У спекотні літні дні 2009 року несподівано для платників податків, але очікувано для поповнення бюджету з'явилися спільні "аналітичні висновки" уряду і податкової адміністрації щодо нового порядку подання звітності з податку на додану вартість.

Розпорядження Кабміну № 757-р звучить так: "Взяти до уваги, що з метою впорядкування податкового обліку платники податку на додану вартість декларують суму податкового кредиту в період виникнення податкового зобов'язання". Тобто місяць у місяць і ніяк інакше.

Далі - обґрунтування від податкової адміністрації для тих, хто сумнівається: "Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочки реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит".

Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

При цьому вказані зміни дивують не стільки підзаконним характером свого введення, скільки повною байдужістю до реалій бухгалтерського обліку підприємств, яким доведеться все це втілювати на практиці.

Історія питання

Проблема наведення порядку в адмініструванні ПДВ не нова. Своїм корінням вона сягає "азаровщини", а якщо точніше - навіть періодів Пинзеника і Лазаренка - ідеологів прийняття первинного і удосконаленого варіантів закону про цей податок.

Про те, що заміна чітко прорахованого податку з обороту "цивілізованим" податком на додану вартість призведе до зловживань у молодій ринковій економіці, в принципі, було відомо з самого початку.

При цьому вважалося, що це прийнятна плата за подальший економічний ріст. Питання полягало у тому, наскільки затягнеться перехід від ранньої економіки накопичення капіталу до "зростаючої та цивілізованої".

В українських реаліях він затягнувся непомірно. Однак тоді, на початку 1990 років, Віктор Пинзеник ідейно відстоював систему ПДВ як європейський механізм вирішення вітчизняних економічних проблем.

Зрозуміло, що перехід від стягування податку з обороту всього обсягу реалізації до оподаткування індивідуально створеної доданої вартості сприяє справедливості оподаткування.

Однак для цього необхідні дві умови. Перша - певний рівень цивілізованості всіх суб'єктів ринку. Друга - обмежена трудомісткість процесу адміністрування самого податку як з боку держави, так і з боку самого підприємства.

Так склалося, що цивілізована ринкова економіка - це економіка конкуруючих індивідуумів. Кожен хотів би платити тільки за себе, але чесно і нарівні з усіма. У цьому полягає європейська ідея оподаткування доданої вартості.

Фірми, які стоять у ланцюжку виробництва, передають одне одному вироблений продукт разом зі своєю частиною сплаченого податку: чужого не беру, але й за сусіда платити не зобов'язаний.

До такого принципу закон про ПДВ був найбільш близький саме у першій редакції.
Суму ПДВ, що передається покупцеві, іноді можна було вказувати не в повному, а у реально сплаченому обсязі, наприклад, із своєї торгової націнки.

Однак прихід "цивілізованого платника податків" в економіку затримувався, а контролювати нецивілізовану армію платників-індивідуумів, які не враховують побажань рідної держави, виявилося занадто дорого.

Спрацював споконвічний адміністративний підхід - змусити платників контролювати одне одного.

"У накладних, що надійшли до вас, відсутній рядок "у тому числі ПДВ", тому ви не мали права у своїх відвантажувальних документах рядком "у тому числі ПДВ" засвідчувати його сплату у повному обсязі", - говорили податкові інспектори.

Правда, відокремлених податкових накладних тоді не було, а у типових актах між рядком "разом" та підписами посадових осіб можна було дописати рядок "у тому числі ПДВ". Благо, загальної суми це не змінювало.

Цікаво, що вже після завершення періоду дії славної першої редакції закону про ПДВ Вищий арбітражний суд прийняв аналогічне рішення. "Відсутність у первинних документах запису окремим рядком про податок на додану вартість не є підставою для висновку, що цей податок не було сплачено", - зазначив суд.

Мовляв, не в формальності треба упиратися - не завадило б реально перевіряти, чи був сплачений податок на попередніх етапах. Допомогло це небагатьом, бо настав час для принципово нової схеми адміністрування податку зразка 1997 року.

Цікаво, що тоді і уряд Павла Лазаренка, і парламент пояснювали необхідність оновлення законів про оподаткування прибутку і доданої вартості благими намірами на користь платників податків.

Чиновники декларували бажання прописати закони "більш чітко й однозначно", а податковій адміністрації - заборонити тлумачити їх норми.

