, логіка правлячої касти все одно буде спрямована на знищення непокірного і потенційно небезпечного класу, теоретично спроможного змінити суспільний лад.

Про це свідчать і колишні законотворчі потуги уряду Юлії Тимошенко, і сучасні хижі плани Миколи Азарова. Головна мета - не стільки заробити на підприємцях, скільки змінити їх правовий статус, максимально підім'яти під репресивну податкову машину, створити нестерпний адміністративний тиск.

Це можна досягнути впровадженням нових видів звітності, зборів, перевірок. У підсумку, слабкі духом представники малого бізнесу закриють справу і перейдуть у контрольовані сектори підневільної праці. Найкраща ж частина залишить країну.

Пануючий клас олігархів і вищих державних службовців відсвяткує піррову перемогу. Піррову, бо приватні підприємці - це родючій ґрунт для економічних та суспільних реформ, модернізації та інноваційного розвитку держави. Знищення цієї потужної соціальної верстви позбавляє країну майбутнього.

У парламенті досі відсутня політична сила, яка б представляла інтереси малого і середнього бізнесу. Програми усіх активних політичних гравців - суцільна соціальна риторика, спрямована на маргінальні верстви населення.

Усі ці пільгові тарифи на комунальні послуги, безкоштовний та пільговій проїзди, соціальні відрахування та видатки, половина з яких не доходить до пільговиків, тяжким тягарем лягають на економіку держави, гальмуючи її розвиток.

Жорстких реформ ніхто не пропонує. Це нагадує мультфільм, у якому персонажі перекидають один одному вибухівку з надією, що вона вибухне у руках опонента. Так Віктор Янукович і Юлія Тимошенко передавали одне одному соціальне навантаження на бюджет, яке, схоже, вибухне восени у руках Януковича.

Партія регіонів уже зараз асфальтоукладачем проїжджає по соціальних забаганках суспільства. Монетизація пільг і неприємна пенсійна реформа вже на порозі. Проте ці реформи самі по собі мало чим допоможуть економіці, адже головний рушій розвитку держави - малий бізнес - до того часу буде знищений.

Головна біда малого бізнесу у тому, що його було обдурено на Майдані. Середній клас втратив мотивацію вести політичну боротьбу. До того ж, нових ліберальних політиків наразі не видно - усі топчуться на ниві соціального популізму.

Відкладання на осінь розгляду податкового кодексу - великий тактичний обман з боку діючої влади. "Ідучи назустріч громадськості", у другому читанні одіозні норми будуть прибрані, закон урочисто приймуть і направлять на підпис президенту.

Паралельно відбудуться місцеві вибори без критичних випадів щодо фіскального тиску влади. Після виборів президент накладе на кодекс вето, і акт спрямують до парламенту, щоб спокійно повернутися до редакції першого читання.

Вибори позаду, владна вертикаль побудована, закон про референдуми прийнято, "тушки" інвентаризовані - ніщо не завадить урядовій коаліції вбити останній осиковий кілок - податковий кодекс - у напівмертве тіло українського малого бізнесу, головного класового ворога компрадорської буржуазії.