Інтерес до особистості голови правління Національного банку цілком зрозумілий. З керівника центрального банку країни Володимир Семенович за останній рік перетворився на фактор великої української політики.

Перетворення відбувалося з усією супутньою національною специфікою. Глава Нацбанку, крім реального шансу забезпечити родину на десять поколінь вперед і заробити недоторканність до кінця своїх днів, може, не соромлячись, похвалитися вирішальною роллю у виборі наступного президента України.

І усе це в обмін на всього лиш якийсь ключ від "друкарського верстата". Але річ у тім, що цей ключик напередодні президентських виборів теж не простий, а "золотий".

Дуже гроші потрібні

На початку 2010 року Володимир Стельмах з імовірністю 99% піде у відставку. По-перше, похилий вік. По-друге, закінчується відведений йому законодавством термін перебування на посаді голови НБУ, і попереду нове голосування у парламенті. По-третє, не будучи президентом, Віктор Ющенко вже не зможе прикривати спину головного банкіра.

Напевно, у ці дні Володимир Семенович, як і більшість українців, прогнозує можливий підсумок президентської кампанії. Очевидним для нього є також склад реальних кандидатів. Рейтинги сьогодні виділяють велику трійку: Віктора Януковича, Юлію Тимошенко та Арсенія Яценюка.

Двоє з них, на думку Стельмаха, є безпечними. Янукович просто дозволить банкіру спокійно піти. Він ніколи не гнівався на Стельмаха, навпаки - на посаді прем'єра завжди знаходив з ним спільну мову.

Яценюка Володимир Семенович, напевно, вважає людиною не кровожерною. Після того, як Стельмах вижив його з Нацбанку у 2005 році, Арсеній міг розповісти багато цікавого. Однак він цього не зробив - ні відразу після звільнення, ні згодом.

Ключове питання для голови Нацбанку сьогодні - як убезпечити себе на випадок, якщо президентом стане Тимошенко. Мабуть, все інше для нього сьогодні має другорядне значення.

І як завжди, вся інтрига розігрується навколо грошей. Сьогодні очевидно, що єдиним фактором, який дозволяє Тимошенко розраховувати на успішний результат виборів, є фінансування у повному обсязі соціальних виплат 2009 року.

Більше того, якщо бюджет-2010 буде прийнятий у запропонованому нею вигляді, витрати будуть ще більшими. І на них знову будуть потрібні кошти.

Але грошей насправді немає. За дев'ять місяців зібрано трохи більше 50% запланованих доходів бюджету. План щомісячно "марафетиться", ПДВ відшкодовується "для своїх", у чому Юлія Володимирівна недавно таки зізналася, податки беруться наперед.

Частину дірок затикає МВФ своїми траншами. Уперше в історії Фонд дає Україні кошти на покриття дефіциту бюджету.

І все-таки, цього недостатньо. Іншого джерела грошей, крім Нацбанку, не існує. Він або "надрукує" гривню у потрібній кількості, або ні. Країна завмерла в очікуванні. Рішення залежить від волі однієї-єдиної людини - Володимира Стельмаха.

Голова Нацбанку отримав унікальну перевагу. Це шанс, який дається раз в житті. Це золотий квиток у безтурботне життя для нього, його дітей і всього правління Нацбанку. Тут є над чим подумати.

Дав гривень - спи спокійно

Останній рік між Стельмахом і Тимошенко триває публічний конфлікт. Його основа проста і зрозуміла - гроші.

У грудні 2008 року НБУ відмовився рефінансувати держбанки, які покривали дефіцит держбюджету. У підсумку Тимошенко закликала президента відправити Стельмаха у відставку. Наполегливі спроби "видавити" гроші на особистих зустрічах з головним банкіром виявилися безрезультатними.

Згодом зібралося засідання Верховної Ради. 380 депутатів висловили недовіру голові НБУ і правлінню Нацбанку. Вже активно працювала слідча комісія парламенту з вивчення спекуляцій на валютному ринку та зловживання при видачі рефінансування. Її очолив депутат від БЮТ Юрій Полунєєв.

Основним завданням цієї комісії була зміна голови і правління Нацбанку. Приблизно в той же самий час готувався силовий варіант розв'язання ситуації. У день "ікс" кілька депутатів повинні були силою пробитися всередину Нацбанку і буквально винести звідти Стельмаха. Але план зірвався.

Голова НБУ завбачливо вирішив закрити центральний вхід на ремонт, і підпер двері мішками з будівельними матеріалами. А співробітники відомства стали ходити через боковий вхід, звідки дуже і дуже далеко до кабінету керівника.

Нападки Тимошенко на Нацбанк пояснювалися тим, що у бюджеті не було грошей. Але саме в кінці 2008 року потрібно було терміново профінансувати "Нафтогаз України". Все це яскраво описав у своїй доповіді міністр фінансів Віктор Пинзеник, який незабаром із скандалом подав у відставку з посади міністра фінансів.

Невідомо, на які кнопки натиснула Тимошенко, але, в остаточному підсумку, Нацбанк здався.