Справді, упродовж певного часу підприємці частіше отримували листи з роз'ясненнями з відповідного парламентського комітету, ніж від податківців. Сьогодні ж ця практика вже у минулому - усе повернулося на круги своя.

Тим не менш, у справі адміністрування ПДВ закон остаточно зв'язав усіх постачальників у єдиний ланцюжок. Відтепер не можна заплатити тільки за себе, не відповідаючи за своїх попередніх контрагентів.

Сьогодні треба нараховувати зобов'язання від повної вартості, а потім задекларувати податкову компенсацію від своїх постачальників.

"А ось їх ми якраз і перевіримо, і якщо їх не існує - кредит анулюємо. Тоді й доведеться останньому живому в ланцюжку розрахуватися за всіх попередніх", - кажуть податківці. Інструментом такої зв'язки стала "податкова накладна".

Економіка перейшла у період росту, однак ставати "цивілізованою" ніяк не хотіла. Кількість фірм-одноденок, що створюються за підробленими документами лише для декларування фіктивного податкового кредиту, перевищила всі розумні межі.

На порядку денному постало питання відстеження ланцюжків сплати податку.

У якості методики пропонувалося два варіанти: введення банківських спецрахунків з ПДВ-розрахунками або деталізованої податкової звітності за всіма контрагентами. Введення банківських ПДВ-спецрахунків, напевно, можна вважати історичним апогеєм "азаровщини".

Не маючи можливості провести зміни до закону про ПДВ через парламент, вони були введені указом президента, а невдовзі, напередодні подій 2004 року, скасовані. Вважалося, що це перемога підприємців. Але чи так це?

При всій громіздкості розрахунків система адміністрування ПДВ з використанням спеціальних банківських рахунків мала кілька переваг. Фіскальні органи вона задовольняла тим, що з ПДВ-рахунків гроші неможливо було зняти інакше, як заплативши до бюджету або оформивши відшкодування з бюджету.

При цьому незалежними арбітрами розрахунків виступали банки, що не зацікавлені у перевазі податкового органа або платника. Так, розрахунки повинні були проводитися двома платежами, однак після закінчення звітного періоду про жодну персоніфіковану звітність не йшлося.

Зберігши на той момент статус-кво, влада зберегла колишній безлад у системі адміністрування податку. Перемога стала "пірровою", бо тривалий час такий безлад існувати не може. У підсумку, сьогодні країна платить набагато більш високу ціну, ніж могла б заплатити свого часу.

Податкова адміністрація з 2004 року впроваджувала систему електронної звітності не для полегшення життя платнику податку. Йдеться про те, що деталізована звітність за всіма оборотами не може подаватися на паперовому носії в принципі.

Жодних зусиль штатних дівчат-операторів не вистачить, щоб перекласти всю цю інформацію в електронну форму для автоматичного порівняння.

Тому процедуру подання електронної звітності слід розглядати як підготовчий етап до вирішення питання іншим шляхом - за допомогою деталізованої ПДВ-звітності.

Апогеєм цього напрямку слід вважати червневу заяву голови податкової адміністрації Сергія Буряка про те, що "ми готові до ведення загальнодержавної бази ПДВ-операцій для їх порівняння".

Технологія

Наголос на досягненнях техніки, яка дозволяє швидко порівнювати величезні масиви інформації, не вперше зроблено щодо організаційних рішень. Більш того, саме технічних труднощів з базою даних передбачається найменше.

Однак той, хто вводив систему обліку компанії, знає: крім програміста, в процесі бере участь аналітик з опису бізнес-процесів, який ставить програмісту завдання.

Останні ж керівні листи податкової адміністрації дозволяють припустити, що запропоновані у них варіанти рішень, навпаки, продукуються програмістом.

Хоча на практиці чимало прикладів, коли підприємства відмовляються від абстрактних рішень "технарів-програмістів" лише тому, що вони гальмують роботу або суперечать організаційним зв'язкам.

Останній відомий приклад - поспішне введення влітку 2008 року "Київенерго" "білінгової" системи нарахування платежів. Після цього кияни ще довго отримували листи від столичної мерії з вибаченнями за помилки.

Сьогодні проблема полягає не в тому, щоб створити базу даних, а в тому, щоб пов'язати її з операційною діяльністю. Можна зрозуміти бажання програміста "закрити" певний період ПДВ-звітності і почати достовірну звірку показників.

