Ще місяць тому забутий вдома закордонний паспорт чи квиток ставали єдиною перешкодою для успішного виїзду з країни.

Сьогодні ж ніхто не може бути впевненим, що його подорож не закінчиться спілкуванням з прикордонниками у пункті паспортного контролю. Навіть ті, у кого немає позик у банку.

Зважаючи, що законодавство, яке регулює порядок виїзду за кордон, останнім часом не змінювалося, підстави для раптового запровадження обмежень є досить цікавими. Що ж трапилося?

Все почалося 7 жовтня 2009 року із зустрічі президента України з акціонерами та позичальниками Укрпромбанку та банку "Надра" за участі представників НБУ та інших державних органів.

Того дня Віктор Ющенко доручив Державній прикордонній службі посилити контроль на кордоні, щоб кожен, хто "долучився" до дестабілізації роботи банків, не зміг виїхати за кордон до повного розрахунку за своїми зобов'язаннями. Глава держави додав, що законодавство надає для цього необхідні підстави.

[B]

Нацбанк одразу ж розіслав керівникам фінансових установ лист №18-312/4255-18700, яким пропонував стягати гроші з боржників шляхом тимчасового обмеження їх права пересування. Підстава - закон "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Проте вже наступного дня президент в указі "Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі" не згадав озвучене на нараді доручення прикордонникам.

Він запропонував лише дотримуватися вимог закону стосовно тимчасової відмови у виїзді за кордон громадянам, які мають невиконані кредитні зобов'язання. Але що написано у законі, та як це має виконуватися, банки вже не розбиралися.

Посилаючись лише на указ президента, тимчасові адміністратори банків невдовзі повідомили про передачу прикордонній службі України даних про позичальників для обмеження їх пересування без рішення суду. Наразі, повідомляють джерела, прикордонники запобігли виїзду з держави понад півтори тисячі фізичних осіб.

Його Величність Закон

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно із законом про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну, чинного з 1994 року, є декілька підстав для встановлення обмежень.

Людина не зможе покинути батьківщину, якщо вона знає державну таємницю, виплачує аліменти чи має інші невиконані фінансові зобов'язання, проти неї порушена кримінальна справа, вона засуджена за вчинення злочину або ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї судом.

Також не вдасться виїхати з України, якщо громадянин свідомо сповістив про себе неправдиві відомості, підлягає призову на строкову військову службу, щодо нього подано цивільний позов до суду або він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції.

У такому разі закордонний паспорт громадянина може бути тимчасово вилучений судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митниками, військкоматами та консульською службою України.

Разом з цим, порядок такого вилучення, сказано у законі, має визначати Кабмін. Однак уряд прийняв "соломонове рішення". У постанові №231 від 31 березня 1995 року він обмежився визначенням органів, які можуть приймати рішення про тимчасове вилучення паспорта, слово в слово продублювавши положення закону.

Отже, поза буквою закону залишилися обставини, якими можуть обґрунтовуватися обмеження права громадян на виїзд з країни під час ухвалення відповідних рішень вказаними органами влади та порядок оскарження таких рішень.

Якщо буквально розуміти норми вказаного закону, будь-якому відповідачеві за будь-яким цивільним позовом може бути заборонено виїжджати з країни!

З точки зору правозастосування, відсутність визначеної законом процедури унеможливлює реалізацію випадків обмеження виїзду з країни. Згідно із статтею 19 Конституції, органи державної влади діють лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами.

Разом з цим, процесуальне законодавство передбачає можливість тимчасового обмеження особам виїздити за межі України з вилученням паспорта чи без цього, проте лише на підставі судового рішення, що набрало законної сили, та за поданням державного виконавця. Таке подання до суду допускається лише за наявності доказів ухилення особи від виконання судового рішення.

До речі, судова практика до останнього часу також виходила з того, що підставою для тимчасового обмеження особи у праві виїзду за кордон з вилученням закордонного паспорта має бути лише судове рішення про стягнення коштів.

