На Україну вдруге за останні роки чекає перерозподіл газового господарства. Створене "Нафтогазом" для управління державними газовими мережами дочірнє підприємство "Нафтогазмережі" декларує, що вже перебрало у приватників контроль над газогонами у Вінницькій області.

Найближчим часом експеримент планується поширити ще на декілька регіонів. Втім, реформатори газового господарства воліють не згадувати, що їх "новаторська ідея" вже мала місце за часів попереднього уряду. Просто тепер цю схему вирішили "вдосконалити".

В 2006-2007 роках уряд Януковича і тодішнє керівництво "Нафтогазу" так само під благими гаслами повернення газових мереж державі і підвищення керованістю галуззю створювали компанію "Укргазмережі", єдиним активом якої були газові мережі Чернівецької області.

"Один з безумовних економічних законів полягає у тому, що держава - гірший управлінець, ніж приватний бізнес, і газова галузь - не виняток", - переконаний експерт Центру енергетичних досліджень Гліб Простаков.

У якості прикладу Простаков вказує на підсумки роботи чернівецької філії компанії "Укргазмережі", яка, за словами експерта за два роки роботи накопичила понад 100 мільйонів гривень боргів, що є одним з найгірших показників в Україні в розрахунку одного абонента.

Кінець був очікуваним: восени 2008 року "Нафтогаз" вирішив ліквідувати цю дочірню структуру через її економічну неефективність.

Однак політичний вектор невдовзі змінився. На початку 2009 року, після скандальної заяви Дмитра Фірташа про контроль над 75% українських облгазів, уряд Тимошенко вирішив відкрити новий фронт боротьби з олігархом, а заодно - з іншими власниками обласних та міських газорозподільних компаній.

"Укргазмережі" витягнули з шухляди, перейменували у "Нафтогазмережі", аби уникнути прямих аналогій з попередницею, і передали "Нафтогазу". Це мало гарантувати, що нова структура запрацює більш ефективно, ніж стара.

Ідеологом створення розподільчої компанії у її нинішньому вигляді прийнято вважати керівника групи радників Юлії Тимошенко Віталія Гайдука і його найближче оточення з числа керівників "Нафтогазу України".

Очолив "Нафтогазмережі" Віталій Гнатушенко, який також зберіг за собою посаду заступника голови НАК із закупівлі матеріально-технічних резервів.

Призначення Гнатущенка галузеві джерела пов'язують із задекларованим наміром уряду до кінця 2009 року виділити 700 мільйонів гривень на газифікацію.

Перші розмови про це пролунали з вуст чиновників у липні-серпні. За збігом обставин, саме тоді і було зареєстровано "Нафтогазмережі" на чолі з Гнатущенком. Вочевидь, саме цій людині керівництво НАК вирішило довірити придбання будівельних матеріалів та послуг на таку астрономічну суму.

Втім, восени розмови про газифікацію поступово вщухли. Натомість "Нафтогазмережі" стали накачувати грошима "Нафтогазу", дозволивши керівництву нової структури безконтрольно їх витрачати.

Куди йдуть гроші "Нафтогазмереж"

У жовтні 2009 року правління "Нафтогазу" вирішило збільшити статутний фонд "Нафтогазмереж" на 1,6 мільярда гривень. Враховуючи нинішній фінансовий стан НАК, це майже астрономічна сума.

Про цілі витрачання коштів у рішенні правління говориться більш ніж розпливчато: придбання матеріальних активів, створення нових філіалів та забезпечення експлуатації прийнятих на баланс газорозподільних мереж. 300 мільйонів гривень збираються витратити 2009 року і майже 1,3 мільярда гривень - 2010 року.

14 жовтня уряд прийняв постанову № 264, якою дозволив "Нафтогазмережам" купувати товари, роботи та послуги за процедурою придбання в одного учасника без узгодження з Мінекономіки.

До речі, цей документ з'явився у відкритому доступі тільки на початку грудня, через півтора місяця після підписання.

Минулого тижня керівник НАК Олег Дубина підтвердив, що "дочка" вже отримала всі передбачені 300 мільйонів гривень. На ці кошти начебто мають створювати філії у регіонах, набирати персонал і купувати устаткування.

Про ефективність витрачання державних коштів може свідчити приклад створюваної філії у Дніпропетровську. Через місяць вона має перебрати на себе функції облгазу і гарантувати безпечну роботу 13 тисяч кілометрів мереж області.

Наразі офіс компанії займає останні поверхи фешенебельної будівлі на проспекті Гагаріна 77, недалеко від центру міста, та має площу 380 квадратних метрів.

Приміщення недешеве навіть за мірками столиці - 130 гривень за квадратний метр - і, напевне, комфортне для керівництва філії. Однак не зрозуміло, як в цьому пентхаузі розмістяться п'ять тисяч працівників газових служб та аварійних бригад.

Не знайти перед офісом і аварійних машин - там паркуються лише дорогі авто керівництва філії.

Однак керівництво "Нафтогазмереж" не втрачає оптимізму.

"Бажання, з яким представники облгазів йдуть на співпрацю з нами, демонструє розуміння ними важливості та невідворотності повернення державного контролю за газовою галуззю України. Незважаючи на тиск з боку акціонерів, представники багатьох ВАТів ведуть з нами активні переговори про прийом-передачу мереж та підписання договорів про співпрацю. Переговори з деякими керівниками йдуть в конфіденційному режимі. Всі розуміють, що ми зробимо все, щоб виконати завдання уряду з відновлення порядку у газовій сфері", - підкреслив Гнатушенко.

Тимчасом потроху стає відомо, як керівники "Нафтогазмереж" планують розпорядитися основною сумою державних коштів, виділених материнською компанією.

"У "відвойованій" Вінницькій області зараз розглядають можливість укладення договору про купівлю приватного газопроводу, який веде до цукрового заводу. Попередня сума угоди - близько 20 мільйонів гривень, хоча зрозуміло, що ніякої реальної оцінки її вартості ніхто не проводив", - розповіло джерело "ЕП" на ринку.

Наскільки системними є такі випадки, невідомо, адже розкривати власний кошторис "Нафтогазмережі" не поспішають.

Втім, деякі висновки все ж можна зробити.

Через спротив приватних власників обласних та міських газових розподільчих підприємств, судову тяганину, вкрай невдалий період - опалювальний сезон та, врешті-решт, бажання багатьох дочекатися підсумків виборів передача мереж під контроль "Нафтогазмереж" - під великим сумнівом.

Зовсім інша річ - витратити на "облаштування" компанії круглу суму. А за результати роботи, ймовірно, уже відповідатимуть зовсім інші люди. У крайньому випадку, можна втретє змінити назву компанії. Головне щоб цілі були справедливі, а гасла - державницькі.