У грудні 2008 року Ощадбанк видав 18 мільярдів гривень кредитів "Нафтогазу". Зокрема, 27 грудня в капітал банку завели 11,7 мільярда гривень, і ці гроші тут же направили НАКу. Ця операція була проведена за рахунок викупу Нацбанком облігацій уряду.

На початку 2009 року прем'єр вже не просила. У бюджеті-2009 з'явилися дві статті - 84 і 86. За статтею 84, НБУ був зобов'язаний у триденний термін викуповувати пред'явлені йому облігації уряду за їх номінальною вартістю. А за статтею 86, регулятор повинен був видавати рефінансування тільки за згодою Кабміну.

Статті працювали три місяці, не дивлячись на протести президента, явну неконституційність і навіть вимоги МВФ скасувати їх. Але і після їх скасування НБУ періодично "друкував" гроші для уряду.

Так тривало до червня, а потім Стельмах заявив: "Сьогодні Національний банк утримується від монетизації цінних паперів уряду, оскільки цим створюються додаткові інфляційні ризики".

До того часу НБУ "надрукував" 24 мільярди. Зараз ця сума збільшилася до 28 мільярдів за рахунок випуску грошей для "Родовід Банку", Укргазбанку і банку "Київ".

Як тільки Нацбанк зупинив "друкарський верстат", Тимошенко відновила критику. Одночасно з'явився сумно знаменитий законопроект про фінансування Євро-2012. За ним, до кінця року передбачалося стягнути з НБУ майже 10 мільярдів гривень, які уряд поділив би у ручному режимі за згодою з Партією регіонів.

Трохи пізніше до справи підключився міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, анонсуючи у пресі кожен виклик до МВС чиновників у справі з розслідування "зловживань" керівництва Нацбанку.

Звісно, запитати є про що. Але той факт, що, крім заяв, реальних дій Юрій Віталійович наразі не робить, і те, як це сприйняли в НБУ, підтверджує припущення, що таким чином Юлія Володимирівна передавала привіт Володимиру Семеновичу.

Пан або пропав

Банкірові з багаторічним стажем важко повірити у легенду про принципового главу центробанку - як про це написано у Конституції та підручниках з макроекономіки. Це все одно, що кришталево чесний генеральний прокурор. На практиці у центрального банкіра є сім'я, друзі, майно. Є вірні підлеглі, яких принагідно віддадуть на поталу разом з ним.

А ще бувають складні ситуації, де нема поганих або хороших. Погано чи добре давати рефінансування під Євро-2012 або кредитування аграріїв? Однозначної відповіді не було і не буде.

У житті Володимира Стельмаха занадто багато додаткових умов, тому зараз він не може не страхуватися.

Якщо Володимир Семенович ризикне до кінця грати роль незалежного голови Нацбанку, він не дасть Тимошенко ні копійки. У такому випадку можливий навіть зрив виконання бюджету-2009 і початку 2010 року. Грошей просто не буде, і це зрозуміють все.

Таким може бути останній "привіт" Юлії Володимирівні від тандему Ющенко-Стельмах. Цілком імовірно, здогадується голова НБУ, що при такому варіанті він зіграє або за Януковича, або за Яценюка.

Народ не дарма каже: "У страху великі очі". Стельмах цілком може допускати, що Тимошенко таки зуміє перемогти на виборах. І тоді "все пропало", але вже для самого Володимира Семеновича. Більш ідеального кандидата для публічного процесу не знайти, і допити з нічного кошмару екс-голови НБУ можуть перетворитися на сувору реальність.

Якщо ж Стельмах вирішить перестрахуватися і підтримає Тимошенко вже сьогодні, у нього з'являться залізні гарантії. Правда, тоді доведеться "надрукувати" стільки, скільки буде потрібно.

Тільки у 2009 році - ще приблизно 70 мільярдів. У цій сумі і підвищення соціальних витрат, і Євро-2012, і докапіталізація банків, і атракціон з повернення депозитів.

Про інфляцію, яка неминуче виникне в результаті такої емісії, мова взагалі не йде. Девальвація курсу гривні теж стає малоцікавою темою. На тлі майбутнього благополуччя в очах Володимира Семеновича - це вже другорядні речі.

Тим більше, що відповідальність за них можна легко перекласти на дії "спекулянтів" і світову кризу. І знову ж таки, і з тим, і з іншим "ефективно" може боротися тепер вже ідеологічно близький Юрій Віталійович.

Якщо Стельмах захоче, він зможе навіть залишитися главою НБУ на наступний термін. Або вимагати, щоб Тимошенко особисто розповіла всій країні про героїзм та професіоналізм головного банкіра.

Звичайно, на місці головного банкіра кожна людина серйозно б задумалася. Спокуса обміняти совість та економіку усієї країни на гарантії безпеки, власне благополуччя і становище у владі - спокуса справді сильна.

Потрібно визнати: такий шанс буває лише раз у житті, але у ньому завжди є місце і для подвигу. Не прорахуйтеся, Володимире Семеновичу.