Газпром + Нафтогаз = Газпром?

Експерти прекрасно розуміють, що пропозиції російського прем'єра Володимира Путіна про об'єднання "Нафтогазу України" з "Газпромом" є звичайними інформаційними провокаціями.

Але все одно змушені аналізувати цю ідею і застерігати від катастрофічних наслідків такого об'єднання. Бо хто тих росіян знає...

"Обманка - друг чекіста, завжди проходить чисто"

Володимир Путін перед травневими святами видав "добре підготовлений експромт": запропонував своєму українському колезі Миколі Азарову об'єднати ВАТ "Газпром" та НАК "Нафтогаз України". Прем'єр Росії запевнив, що його пропозиція - знак прихильності до України, і будь-яка європейська країна на неї погодилася б.

"Такі епатажні заяви лише відволікають увагу від того, що буде тим часом робитися. Наприклад, стратегічні елементи української електроенергетичної системи буде взято під контроль російським холдингом "Росатом", - пояснює експерт з енергетичних питань Олександр Нарбут.

Однак просто проігнорувати заяви Путіна, нажаль, не можна. Навіть найбільш беззмістовні. А значить, наслідки запропонованих ним сценаріїв мають бути прораховані. На цьому наполягає навіть президент України Віктор Янукович.

Тлумачити пропозицію Путіна політикам, напевно, важче, ніж прогнози Нострадамуса. Адже прем'єр не уточнив, як він собі уявляє формат такого об'єднання.

Правда, його прес-секретар Дмитро Пєсков запевнив, що Путин не міг мати на увазі поглинання "Нафтогаза" "Газпромом", а лише створення нової юридичної особи, тобто, об'єднання двох компаній.

Політики обговорюють такі варіанти, як повне злиття двох монополістів, обмін 50% НАК на адекватний пакет акцій "Газпрому", або ж давно обговорюваний простий обмін активами, який не змінить юридичного статусу обох монополістів.

Заявлений Азаровим варіант створення компанії, у якій частки обох учасників дорівнювали би 50%, розглядати не варто. Путин йому чітко відповів: "Ви порахуйте свої активи, свої можливості, і запропонуйте нам, на що ви претендуєте в наших активах".

Варіант перший: безТРУБотність

На яку ж частку може претендувати "Нафтогаз України", якщо його капіталізація, за приблизними оцінками експертів, складає 7-8 мільярдів доларів?

Ця сума, порівняно зі 140 мільярдами доларів біржової капіталізації "Газпрому", навряд чи зможе забезпечити Україні більш ніж 5-6, від сили 7% у майбутньому транснаціональному газовому гіганті.

Тож усі безцінні активи НАКу, такі, як газотранспортна система, родовища нафти і газу, у тому числі і на шельфі Чорного моря, потраплять до борщу, який варитиме нинішнє керівництво "Газпрому".

Звісно, в такому випадку, росіянам дійсно не буде сенсу наполягати на будівництві "Південного потоку", оскільки витрати на нього вдвічі перевищують проектну вартість модернізації української ГТС.

А будувати трубу в обхід власної труби безглуздо. Хоча Дмитро Пєсков і запевняє, що ітиметься лише про зменшення проектної потужності "Потоку".

Прокремлівські "експерти" радіють: володіючи нашою ГТС, "Газпром" буде прокачувати по нашій території більші обсяги палива, ніж у випадку будівництва "Південного потоку".

Однак для України ніякої вигоди від цього не буде, адже гроші за прокачування залишаться в структурі "Газпрому". Можна розраховувати, хіба що, на податкові надходження до бюджету, стягнуті з плати за прокачування.

Припустимо, її обсяги складуть 100 мільярдів кубометрів на рік. Але плату за транзит "Газпром" собі неодмінно зменшить. Зокрема, у Росії навіть для незалежних виробників газу ставка його транзиту магістральними трубопроводами складає близько 1 долара за 100 кілометрів прокачування тисячі кубометрів газу.

У випадку ж збереження незалежності "Нафтогаза", обсяги транзиту можуть зменшитися, в найгіршому випадку, до 45 мільярдів кубометрів. Однак плата за транзит, навіть за нинішньою "пільговою" формулою, складає 2,04 долари за тисячу кубометрів.

Таким чином, податкові надходження, навіть за найбільш песимістичного для "Нафтогазу" сценарію, навряд чи істотно зменшаться в порівнянні зі сценарієм об'єднання держмонополій.

А ще ж "Нафтогаз" втратить саму плату за транзит, якої одержує щорічно близько 3-4 мільярдів доларів. І її не зможуть компенсувати навіть дивіденди, що належатимуть власникові 6% акцій майбутнього об'єднання. У кращі для "Газпрому" роки вони б склали не набагато більше 1 мільярда доларів.

Тобто, український прибуток від транзиту піде на фінансування збиткової діяльності "Газпрому".

Нарешті, головна надія промисловців-"регіоналів" - подальше зниження ціни газу для них об'єднаною компанією - надто примарна.

