Україна вже п'ятий рік поспіль більше купує, ніж продає, перетворившись на нетто-імпортера. Країна жадібно завозить усе на світі, не в змозі запропонувати своїм торговим партнерам щось цінне.

Запасів нафти та газу Україна не має, а вітчизняний метал, хімічні добрива та зерно вже не так потрібні світу, як колись. Платити за цю невідповідність доводиться кредитами та коштами інвесторів.

Однак у 2009 році криза, наче корова язиком, злизала і позики, і інвестиції.  Виявилося, що країна не лише не може більше купувати імпорт, а за вже куплений крам доведеться платити наступним поколінням.

З приходом до влади помаранчевої команди Україна перетворилася на країну споживача. Судіть самі: у 2004 році позитивне сальдо торгового балансу - різниця між експортом та імпортом - сягало 3,5 мільярда доларів. А в 2005 році вже негативне сальдо склало 1,3 мільярда доларів.

Далі цей дисбаланс зростав, наче снігова лавина. У 2006 році - 5,2 мільярда доларів, у 2007 році - 9,5 мільярда доларів, а в 2008 році - 17,7 мільярда доларів.

Лише світова економічна криза змогла зняти країну з імпортної голки.

Протягом дев'яти місяців 2009 року від'ємне сальдо скоротилося до 4,9 мільярда доларів, тобто у 3,5 рази. Але таке зменшення відбулося, насамперед, завдяки масштабному падінню імпорту - майже наполовину. Все б було чудово, але експорт впав ще більше - на 56%.

Політика відкритих дверей

Прихід до влади "помаранчевих" у 2005 році знаменував зміну макроекономічних пріоритетів. Протекціоністська політика часів Леоніда Кучми була скасована, натомість, імпорту дали зелене світло. Для цього перший і другий уряди Юлії Тимошенко максимально, часто на 90%, знизили імпортні митні ставки.

Урядовці хотіли вбити двох зайців. По-перше - показати свою лояльність до Світової організації торгівлі, аби та швидше прийняла рішення про членство України. По-друге - за допомогою дешевого імпорту знизити ціни, які чомусь стали стрімко зростати після початку роботи нового уряду.

Достатньо згадати, як у 2005 році Юлія Тимошенко намагалася погасити бензинову кризу, скасувавши мито на імпорт нафтопродуктів, внаслідок чого вітчизняні НПЗ не могли конкурувати з дешевшим бензином з Росії, Білорусі, Литви та Румунії.

Хибність цієї політики стала зрозумілою лише під час кризи. Хоча світові ціни на нафтопродукти впали утричі, бензин та дизельне пальне на українських АЗС подешевшали всього на 1-1,5 гривні за літр. Пізніше ціни знову почали зростати і навіть перевищили передкризовий рівень.

Контролювати торговців практично неможливо, адже це, здебільшого, маленькі фірми, які у разі потреби легко ліквідовуються і перереєструються.

НПЗ не могли конкурувати з імпортерами, адже були змушені суттєво скоротити виробництво і зменшити споживання нафти. Тому ціни на їхній бензин не надто відрізнялися від імпортних.

Фактично, Кабмін своїми руками завдав удару по власному виробництву нафтопродуктів, що зробило країну залежною від чужих енергоносіїв. А це напряму впливає на собівартість інших товарів.

Засилю імпорту також сприяла кредитно-грошова політика.

Як відомо, навіть успішне підприємство постійно потребує додаткових грошей для розвитку, які видають банки у вигляді позик. Однак кредитувати реальний сектор під низькі відсотки на п'ять-сім років банкам було невигідно. Вони охочіше надавали позики на придбання житла або побутової техніки.

Не сприяла фінансуванню виробництва і кредитна політика НБУ. Ставки рефінансування на рівні 7-10,5% не дозволяли банкам надавати дешеві позики.

Єдиним виходом для підприємств були валютні позики, які під час кризи подорожчали для них на 50-80%. Про розвиток конкурентноздатної продукції у таких умовах годі й говорити.

Інша річ - іноземні позики, які надавалися українським банкам під 3-7%. Про те, що віддавати ці гроші доведеться коштами МВФ та платників податків, ніхто не знав.

Маючи порівняно дешеві ресурси, банки й не думали кредитувати підприємства, сконцентрувавшись на населенні, яке після десятиліть бідності отримало можливість придбати найнеобхідніше. Іноземні кошти були витрачені на іноземні ж авто, побутову техніку, будівельні матеріали.

І, нарешті, третя складова - газова політика.

За даними Держкомстату, блакитне паливо сягає 1/6 всього імпорту у грошовому еквіваленті і майже все купується у Росії.

