Як відомо, інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Інфляція виникає тоді, коли в обігу перебуває надлишкова кількість грошей.

На думку значної частини дослідників, інфляція виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути.

Прихильники цієї точки зору вважають, що для "класичної" інфляції 18-19 століть характерною особливістю є її тимчасовість. Вона виникала за надзвичайних обставин, таких, наприклад, як тривалі війни, які збільшували видатки держави.

Найгостріші негативні впливи інфляції світ відчув у 20 столітті. Часто інфляція переростала в гіперінфляцію, від якої держави потерпали не менше, ніж від війни. Не випадково колись 38 президент США Джеральд Форд сказав, що інфляція - ворог держави №1.

Сучасні економісти і науковці називають декілька причин виникнення ікфляції.

1. Диспропорційність. Незбалансованість державних видатків і надходжень, дефіцит державного бюджету.

2. Мілітаризація економіки. Військові асигнування призводять до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок - до збільшення грошової маси.

3. Імпорт інфляції. Він дається взнаки зі зростанням відкритості економіки та участі національних економік у міжнародній кооперації.

4. Інфляційні очікування. Виникнення самопідтримуючого фактору.

5. Монополії.

Це лише короткий виклад чинників інфляції. Чим же є інфляція сьогодні, коли Україна і світ потерпають від глобальної кризи?

У попередній публікації автор вказав на головну причину світових криз, спричинену самою природою капіталізму. Утворення додаткової вартості, і як результат - надлишкової грошової маси спричиняє постійну загрозу світових економічних криз, а відтак і інфляції.

Збільшення в кілька разів грошової маси порівняно з вартістю товарів сприяло появі ще більш небезпечних, "дутих" вартостей, відірваних від реального процесу виробництва. Вони ще більше посилювали означену диспропорцію.

Криза без інфляції

Оскільки надлишок грошей характерний для усіх економік, то можна сказати, що майже всі країни мають проблему з інфляцією. Усі мають, але не всі відчувають. Іншими словами, гострота проблеми в усіх різна, бо інфляція в 1,5-2%, звичайно, економіці не загрожує.

Цікаво спостерігати за рівнем інфляції у країнах, що потерпають від світової кризи. Тут має місце певна закономірність: чим більші у них інвестиції, тим нижчий рівень інфляції.

Інфляція з березня 2008 року до березня 2009 року серед країн "великої вісімки" була наступною: Росія - 14%, Велика Британія - 2,9%, Італія - 1,2%, Канада - 1,2%, Німеччина - 0,5%, Франція - 0,3%.

У Японії та США за цей період спостерігалася дефляція - 0,3% та 0,4%. У Китаї дефляція становила 1,2% - всім відомо, яка увага там приділяється інвестиціям.

У США, Японії та Китаї інфляції немає, бо надлишок грошей там перетікає в інвестиції. Щоправда, справжню віддачу від інвестицій швидко не одержиш, бо це "довгі" гроші.

Тому криза зачепила й США, де попри відсутність інфляції спад виробництва у першому кварталі 2009 року становив 2,6%. Для порівняння: у Росії цей показник склав 9,5%, у Німеччині - 6,9%, в Італії - 5,9%, у Великій Британії - 4,1%.

На істотну віддачу від вкладень у цих країнах розраховувати не доводиться, оскільки із загального обсягу інвестицій там лише чверть спрямовується в реальний сектор економіки. Решта - у похідні цінні папери.

Отже, не кожна інвестиція корисна для економіки. Хтось, звичайно, збільшить свої капітали на фондовому ринку, але суспільству від такого інвестора зиску, як від ялової корови.

Часто деякі представники великого бізнесу, оптимізувавши свої капітали в офшорах, роблять красивий жест, вкладаючи якусь їх частку в інвестиційний проект в Україні.

Такі "ялові" інвестиції жодним чином не сприяють зменшенню інфляції. Не випадково лідери багатьох держав занепокоєні накопиченням величезних грошових запасів в офшорних зонах, що й було задекларовано на останньому самміті "великої двадцятки".

