Коли лідери країн "Великої двадцятки" зберуться через кілька днів у Піттсбурзі, на порядку денному стоятимуть переговори з приводу "стратегії виходу".

Вони пообіцяють ліквідувати вибухонебезпечну валютну і бюджетну експансію останніх двох років і пообіцяють, що будуть робити це не дуже швидко і не надто повільно, шляхом скоординованих дій.

Це якраз те, що треба пообіцяти. Але що означатимуть такі обіцянки?

Візьмемо першу мету: ліквідація валютної експансії. Вона необхідна, щоб уникнути зростання інфляції, коли сукупний попит почне підніматися. Але при цьому важливо не здійснювати ліквідацію занадто швидко, інакше це може зашкодити незначному економічному підйому, який щойно почався.

Але обіцянки глав урядів ще нічого не означають, бо центральні банки явно незалежні від контролю уряду в кожній окремо взятій провідній країні.

Голови Федеральної резервної системи Бен Бернанке, Англійського банку Мервін Кінг і Європейського центрального банку Жан-Клод Тріше самі вирішать, коли і як ліквідувати експансіоністську валютну політику.

Бернанке не приймає наказів від президента США, Кінг - від Британського прем'єра. І навіть не зрозуміло, хто міг би вказувати Тріше, що треба робити. Отже, обіцянки у Піттсбурзі лише демонструють упевненість урядів у тому, що керівні грошово-кредитні установи їхніх країн будуть діяти відповідним чином.

Особливо важко це буде для Бернанке. Хоча ФРС технічно незалежна і не підзвітна президентові, вона є дітищем Конгресу і зобов'язана перед ним звітувати.

Через уповільнений ефект грошової політики і необхідність виправдати очікування, ФРС варто було б швидше вжити більш жорстких заходів. Але якби вона почала діяти, рівень безробіття перевищив би 9%, а можливо і 10%. Якщо це відбудеться, чи можемо ми очікувати, що Конгрес не заперечуватиме?

По суті, Конгрес, можливо, скаже ФРС, що їй слід почекати, поки не з'являться чіткі ознаки інфляції і не знизиться рівень безробіття.

Оскільки Конгрес визначає повноваження ФРС і схвалює призначення її семи керівників, Бернанке слухатиме його, підвищуючи ризик негативних наслідків через запізніле введення більш жорстких умов і ризик збільшення інфляції.

Ліквідація зростання бюджетного дефіциту є також вирішальним питанням для світового економічного здоров'я. Якщо пакети заходів бюджетного стимулювання, які приймалися за останні два роки, були корисні для миттєвого підйому економічної активності, виникнення майбутнього дефіциту може призвести до значного зниження довгострокового зростання.

Бюджетне управління Конгресу підрахувало, що політика, запропонована президентом Бараком Обамою, обійшлася б федеральному уряду дефіцитом бюджету, що перевищує 5% ВВП у 2019 році, навіть після десятиліття безперервного економічного підйому. А зростаючий протягом наступного десятиліття дефіцит подвоїв би національний борг, збільшившись до 80% ВВП.

Такий величезний дефіцит бюджету означав би, що уряду доведеться позичати фонди, які, у іншому випадку, були б призначені для приватного бізнесу, зокрема, для інвестицій у підвищення продуктивності підприємств. Без цих вкладень сповільнилося б економічне зростання, а рівень життя був би нижчим. Більш того, дефіцит означав би вищі відсоткові ставки і подальший міжнародний дисбаланс.

На відміну від кредитно-грошової політики, президент США має величезний вплив на майбутній бюджетний дефіцит. Якби його обіцянки і справді привели до скорочення витрат і збільшення податків, ми б побачили, що сьогоднішня небезпечна траєкторія дефіциту була б ліквідована.

На жаль, Обама не показує справжньої зацікавленості у зменшенні дефіциту. Зараз він більше переймається своїм планом медичного обслуговування, який буде коштувати більше 1 трильйона доларів протягом наступного десятиліття.

Обама пропонує фінансувати його за рахунок зменшення витрат на вже існуючі урядові програми з охорони здоров'я, зокрема Medicare і Medicaid, не зменшуючи при цьому кількості та якості послуг.

Ще один важливий політичний аспект - система обмеження промислових викидів за допомогою квот. Але замість того, щоб збільшувати доходи, продаючи з аукціону дозволи на викиди, Обама погодився розподіляти їх безкоштовно привілейованим галузям, щоб залучити достатньо голосів у Конгресі.

Додайте до цього обіцянку не піднімати податки для тих, хто заробляє менше 250 тисяч доларів на рік, і ви маєте рецепт величезного дефіциту бюджету на весь термін служби президента. Залишається сподіватися, що інші лідери "Великої двадцятки" краще керують своїми бюджетами.

Нарешті, є обіцянка "Великої двадцятки" зменшити валютні та бюджетні надлишки скоординованим способом. Оскільки значення слова "скоординованим" не було прописано, це, очевидно, передбачає, що національні "стратегії виходу" не призведуть до значних змін в курсах обміну валют, що розчарувало б торгівлю.

Однак на практиці курси зміняться - і повинні змінитися, щоб скоротити існуючі дисбаланси. Долар, швидше за все, падатиме з урахуванням його питомої ваги в обсязі зовнішньої торгівлі, якщо інвестори в усьому світі будуть утримуватися від надзвичайного ризику - саме це призвело до зростання курсу долара у 2007 році.

Оскільки китайці впевнені у темпах зростання вітчизняного виробництва, вони можуть собі дозволити збільшити реальну вартість юаню. Інші валютні курси відреагують на ці зміни.

Одним словом, не варто інвесторам і пересічним громадянам в усьому світі надто довіряти обіцянкам "Великої двадцятки" з вироблення валютної та бюджетної стратегії. Ще менше варто довіряти обіцянкам зробити це скоординовано.

Мартін Фельдштейн - професор економіки Гарвардського університету, колишній голова Ради економічних консультантів при президенті Рональді Рейгані, президент Національного бюро з економічних досліджень.

Авторське право: Project Syndicate, 2009 рік

Переклад з англійської Тетяни Грибовової