Внаслідок урядових дій газ подорожчав уп'ятеро. Хоча під час кризи його споживання скоротилося на 20%, але ціна лише зростала. Та й транзит палива територією України упав на 25%, отже, зменшилися і надходження за його оплату.

У Києві так і не наважилися підняти у 2009 році тарифи на транзит, побоюючись, аби Москва не призначила ще більш фантастичну ціну на газ.

Криза вирівняла баланс

Світова криза вмить розставила все на свої місця, показавши українцям, що ті поки не можуть собі дозволити необмежено споживати. Статистика стверджує: у 2009 році імпорт порівняно з 2008 роком скоротився приблизно наполовину.

Крім того, криза продемонструвала, що українці розучилися працювати, занедбавши, на відміну від інших країн, багато галузей виробництва.

Яскравий приклад - імпорт молока з Білорусі. Поки Україна розвалювала власне молочне господарство, сусіди налагодили виробництво дуже якісної продукції.

Ще більш промовиста ситуація з ввезенням масла. Лише за півроку білоруси збільшили його поставки у сто разів, а частка їхнього продукту на українському ринку зросла з 0,5% до 40%. Однак у крамницях його не знайти: масло як сировину купують українські фірми і продають його під своїми марками.

Виробництво цукру в Україні падає на 15% у рік. За словами експерта Володимира Лапи, скорочення почалося після 2005 року, коли цукрозаводи пережили кризу перевиробництва. Довелося зменшувати ціни та обсяги випуску продукції.

"Зараз потрібно збільшувати площі, але державної допомоги у 2009 році галузь не отримала. У стабілізаційному фонді було передбачено виплату 750 гривень на гектар посівів цукрових буряків, але й ці гроші до селян досі не надійшли, хоча колись вони отримували їх уже влітку", - пояснює експерт.

Як наслідок, третина ринку цукру сьогодні - це імпорт, що сильно впливає на ціни.

"Ми пожинаємо плоди політики, яка проводилася з 2005 року, - стимулювання попиту за рахунок дешевого імпорту. Все це загальмувало зростання місцевого виробництва. Зараз імпорт скоротила криза. Дешева гривня дала шанс нашим експортерам та виробникам, але це не означає, що ситуація змінилася на користь українських товарів", - вважає народний депутат Олексій Плотніков.

Залежність від імпорту не дозволила українським виробникам стати на ноги і конкурувати між собою. Тепер, коли імпорт відходить, на ринку залишається невелика кількість гравців, які пропонують високі ціни за не завжди якісний товар. У таких умовах споживач змушений або купувати, або переплачувати за імпорт.

У Держкомстаті мають іншу думку.

"Співвідношення між імпортними та українськими товарами на внутрішньому ринку суттєво не змінилося. У продовольчому сегменті частка українських товарів сягає 90%, у непродовольчому - 50%. Не думаю, що ці цифри якось суттєво зміняться", - повідомив перший заступник голови Держкомстату Вадим Піщейко.

Він вважає, що Україна у 2010 році має шанс скоротити від'ємне сальдо до нуля завдяки покращенню експорту.

Міністр економіки Богдан Данилишин взагалі прогнозує, що у 2010 році позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становитиме 1,8 мільярда доларів. Цьому, на його думку, буде сприяти розвиток внутрішнього ринку та імпортозаміщення.

Чиновник сподівається, що експорт у 2010 році зросте порівняно з 2009 роком на 9,5% майже за всіма товарними групами. Звідки така впевненість, невідомо, адже вітчизняний експорт мав успіх лише під час перегріву світової економіки, який тривав останні п'ять-сім років.

Товари-лідери та аутсайдери за експортом та імпортом, дев'ять місяців 2009 року

Експорт

Імпорт

Джерело: Держкомстат

Продавець чи покупець

Втім, без кредитів з боку НБУ провести імпортозаміщення буде неможливо, адже підприємствам потрібні гроші для технічного переоснащення. Натомість, регулятор обіцяє перерахувати 608 мільйонів гривень свого прибутку за 2009 рік до бюджету, які, швидше за все, підуть на "проїдання".

Водночас, навіть емісійні кошти Нацбанку, витрачені на кредити для підприємств, могли б суттєво допомогти виробникам. Козирів для повторного завоювання свого ринку зараз вистачає - і курс долара, який зробив дорогими імпортні вироби, і спад попиту на коштовні речі, який підвищив популярність українських товарів.

Подбавши про кредитне забезпечення, держава могла б сприяти імпорту устаткування і сировини. А це дозволило б підприємствам швидко закупити техніку та почати випускати конкурентноздатну продукцію.

Однак уряд знову веде політику відкритих дверей, запрошуючи імпортерів. У таких умовах Україна буде змушена і надалі купувати товари та послуги за кордоном, однак грошей на їх оплату уже не знайде. Доведеться розраховуватися власними ресурсами - землею та майном.