Гроші "довгі" і "короткі"

Стан рівноваги - ось як можна охарактеризувати період, коли інфляція відсутня або має мінімальний розмір - 2-3%. Рівняння цього стану можна записати так: Т = М - і, де Т - сумарна вартість товарів і послуг, М - маса грошей, що перебуває в обігу, і - загальна сума інвестицій, вкладених в економіку.

Отже, природу стабільної економіки можна пояснити тим, що вона функціонує в нормальному режимі доти, доки надлишок маси грошей переходить в інвестиції.

Як тільки порушується ця рівновага, тобто як тільки надлишок маси грошей не врівноважується інвестиціями, починається інфляція.

Кожен банкір знає, що в стабільній ситуації до 30% коштів клієнтів, які знаходяться на поточних розрахункових рахунках, можна використовувати на кредитування. Але це лише "короткі" гроші з терміном повернення до року, максимум півтора. Для створення виробництва вони не прийнятні.

Не можна взяти позику на один рік і пройти всю необхідну для запуску заводу послідовність дій: побудувати виробничі приміщення, купити обладнання, найняти людей, придбати сировину, випустити продукцію, реалізувати її і погасити кредит.

Основною цінністю для виробництва є "довгі гроші" - інвестиційні кошти. Саме вони дають рух реальній економіці. Розмір інвестицій визначає успішність економіки - зростання ВВП.

В класичному вигляді причиною інфляції є емісія нічим не забезпечених грошей. Для покриття витрат вмикається верстат і здійснюється випуск понаднормової грошової маси.

В інших випадках інфляція виникає насамперед тоді, коли внаслідок непродуманої фіскальної, інвестиційної, монетарної політики зникає бажання інвесторів вкладати свої гроші в економіку.

Відплив інвестицій призводить до зменшення виробництва та зацікавленості у його результатах. Надто багато грошей починає полювати за надто малою кількістю товарів.

Недовіра до влади спричиняє наступний етап - порушення впевненості населення у стабільності, появу паніки. Головну роль починають відігравати інфляційні очікування, тобто чисто психологічний фактор. Гроші люблять тишу.

Яскравий приклад - ситуація з частковою виплатою компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР, що здійснювалася в Україні з початку 2008 року. Ті 6 мільярдів гривень, що були передбачені постановою №1 Кабміну від 9 січня 2008 року в якості компенсації, не могли спричинити інфляцію.

Розміри ВВП у 949,8 мільярда гривень та виділені 6 мільярдів гривень - чи 10,5 мільярда за розрахунками Рахункової палати - непорівнянні. Але вони викликали інфляційні очікування: людям здалося, що ціни можуть вирости. Олії у вогонь підлили преса та виступи політиків від опозиції.

Залякування населення можливим зростанням цін спричиняло панічні настрої. Це стимулювало інфляцію більше, ніж вливання вказаної грошової маси. Отже, дії влади часто-густо не тільки не гальмують, але й пришвидшують інфляцію.

Банк чи банка

Під час порушення у населення психологічної рівноваги в країні відбувається перехід інвестиційних ресурсів у готівкову форму - в "панчохи" та трилітрові банки, рідше - у золото чи ювелірні вироби (таблиця 1).

1. Зростання загального обсягу готівкових коштів в Україні поза банківською системою, мільярдів гривень

Джерело: НБУ

Водночас суттєво зменшилося співвідношення депозити-кредити у банках (таблиця 2).

2. Обсяги депозитів та кредитів у банках України, мільярди гривень

Джерело: НБУ

Інша група інвесторів - власники цінних паперів. Намагаючись перетворити акції в готівку, вони спричиняють обвал фондового ринку. Обвалений ринок закриває доступ підприємствам, насамперед реального сектору, до інвестиційних ресурсів.

Виробникам залишається сподіватися хіба-що на використання кредитів. Парадокс, але за умови надлишку грошей, які знаходяться на руках у населення, позики стають дорогими і недоступними.

