Нафтогазові журналісти ділових видань спершу здригнулися, побачивши новини про те, що Росія може з нового року припинити прокачування нафти через Україну. Мовляв, довелося би і цього року замість свят чергувати на новинах.

Однак згодом з'ясувалося, що конфлікт зуміли розв'язати буквально протягом доби. І тільки неприємний осад залишився.

Переговори українського оператора нафтопроводів ВАТ "Укртранснафта" і його російського колеги ВАТ "Транснєфть" затягувалися буквально до останнього: сторони намагалися узгодити протокол на 2010 рік, як це передбачено діючим контрактом між цими компаніями.

По-перше, українська сторона подала свої пропозиції до цього протоколу у листопаді замість липня, як передбачено у протоколі.

По-друге, "Транснєфть" відмовлялася погоджувати ці пропозиції до останніх днів грудня 2009 року.

І, врешті, Міністерство енергетики Росії поспішило попередити уряди Словаччини, Угорщини та Чехії, а також Єврокомісію про те, що вона може перестати качати нафту через Україну.

"Росіяни зайняли абсолютно неконструктивну позицію Якщо у них нема нафти - то так треба і казати. Якщо у них є політичні причини, які вони переносять у нафтову сферу - то теж так треба казати", - заявив у коментарі "Економічній правді" представник президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський.

За його словами, Росія не погоджувалася з трьома пропозиціями української сторони: запровадження на наступний рік принципу "качай або плати", перехід з 2010 року на розрахунки в євро замість доларів, а також підвищення тарифів на транзит.

Усі ці пропозиції було враховано у домовленостях 29 грудня 2009 року: тариф виріс на 21% до 6,6 євро за тону нафти, прокачану нафтопроводом "Дружба", мінімальний обсяг прокачування встановлено в межах 15 мільйонів тонн на рік, і зміну валюти також погоджено.

На думку експертів, такі параметри є великою мірою компромісними, адже тариф залишається набагато нижчим, аніж у Європі. Суттєвіше підвищення, за словами Соколовського, є абсолютно виправданим: адже подорожчали послуги з ремонту, обслуговування інфраструктури.

Хоча керівник Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club Олександр Тодійчук оцінює ситуацію скептичніше. За його словами, "Укртранснафта" втратила за останні 2 роки 14 мільйонів тон транзиту: 12 минулого року, і 2 - нинішнього. Відповідно, зростає собівартість прокачування нафти.

"А підвищення ціни транзиту змушує клієнтів і далі знижувати обсяги прокачування. І так не може тривати без кінця, адже зрештою ми виявимося найдорожчим транзитером у світі. У нас весь час гудуть про газ, оскільки ця тема на слуху, але обсяги прокачування нафти Україна потроху втрачає", - зазначає експерт.

Що ж до обсягів транзиту - то вони зафіксовані на нинішньому рівні прокачки "Дружбою", і отже, є певним досягненням. "Адже раніше росіяни неодноразово зменшували обсяги транзиту нафти без попередження, але не отримували за це жодних санкцій", - скаржиться Соколовський.

Блеф Росії нікого не налякав

Більшість експертів не сумнівалися, що справа до реального обмеження постачання нафти не дійде.

"Іще дуже свіжі рани "Газпрому" від втрати 25 мільярдів доларів у минулій газовій війні. Тому ця тема піднімається лише з політичних причин", - запевняє Тодійчук.

Окрім того, наслідки для споживачів нафти були би не такими серйозними, як у випадку припинення газопостачання у січні 2010 року. Адже у всіх європейських державах є певні резерви нафти, окрім того, цей ринок набагато більш диверсифікований аніж газовий. Тобто, наслідки обмеження були би значними тільки у розрізі міжнародного скандалу.

"Починаючи з цього року, Україна має каспійську сировину. Тому хай собі з'їдять свою нафту і закусять нею. Так само і Європа здатна, окрім окремих НПЗ, переорієнтуватися на інші джерела. Нам цього би дуже не хотілося, але це - реальність", - зазначає Соколовський.

Чого ж досягли росіяни в політичному контексті? За словами Тодійчука, у них існує добре продумана політика здійснення своєї енергетичної стратегії. І зараз вони, за допомогою штучного конфлікту, обґрунтовують перед європейцями необхідність запуску трубопровода БТС-2, який дозволить виводити нафту в басейн балтійського моря, минаючи будь-які транзитні країни.

Довжина його маршруту, а отже, і вартість транспортування нафти є дуже високими, тому очікується, що цей маршрут залишатиметься дорожчим за український.

"Коли через два роки постане питання про його запуск, то росіяни нагадають, що от перед 2010 роком були непорозуміння з українською трубою", - припускає Тодійчук.

Але європейські партнери російських нафтових компаній також прекрасно розуміють усю награність нинішнього конфлікту. Тому вплив на них буде слабким, на відміну від українських виборців.

"Конфлікт потрібен був іще й для того, щоб який-небудь кандидат у президенти міг його швидко вирішити і цим похвалитися", - припускає експерт.

Однак прикро, що заради впливу на внутрішні політичні справи України Росія розпочинає міжнародні скандали. Тут погіршується перш за все її власний імідж.

Певно, дивіденди від такого втручання очікуються більші, аніж можлива втрата ділової репутації.