До 15 вересня Україна повинна буде попрощатися із круглою сумою - 718,6 мільйона доларів. Це чистий офіційний борг держави за єврооблігаціями у швейцарських франках.

Папери були випущені у 2006 році на 12 років. Однак в умовах був хитрий пункт: кредитори могли пред'явити папери до дострокового погашення через три роки. Як і передбачалося ще у 2006 році, вони скористалися своїм правом.

У повідомленні Ірландської біржі від 24 липня говориться, що до 15 вересня повинен бути погашений випуск євробондів українського уряду на суму 768 мільйонів швейцарських франків. Причина - пред'явлений пут-опціон на ці папери.

Цей вид цінних паперів передбачає, що боржник зобов'язаний повернути гроші за першою вимогою кредитора.

Отже, збулося пророцтво прем'єра Юлії Тимошенко. Тиждень тому вона заявила, що гроші з третього траншу кредиту МВФ підуть на погашення зовнішніх боргів.

Чотири дивовижі

Пред'явлений до погашення випуск - найбільш курйозний з початку нинішнього століття. "Дива" можна розбити на чотири групи.

Перша - позика організована строком на 12 років. Це дуже нестандартний термін. Зазвичай у міжнародних запозиченнях використовується класична "драбинка": п'ять, сім, десять та тридцять років.

Наприкінці 2006 року у доларах вже були випущені різної "довжини" облігації, крім тридцятирічних. Щодо євро була зроблена тільки одна повноцінна емісія 2005 року на семирічний термін.

Тобто, стосовно євро ще тільки розпочато будівництво повноцінної лінійки. Виникає логічне запитання: навіщо знадобилося починати ще одну лінійку позик, якщо не закінчена попередня? Та ще й нестандартну за термінами.

Друга дивина - сума запозичень виявилася також нестандартною. Восени 2006 року Мінфін позичив 384 мільйони франків. На той час - близько 307 мільйонів доларів. У грудні 2006 року відбулося додаткове розміщення на таку ж суму. Загалом вийшло 768 мільйонів швейцарських франків.

Дивлячись на таку нестандартну суму, у 2006 році говорили, що це адресна позика. Мінфін поводив себе підозріло. Він навіть не казав, що це відкрите розміщення євробондів. Навпаки, чиновники усіляко уникали питань, хто дав гроші. Також вони приховували андеррайтера випуску.

Казали, що папери начебто купив Leman Commodities - швейцарський офшор, що входить у групу компаній "Систем Кепітал Менеджмент" (СКМ) народного депутата і бізнесмена Ріната Ахметова. Подейкували, що виведені з України гроші будуть заведені назад у легальному вигляді і під непогану прибутковість.

Версія виявилася дуже популярною, адже у 2006 році позики організував тодішній міністр фінансів Микола Азаров - один з лідерів Партії регіонів.

Третя дивина: Мінфін уперше залучив борг у нестандартній валюті - швейцарських франках. Тоді він міг легко взяти кредит і в євро, і в доларах. Всі його борги були саме у цих валютах, і розумно було б продовжити вибудовувати ту ж "драбинку".

Згодом вона стала б орієнтиром дохідності для всіх українських підприємств, які захотіли б позичити гроші за кордоном.

Крім того, у березні 2007 року настав час погашати борги у доларах та євро. Щоб не зазнавати курсових ризиків, треба було позичати саме у цих валютах.

Тим не менше, Мінфін вирішив залучити кредит в екзотичній валюті - франках. Більш того, він хотів продовжувати запозичення, але вже в ієнах.

Здавалося б, умови справді були унікальними. Відсоткова ставка за позикою склала 3,5% річних. Позичити у франках виходило навіть вигідніше, ніж у євро та доларах.

Базова ставка LIBOR - Лондонська міжбанківська ставка пропозиції - у доларах становила 5,4% річних, у євро - 3,75%, а у франках - 2,1%. Дешевше була тільки ієна, яка видавалася майже безкоштовно.

Однак всі ці умови були унікальні, коли мова йшла про "довгу" позику на 12 років. Реально ж існували два "але".

Перше - це опціон, можливість погасити кредит достроково через три роки. Таким чином, реально кредит був не дванадцятирічним, а трирічним. 3,5% річних за такі папери - більш ніж справедлива ціна.

"Було с самого спочатку зрозуміло, що ніхто не збирається тримати облігації всі 12 років і їх погасять через три роки. Але тоді хотілося показати дуже низьку ставку за великої "довжини", - розповіло джерело "Економічної правди" в одному з комерційних банків.

Друга особливість - за паперами існував ще й дисконт у розмірі 2,6%. Саме такі комісійні додатково отримали кредитори.

Втім, у перерахунку на процентну ставку позика виходила недорогою. Навіть якщо врахувати, що комісійні за розміщення завжди призводять до подорожчання зовнішнього випуску мінімум на 1% річних.

Тому незрозуміло, навіщо було комбінувати відсоткову ставку з дисконтом. Хіба що задля того, аби голосно сказати: Україна залучила надзвичайно дешевий борг.

Четверта дивина - позика у швейцарських франках пов'язана з курсовими ризиками.

Коли у 1999 році майже всі провідні країни Європи ввели євро, Швейцарія вирішила зберегти свій статус всесвітнього фінансового центру. Вона відмовилася грати за загальними правилами і підкорятися Європейському центробанку. Однак з тих пір франк дзеркально повторює коливання євро, але з подвоєним розмахом.

"Судіть самі. Коли Мінфін позичав кошти, франк коштував близько 1,25 долара. Зараз він вартує 1,08 долара. Курс постійно гойдався, але зрозуміло, що у підсумку позика виявилася дорогою", - підкреслив аналітик.

Привіт з 2006 року

Представник одного з комерційних банків пропонує не шукати у цій справі зв'язок з Ахметовим або кимось іще.

"З точки зору підбору кредиторів, позика була чистою. Посередником в організації випуску був Ігор Мітюков з Morgan Stanley. Думаю, тоді Мінфін шукав спосіб максимально легко пройти через усі тендери. А для цього було потрібно, щоб відсоткова ставка виявилася мінімальною", - підкреслив він.

Саме тому Азаров восени 2006 року пішов на вкрай невигідні умови запозичення. Заради низької ставки були порушені всі логічні вимоги до випуску паперів. Він вийшов вкрай неринковим і дуже дорогим.

Причина такої неекономності проста: Мінфін потребував грошей. Бюджет-2006 передбачав залучення 1,4 мільярда доларів, і ця сума була потрібна на березень 2007 року. Тоді уряд мав погасити випуски реструктурованих євробондів 2000 року - 1,13 мільярда євро за ставкою 10% річних і 1,12 мільярда доларів за ставкою 11% річних.

Це тим більше передбачало, що слід було отримувати зовнішні позики у доларах або євро. Мабуть, спочатку так і планувалося, однак політична доцільність перемогла.

Напевно, у 2006 році Мінфін навіть не підозрював, що в 2008 році вдарить криза. Сьогодні ж уряду доведеться терміново знайти 718,6 мільйона доларів, щоб закрити цей "політичний" борг. Важко назвати це якось інакше, ніж "привіт" Юлії Тимошенко від Миколи Азарова.