Не в кращому становищі кредитно-банківські установи. Вони мають труднощі як з поверненням ресурсів, так і з видачею нових позик через відсутність надійних позичальників. У деяких установах з'являється надлишкова ліквідність.

А тимчасом кошти фінансових інституцій починають використовуватися для короткострокових спекуляцій, розганяючи інфляційну спіраль ще далі. Економіка втрачає збалансованість, виробництво зупиняється, зростає соціальна напруга.

Як подолати інфляцію

Сьогодні більшість країн світу має незначну інфляцію, в межах 3-5%. Швидше за все, саме настільки відбувається збільшення грошової маси, яка не забезпечена товарним покриттям.

Це зростання є своєрідним індикатором існуючої диспропорції. Для США як центру емісії світових грошей та Англії як фінансового центру ситуація дещо інша. Сьогодні загальноприйнятим стало твердження про стимулюючий фактор інфляції в означених вище межах.

Оскільки прийнято вважати, що інфляція виникає в сфері грошового обігу, то обирають і відповідні інструменти для її подолання.

Більшість країн бореться зі згаданим лихом за допомогою монетарних інструментів. Насамперед, зменшуючи кількість грошової маси. Найчастіше за допомогою ставки рефінансування та норм резервування. Рідше - із застосуванням фіскальних методів та ревальвації.

В США основним інструментом боротьби з інфляцією з середини 1980 років була відсоткова ставка рефінансування. Піднімаючи її, ФРС зменшувала ділову активність, потребу в грошах, а відтак грошову масу - причину інфляції. Але останнім часом цей інструмент перестав спрацьовувати. Чому?

Річ у тім, що в нинішніх умовах світової економіки темпи зростання товарного виробництва почали в рази відставати від грошової маси. Нагадаємо, що товарна складова ВВП в США становить лише близько 1/3.

Під дутий ВВП випускаються незабезпечені гроші. В умовах, коли в економіці домінує реальне виробництво, зміна ставки рефінансування мала сенс і була дійовим інструментом. Але коли в кінці 1980 - на початку 1990 років стало вигідніше імпортувати, а не виробляти, цей фактор перестав спрацьовувати.

Парадокс, але боротьба із інфляцією у перехідних економіках, в тому числі і в Україні, за допомогою монетарних заходів також не дала і не дасть бажаних результатів.

То чи можна здолати інфляцію? Теоретично - так, за умови знищення надлишку грошей. Однак це питання не найближчої перспективи. Тому на порядку денному постало завдання стабілізації інфляції.

Для цього необхідно здійснити контроль за фінансовим сектором. Насамперед, налагодити дієвий контроль за фондовим ринком. Цінні папери повинні обслуговувати реальний сектор економіки. Не може фондовий ринок бути в декілька разів більшим від обсягу товарного виробництва.

Як відомо, Велика депресія у США почалася в умовах, коли цінні папери тільки на декілька відсотків перевищували реальний сектор. Правда, Україні з її слабким розвитком фондового ринку така проблема наразі не загрожує.

Здавалося б, ми не повинні мати проблем з інфляцією через брак товарного виробництва, адже реальний сектор економіки дає 40% ВВП. Правда, за період з 1990 року по 2008 рік реальний сектор зменшився на 23%.

Та все ж ми маємо ситуацію, подібну до американської, де реальний сектор економіки став чи не другорядним. Наявних 26,2% реального сектору від ВВП у США, як виявилося, недостатньо для запобігання економічним кризам чи мінімізації їх наслідків.

А в Україні реальне виробництво хоча й займає більший відсоток у ВВП, ніж у США та країнах ЄС, однак у структурі споживання його недостатньо. Про це свідчить і від'ємний показник торгівельного балансу. ВВП за 2008 рік склав 949 864 мільйони гривень, а імпорт - 521 474 мільйони, або майже 55%.

