Державна політика у сфері оподаткування залишається неефективною. Україна не тільки не здатна створити систему адміністрування податків, а навіть сформувати законодавчі правила гри для держави та бізнесу.

Світова криза суттєво ускладнила процес наповнення бюджетів усіх рівнів. Ситуація примушує шукати нові інструменти у стосунках з платниками податків, значна кількість з яких, у разі бездіяльності державних органів або посиленні фіскального тиску, може спрямувати свої фінансові потоки повз державну скарбницю.

На жаль, за оцінками міжнародних організацій, відносини між платниками податків та податковими органами України є надмірно бюрократизованими та непрозорими. Існуючі механізми державного управління в цій сфері зменшують ефективність процесу сплати податків та знижують рівень національної податкової конкуренції.

Оцінка основних проблем української системи справляння податків, особливо у порівнянні з досвідом інших країн, дає можливість окреслити основні напрями реформування сектора. Панацеєю міг би стати податковий кодекс, але протягом багатьох років цей документ продовжує лежати під сукном.

[B]

Розробка податкового кодексу в Україні почалась в середині 1990 років. У той час над створенням аналогічних документів працювали уряди усіх країн СНД. Декільком з них розпочату роботу вдалося завершити ще в минулому сторіччі.

Лідером став Казахстан, де податковий кодекс прийняли 1995 року. На початку 2000 років країна почала роботу над новим варіантом акта, який набрав чинності з 2009 року.

Інші країни СНД просувалися цим шляхом не так швидко, але теж результативно. У Киргизії податковий кодекс прийняли у 1996 році, у Молдові - у 1997 році, у Росії перша частина документа почала діяти через два роки - у 1999 році.

Цей документ встановлював загальні принципи оподаткування та сплати податків, права платників податків, форми та методи податкового контролю, порядок оскарження дії податкових органів.

Друга частина податкового кодексу Росії набрала чинності у січні 2001 року. Кожному із спеціальних податкових режимів приділялася окрема глава. Єдиним податком, сплата якого у Росії регулюється не податковим кодексом, а окремим законом, є податок на майно фізичних осіб.

У Білорусі податковий кодекс діє з січня 2004 року. Тоді ж були прийняті відповідні акти у Таджикистані та Грузії. У 2005 році запровадив податковий кодекс Туркменістан, а через два роки - Узбекистан.

Чому ж Україна досі без податкового кодексу? Чи є важливим для суспільства прийняття такого документа? Безумовно. Цей акт встановлює, змінює та скасовує податки і збори, дає їхній перелік, порядок адміністрування, визначає платників податків, їхні права та обов'язки, компетенцію та повноваження контролюючих органів при здійсненні контролю, а також закріплює відповідальність за порушення.

Для розробки та прийняття податкового кодексу України були виділені значні ресурси - матеріальні, часові та інтелектуальні. Однак віз і нині там. Очевидно, чиновникам вигідніше регулювати податкову систему у ручному режимі. У підсумку, Україна безнадійно відстала від інших держав у якості збирання податків.

В Україні законодавство з питань оподаткування є доволі розмитим. Його положення, в основному, стосуються прав та обов'язків податкових органів. Права ж платників податків не систематизовані, а їхня суть не розкрита.

Закон про оподаткування містить лише три пункти, які дозволяють платникам знайомитися з актами перевірки та оскаржувати рішення податківців. А закон про державну податкову службу взагалі не містить розділу стосовно прав платника.

Політику держави у сфері оподаткування не можна назвати раціональною, оскільки вона створює непрозорі умови у стосунках між податковими органами і платниками та сприяє корупції. В інших країнах права платників є значно ширшими. Наприклад, російський податковий кодекс містить 15 відповідних пунктів.

Практика податкового адміністрування у країнах ЄС за останні десять років демонструє значні успіхи у створенні рівноправних відносин між фіскальними органами та платниками податків. Податкова політика там формується та провадиться на принципах справедливості та відкритості.

Окрім розробки новітніх методів адміністрування податків, значна увага приділяється роз'ясненню платникам їхніх прав та створенню механізмів, які забезпечують їх реалізацію у повному обсязі. Дотримання окреслених принципів підвищує результативність податкової системи країни та ефективність її економіки в цілому.

Серед різних підходів до формування документа, який би містив узагальнені положення стосовно прав платників, слід згадати "Біль про права платників податків". Він розроблений і прийнятий у США, Канаді та деяких інших країнах.

Загалом 41 держава світу має законодавчі або нормативні акти, де формалізовано узагальнені права платників - податкові кодекси, акти законодавства, нормативні та адміністративні документи - накази та інструкції.

Слід відзначити, що нормативні чи адміністративні документи мають деякі переваги перед законодавчими актами, оскільки їхнє прийняття не вимагає тривалого часу, а стиль формулювань можна зробити більш легким та зрозумілим.

Нормативним документам притаманна гнучкість, так необхідна платникам податків. Також важливим є фінансовий фактор - розробити та затвердити відомчий наказ буде простіше та дешевше, ніж забезпечити повний цикл законодавчої роботи та прийняття акта у парламенті.

Окрім закріплення прав платників, у спеціальному документі податкові органи використовують докладні схеми, де зображені етапи апеляційного процесу - починаючи з підготовки пакета документів для апеляційного звернення і закінчуючи прийняттям рішення. Також корисними є сайти податкових органів, що містять корисну інформацію для платників, які хотіли б звернутися з апеляцією.

Реалізація державної політики у сфері оподаткування, яка спрямована на відкритість та прозорість, виражена не тільки у формалізованих документах. Вона також знайшла відображення в інституціональному аспекті.

Накопичений досвід варто було б застосувати для захисту прав українських платників податків. Мова йде про створення державних податкових апеляційних офісів.

Такі офіси створює держава, а очолює спостережна рада, до складу якої входять три незалежні експерти, призначені керівником виконавчої влади терміном на кілька років.

Податковий апеляційний офіс розглядає звернення, складає та оприлюднює на сайті графік слухань апеляційних узгоджень, прийняті рішення за результатами апеляційних слухань, які структуровані за видами податкових платежів.

Окремий розділ сайту присвячено результатам поточної роботи з платниками податків, які звернулися з апеляцією. Тут також розміщені форми апеляційних звернень до податкових органів, які відрізняються за видами податків.

Державні податкові апеляційні офіси інших країн беруть на себе зобов'язання оприлюднювати 90% прийнятих рішень не пізніше 90 днів після дати апеляційних слухань.

В Україні чекати на прийняття податкового кодексу можна ще довго, тому важливо вживати тих заходів, які перебувають у компетенції уряду та Мінфіну.

Першим важливим кроком для руйнації суто фіскальної суті податкових органів України має стати розробка та схвалення документа від імені держави, де будуть закріплені права платника податків.

Другий етап - відомчі накази та інструкції повинні сформувати інформаційно-аналітичну систему, яка дасть платникам податків можливість відслідковувати стан розгляду їхніх звернень, а фіскальним органам - оптимізувати свою роботу.

Така система дасть змогу зменшити вплив факторів, які призводять до прийняття неправомірних рішень, що оскаржуються платниками.

Третім кроком має стати створення в Україні спеціальних податкових апеляційних офісів - на основі досвіду інших країн.