У 2006 році Україна заявила про свій намір розвивати атомну енергетику і промисловість, затвердивши Енергетичну стратегію на період до 2030 року. Проте декларації і справи - дві великі різниці.

З одного боку, нинішній уряд зробив певні практичні кроки, а з іншого - жодної завершеної справи. Що конкретно здійснено за останній рік?

Перший напрямок - видобуток власного урану, за покладами якого Україна попереду всіх у Європі, та розвиток підприємств власного ядерно-паливного циклу загалом.

У цьому сегменті створена компанія "Ядерне паливо України", але за півроку - жодної інформації, окрім призначень. Виступи на форумах та круглих столах його керівника - лише переспіви старої відомої інформації. Місяць тому його замінили.

Наступна ділянка - початок підготовчих робіт з добудови "нових старих" ядерних блоків на Хмельницькій АЕС - третього та четвертого, які заморожені 20 років тому. Але кошти в тарифі на ці роботи не передбачені.

Атомники кажуть, мовляв, щось "білили-фарбували" за рахунок економії. А далі нагрянула криза.

Крім того, підписано контракт з американською Westinghоuse, який має на меті скоротити залежність українських атомних станцій від російського ядерного палива на 1/5. Але - з обмовками.

Це станеться, якщо американці отримають ліцензію у Державному комітеті ядерного регулювання. Проте керівник цього органа Олена Миколайчук ще торік натякала їм через пресу про свої сумніви.

І ось нарешті наприкінці квітня 2009 року прем'єр-міністри України та Росії Юлія Тимошенко і Володимир Путін поговорили про співпрацю обох країн у сфері розвитку атомної енергетики.

Зокрема, вони домовилися про конкретні терміни і умови одночасного підписання угод щодо постачання свіжого ядерного палива для українських АЕС і будівництва заводу з фабрикації палива на українських теренах.

Крім того, перемовники визначили термін для укладання міждержавної угоди про кооперацію з добудови Хмельницької АЕС. За інформацією джерел у Кабміні - до 1 листопада 2009 року. Перші пропозиції з цієї угоди днями Україна передала російським колегам.

Згідно з домовленостями прем'єрів, довгострокова угода на постачання ядерного палива для 12 блоків українських АЕС має бути підписана до 15 липня.

Україна також розраховує закласти у контракт можливість постачання палива ще на три блоки на випадок виникнення форс-мажорних обставин. Наразі між двома країнами діє договір на постачання палива у 2009-2010 роках.

Окрім того, Україна та Росія мають намір домовитися про створення заводу з виробництва ядерного палива.

"П'ятнадцять блоків - гарний ринок для одного постачальника, але вузький для кількох. Створення спільного виробництва ядерного палива може поставити крапку в цьому питанні", - зауважив керівник "Енергоатому" Юрій Недашковський.

Очікується, що підприємство буде створене до першого завантаження третього та четвертого блоків Хмельницької АЕС, тобто, до 2016 року. Тимчасом проекти довгострокового паливного контракту та меморандуму щодо будівництва заводу знаходяться на узгодженні у кабінетах українських чиновників.

Реалізація цих домовленостей вигідна обом сторонам.

Для Росії, яка отримує від українського "Енергоатома" 60% валютної виручки, це гарантія перебування на українському ринку ще на десять років - хоча вже й під дамоклевим мечем американської Westinghouse. Україна ж отримує гарантії поставок палива за оптовими цінами до будівництва власних потужностей.

Створення спільного підприємства дозволить підвищити енергетичну безпеку України шляхом цілковитого уникнення залежності від примх зовнішнього постачальника ядерного палива - чи то росіян, чи то американців. Росія ж таки позбавиться американців на українському ринку.

Наразі, поки документи блукають коридорами української влади, росіяни нервують. Вони побоюються, що строки можуть бути зірвані, а керівники уряду виступлять із заявами про розширення співробітництва із, скажімо, Канадою, Кореєю, Лівією чи Гондурасом.

У Москві натякають, що будувати завод - на їхні кошти та за їхніми технологіями - можна не лише в Україні, але й, наприклад, у Словаччині чи Болгарії. Офіційний Київ зі свого боку киває в бік Westinghouse, яка теж має технології, гроші, час та натхнення для створення власних потужностей в Україні.

Інший аргумент росіян - відмова Україні в участі у "Міжнародному центрі збагачення урану", створеному 2007 року в Ангарську.

Участь у МЦЗУ забезпечить Україні гарантований доступ до потужностей зі збагачення урану. У грудні 2008 року Кабінет міністрів доручив державному концерну "Ядерне паливо" викупити за власні кошти 10% акцій Центру. 50%+1 акцію контролює "Росатом", а ще 10% викуповує НАК "Казатомпром".

Але, на жаль, українським чиновникам є чим похвалитися лише на переговорному фронті. Щойно мова заходить про реалізацію певних проектів, кишеня виявляється порожня.

Грошей на реалізацію урядових рішень немає ніде: ані в бюджеті, ані в атомному тарифі, який залишається майже втричі меншим за тепловий. За даними Мінпаливенерго, поточний дефіцит коштів у ядерній енергетиці становить 1,6 мільярда гривень.

Причому півмільярда за рік недоотримають атомники через зменшення споживання електроенергії в країні. Інші кошти - просто не закладені в тариф. Це і доларові платежі - зростання долара від початку кризи взагалі не враховувалося в тарифі, і додатковий збір на утилізацію радіоактивних відходів.

Як стало відомо "Економічній правді", днями "Енергоринок" отримав нарешті заборгованість "Укрінтеренерго". Ці 230 мільйонів гривень сподівалися отримати й атомники, яким "Енергоринок" винен з початку 2009 року понад півмільярда гривень. Втім, "Енергоринок" вирішив віддати їх винятково тепловикам.