Судові рішення приймалися за позовами банків про встановлення тимчасового обмеження боржникам у праві виїзду за межі України з вилученням закордонного паспорта. Задовольняючи такі позови, суди мотивували свої рішення ухиленням боржника від виконання рішення суду, що підтверджувалося належними доказами.

Жорстка Росія і гуманна Європа

Прибічники жорстких методів боротьби з боржниками посилаються на досвід Росії. Проте процедура встановлення тимчасових обмежень на виїзд неплатників з цієї країни зовсім інша, тому проводити аналогію не можна.

За новим російським законом про виконавче провадження, який набрав чинності 1 лютого 2008 року, судові пристави отримали право забороняти виїзд неплатникам аліментів, банківським боржникам та громадянам, які не сплатили штрафи за порушення правил дорожнього руху.

Підставою для встановлення такої заборони є невиконання боржником без поважних причин вимог виконавчого документа, виданого на підставі рішення суду.

Цікаво, що російський закон про пересування за рубіж, на відміну від українського, серед випадків тимчасового обмеження виїзду не містить положень про невиконані зобов'язання та подання цивільного позову до суду, як і довгого переліку органів, що можуть за невідомо яких обставин заборонити особі виїзд.

Вказаний закон чітко встановлює зобов'язання федерального органу контролю за міграцією видати громадянину повідомлення про встановлення обмеження.

Нічого подібного не існує у Європейському Союзі. Чотири стовпи функціонування ЄС, закладені Римським договором 1957 року, - свобода пересування громадян, товарів, послуг та капіталу - цього не допускають.

Однак у 1990 роки під час рецесії, яка спалахнула після розпаду СРСР, країни ЄС прийняли закони про врегулювання заборгованості як частину політики соціального захисту громадян від наслідків спаду, що виникли не з їх вини.

Існувало розуміння, що неспроможність громадян виплатити борги - це соціальна проблема, така ж, як безробіття, втрата частини доходу і заощаджень через девальвацію національної валюти, непрацездатність чи хворобу.

Прийняті у країнах Європи закони з врегулювання проблемних боргів не є  гармонізованими, проте вони спираються на спільні принципи врегулювання.

1. Обмежений доступ процедури врегулювання, зокрема за критерієм оцінки морального ставлення боржника до виплати боргу.

2. Обов'язковість плану погашення боргу для всіх боржників терміном від п'яти до семи років.

3. Обов'язкове досудове врегулювання з кредитором за посередництва спеціально призначеного радника.

Як видно, країни ЄС при прийнятті вказаних законів виходили з необхідності відновлення фінансового стану людини та розуміння, що майбутні боржники будуть дотримуватися моральних правил щодо виплати боргу під загрозою потрапити від виконавче провадження та втратити все майно.

В нотатник прокурора

Нещодавно представник НБУ заявив, що банки, які оприлюднили списки боржників, нічого не порушили. Досить дивно, адже раніше видані регулятором документи говорять про протилежне.

Лист НБУ від 19 квітня 2005 року "Щодо розкриття банківської таємниці" визначає, що будь-яка інформація, що стосується клієнта, є банківською таємницею.

Оскільки, згідно із законом "Про інформацію", відомостями про особу є всі документовані або публічно оголошені дані, зокрема, адреса, дата та місце народження, розкриття банками інформації про імена клієнтів є порушенням.

Отже, існують правові підстави для прокурорського реагування за фактом розкриття банківської таємниці.

Загалом, банківські боржники нічим не відрізняються від решти боржників. Рекламою "позитивного" досвіду фінансових установ можуть скористатися будь-які кредитори - держава, комунальні підприємства чи колишня дружина. Пригадайте, чи є у вас борги. Інакше виявитеся останніми, хто про це дізнається.

Леся Ковтун, адвокат Адвокатського об'єднання "Волков, Козьяков і партнери"