Прибуток фінансово нестабільного "Газпрому" від його найбільшого споживача Путін не зважився знизити навіть у "харківських" контрактах, тому знизив ціну газу тільки за рахунок держбюджету Росії.

Тож зниження ціни можливе тільки для підприємств, що перейдуть у власність росіян.

Варіант другий: ми ту половинку складемо у корзинку

Іншим варіантом співробітництва може бути обмін 50% "Нафтогаза" на 2-3% Газпрому. У такому випадку не виникне нової юридичної особи, але "Газпром" усе рівно буде зацікавлений у збереженні деяких обсягів транзиту через Україну.

Ставка транзиту в цьому випадку буде співмірна з білоруською, яка, за оцінками експертів, 2010 році наблизилася до позначки 1,7-1,75 долара за тисячу кубометрів. Тариф катастрофічно недостатній для повноцінного ремонту ГТС.

Отже, труба і надалі буде ржавіти, особливо, якщо навіть ці мінімальні надходження від транзиту "Нафтогаз" продовжить спрямовувати на покриття збитків від продажу газу. Тобто, росіяни експлуатуватимуть українську трубу на знос, не вкладаючи у неї жодних інвестицій. І накопичуючи кошти на будівництво нових газопроводів.

Навіть у випадку 100% переходу української ГТС у власність "Газпрому", перспектива інвестування ним коштів у її реконструкцію міфічна, відзначає експерт з енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко.

"За останні п'ять років борги "Газпрому" виросли більш ніж у чотири рази, і зараз досягають позначки більше 50 мільярдів доларів. Немає ніяких шансів, що "Газпром" буде інвестувати якісь кошти в українську ГТС, а якщо і буде, то тільки за залишковим принципом", - відзначив експерт.

Виходячи з діяльності в 2006-2007 роках компанії "Росукренерго", 50% якої також належать "Газпрому", можна чекати, що промислові споживачі зможуть торгуватися з майбутнім об'єднанням і знижувати для себе ціну газу. Однак у цьому випадку розмір знижок буде прямо пропорційний інтересам російського капіталу.

Варіант третій: "Любов до гроба, дураки оба"

Прагматичний керівник "Газпрому" Олексій Міллер більше вірить у те, що об'єднання "Нафтогазу України" з "Газпромом" може полягати в банальному обміні активами. Цей варіант уже давно обговорювався різними урядами України, і в цьому контексті пропозиція Путіна не була би новою.

Умовно кажучи, "Нафтогаз" одержить контрольний пакет якого-небудь Бовваненковського родовища в обмін на ГТС, підземні сховища газу і деякі українські свердловини.

Однак це ще не означає, що після цього НАК зможе реально керувати російською компанією-видобувником. Подібна ситуація вже була з компанією "Татнєфтєпром", якою українська компанія "Укртатнафта" керувати не могла, незважаючи на те, що в її власності знаходилося 74% акцій компанії.

В України можуть також виникнути проблеми з доставкою газу на свою територію. Адже газопроводи від більшості нових російських родовищ орієнтовані не до України, а до Балтійського моря, а на будівництво нових у "Нафтогаза" навряд чи знайдуться кошти.

Нарешті, сумнівний виглядає і те, що майбутній український видобувач російського газу зможе обійти російський закон про єдиний експортний канал газу. Цей закон забороняє будь-якій компанії-видобувнику самостійно експортутвати газ, а зобов'язує його лише продавати "Газпрому".

Тому українському споживачеві все рівно доведеться мати справу з "Газпромом", який самостійно буде визначати і ціну закупівлі газу у видобувника, і ціну її продажу Україні.

Фірташ та ENI проти

Найбільше обурилися ідеєю Путіна, напевно, навіть не опозиційні політики, а бізнесмени, що контролюють нинішнє керівництво "Нафтогазу". На відміну від інших бізнесменів з Партії регіонів, їм реальна участь у газових схемах набагато важливіша за примарну перспективу зниження ціни.

"Сьогоднішнє керівництво нафтогазової галузі, можливо, не надто стратегічне, але воно досить прагматичне для того, щоб так легко поступитися своїми позиціями", - відзначає Нарбут.

Тому так звана "група Фірташа" може заблокувати розгляд питання об'єднання газових монополістів як на рівні Кабміну, так і на рівні парламенту.

Міністр палива та енергетики Юрій Бойко вже сьогодні активно лобіює законопроект про газовий ринок, необхідний для приєднання України до Енергетичного співтовариства. Після його прийняття об'єднати російську й українську компанії буде складніше.

Активно опиратися ідеям Путіна будуть також підрядники, такі, як італійська ENI, що втратить десятки мільярдів доларів у випадку відмови від будівництва "політичних" газопроводів.

Таким чином, як бачимо, поки що є достатньо сил для того, щоб унеможливити руйнівні для України пропозиції Путіна. Однак у питанні інтеграції ядерних комплексів України і Росії в нинішньої влади, на жаль, "шкурного інтересу" нема.

І якщо кінцева мета росіян - це таки ядерна енергетика, то заяви російського прем'єра чудово виконали свою роль: вони відволікли увагу опозиції на себе.