Що експортується і що завозиться? Імпортується навіть те, що вироблялося в країні завжди - продукція сільського господарства. Так, у 2008 році в Україну було завезено м'яса на 845,6 мільйона доларів, а експортовано - на 75 мільйонів, овочів - на 91 та 82 мільйона відповідно.

Звичайно, світова економіка передбачає необхідність кооперації. Але не тотального завозу всього, що можна і потрібно продукувати всередині країни.

Скорочення споживання енергоресурсів, розробка і впровадження їх альтернативних джерел - ось один із необхідних кроків на шляху до збалансування фінансової системи, а відтак і до стабілізації інфляції.

Держава не повинна усуватися від активних дій щодо подолання інфляції та оздоровлення національної економіки. І у першу чергу вона має дбати про підтримку вітчизняного виробництва.

Для цього держава повинна прибрати штучні бар'єри на шляху реального виробництва, забезпечити нормальні умови для інвестицій в товарне виробництво, але не напівфабрикатів, а готових виробів.

А ще усунути штучні монополії, які, наприклад, при зниженні цін на енергоносії підвищують тарифи. Все інше - давно декларовані, але, на жаль, не реалізовані заходи. Це і боротьба з тотальною корупцією, і забезпечення інфраструктури.

Крім створення сприятливих умов для залучення капіталів потужного зовнішнього бізнесу, держава має подбати й про підтримку вітчизняного. Особливо малого та середнього.

В Німеччині, наприклад, для цього створено спеціальний фонд підтримки, який наділений значними коштами. З огляду на високий ризик на старті, кредитно-фінансові структури неохоче фінансують малий та середній бізнес. Держава має зламати цю несприятливу ситуацію.

Але головну увагу слід приділити створенню підприємств з технологіями завтрашнього дня. Зважаючи на науковомісткість таких компаній та довгий період їх окупності, їх інвестором має виступити держава.

Хочеться наголосити: першочерговими кроками для подолання інфляції, а відтак і економічної кризи, має стати відновлення інвестиційної діяльності.

Отже, першочергові антиінфляційні дії держави мають бути наступними.

У законодавчій сфері. Прийняти закон щодо захисту заощаджень населення від інфляції у кредитно-банківських установах України.

Відсоток за депозитом має дорівнювати: Вб = Р + Л + К, де Вб - відсоток банку, Р - рівень інфляції (збереження), Л - лібор (примноження), К - комісія банку.

Також треба прийняти ряд законів, спрямованих на реальний захист інвестицій, зокрема закон про запобігання лихварства в кредитно-банківській сфері та у ломбардах, де рівень відсотків за кредитами разом з усіма комісіями не може бути в три рази вищим від ставки рефінансування НБУ, як це має місце зараз.

Наївно думати, що вкинувши в той чи інший банк 10-15 мільярдів, можна повернути довіру населення до кредитно-фінансових установ.

Вся законодавча база має стати на захист заощаджень кожного конкретного вкладника без будь-яких "але", без поправок на "форс-мажорні обставини". Тільки переконавшись у безпеці своїх вкладів, пересічний громадянин України повірить банкірам і довірить банкам свої гроші.

В інформаційній сфері. Деякі країни укладають угоди з виробниками і торговими мережами про замороження цін. Як свідчить практика, ці заходи досі призводили лише до появи дефіциту і прихованої інфляції.

Тому на період економічної кризи необхідно домовлятися про укладання угод з пресою про відмову від поширення негативних прогнозів, які спричиняють панічні настрої. Насамперед йдеться про поширення неправдивих відомостей.

Передбачаючи реакцію деяких амбітних журналістів, варто сказати: не назавжди, а лише на період кризи. І не в примусовому порядку, а за домовленістю. Бо нормальний журналіст навряд чи проти якнайшвидшого оздоровлення економіки.

В інвестиційній сфері. Враховуючи, що інвестиційні ресурси напряму не збільшують інфляцію, держава на період криз має виступати в ролі головного інвестора. Гроші в економіці для цього є. Де їх взяти - це тема іншої публікації.