Однак достовірність - це те, до чого бухгалтерський облік прагне, але чого рідко досягає. У практиці роботи компаній трапляються випадки, коли документи не встигають дійти у потрібний термін, оскаржуються, втрачаються і відновлюються.

Стандарти бухгалтерського обліку трактують це як цілком життєву ситуацію: зміни в обліку вносяться у робочому періоді, без перегляду даних попередніх періодів, за якими виведено фінансовий результат.

Припустимо, в ПДВ-обліку все буде по-іншому. Знайдена податкова накладна відображатиметься шляхом внесення змін у відповідний податковий період. Після цього буде чергове коригування податкових декларацій до поточного податкового періоду. І так щодня.

Хто-небудь оцінював трудомісткість подібної роботи і порівнював з цінністю досягнутого результату? А цінність завжди обмежуватиметься тим, що база даватиме лише приблизні відповіді.

Для фінансових санкцій все одно буде потрібна зустрічна перевірка. Тобто ціною грандіозних загальнодержавних зусиль країна отримує аналітичний інструмент для фіскальної системи, не більше.

Юридична сторона питання

Печальні спогади про 1990 роки зринають ще й тому, що новації знову вводяться у дію підзаконними актами Кабміну - з дивовижною фразою "взяти до відома" і наступним розпорядженням податкової адміністрації.

Причину слід шукати у стратегічній установці фіскальних органів: якщо їм не дають можливості змінити закон, вони будуть змінювати систему подачі звітності до тих пір, поки не приведуть закон до бажаного бачення.

Втім, зводити конфлікт інтересів фіскалів та платників податків до звичного останнім часом формального судового розгляду не зовсім логічно. Істина лежить поза межами юридичної суперечки.

Не можна у простому судовому порядку скасувати всі прийняті рішення і повернутися до старого іржавого корита, де юридично грамотно ПДВ сплачують лише ті, кому "совість не дозволяє".

Керівні рішення повинні залишати відчуття "торжества справедливості", і в системі оподаткування теж. Зараз радіє лише одна, "фіскальна", сторона. А хотілося б, щоб обидві.

Підприємницька солідарність

Тепер варто повернутися до піррової перемоги, одержаної "підприємницькою демократією" над "азаровськими" ПДВ-рахунками у 2004 році.

Напередодні введення "додатку 5" з деталізованою розшифровкою ПДВ-обігів за контрагентами, підприємці говорили: "Та ми їх як у 2004 році - шапками закидаємо. Будемо затягувати час, посилатися на відсутність комп'ютерів. Ми їм в електронні звіти замість цифри "0" підсунемо букву "О" - хай розбираються".

Потім, після кількох викликів до податкової, якось тихо заспокоїлися: набрали додаткових бухгалтерів для підготовки ПДВ-звітності та додаткових програмістів для перекладу всього цього в xml-формат.

Тобто бізнес взяв на себе витрати з реалізації непродуманих рішень у сфері податкового адміністрування. Чи виправданими були ці затрати? Вони додали цивілізованості ринку, справедливості - оподаткуванню, чесності - конкуренції?

Якщо зараз доведеться фінансувати додаткових кур'єрів для прискореної доставки первинних документів "місяць у місяць" від всіх контрагентів, це оптимізує господарську діяльність?

Якщо після закінчення звітного періоду доведеться подавати на свого контрагента заяву у податкову інспекцію про те, що накладна не виписана тільки тому, що вона не встигла дійти поштою, - це поліпшить бізнес-стосунки?

А коли база операцій компанії піде з податкової адміністрації для широкого розповсюдження на ринок "Петрівка", це відповідатиме принципам "підприємницької демократії"?

Висновок з цього лише один: постійного "демократичного безладу" не існує.

Якщо з моменту введення законодавства про ПДВ існує проблема ухилення від оподаткування з використанням "фіктивних підприємств", то це не може довго використовуватися як виняткова перевага одних "грамотних" над іншими "неграмотними".

При цьому якщо відкидається один шлях наведення порядку, слід покладатися на інший, інакше у становищі піддослідного кролика може виявитися будь-хто.

Залишається шкодувати, що останні новини щодо адміністрування ПДВ істотно збільшать зайнятість серед бухгалтерів і зменшать ефективність роботи бізнесу.