"Економічна правда" продовжує аналізувати кризовий стан банківського сектору України. Після оприлюднення рейтингу банків за оцінками інвестиційних компаній та рейтингу за відтоком депозитів, більше детально варто зупинитися на іноземному капіталі в банківській системі України.

Прихід іноземних інвесторів на ринок банківських послуг України уже давно став темою гарячих дискусій між прихильниками та скептиками фінансової лібералізації. Кожна сторона наводила сотні доказів щодо правильності своїх міркувань.

Банкірами, чиновниками, науковцями було озвучено усі можливі і неможливі переваги та ризики іноземної банківської експансії. І ось час істини настав.

Криза дала прекрасний шанс виявити істинне обличчя іноземного банківського капіталу і відповісти на низку важливих питань. Чи реалізується на практиці ризик відтоку іноземного капіталу? Чи сприятимуть іноземні банки інвестиційним потокам в нових умовах? Чи обмежуються інтереси материнських компаній виключно економічними? Яку політику вестимуть стратегічні інвестори з Відня, Москви, Рима чи Парижу щодо своїх клієнтів та підлеглих в українських банківських офісах?

Трішки трагічної історії

Іноземна банківська експансія була звичним явищем під час економічного зростання, яке ми спостерігали в останні роки. Починаючи з 2002 року кількість банків з іноземним капіталом зросла з 20 до 53-х, які на сьогоднішній день контролюють більше 50% активів банківського сектору.

Приплив дешевого капіталу з-закордону і довготривала політика фіксації валютного курсу на рівні 5,05 гривень за долар, гіпнотизуюче вплинули на кредитну активність громадян. Масова видача валютних кредитів, тепер, після девальвації гривні і загострення проблем на ринку праці, перетворилась на постійний кошмар для тисяч позичальників.

Найцікавіше те, що банки не менше, ніж їхні клієнти скаржаться на ситуацію, адже портфелі безнадійних кредитів ростуть. Показники надійності та ефективності іноземних дочірніх банків значно знизилась, що призвело до масового спаду їхніх кредитних рейтингів.

Крім того, глобальний характер фінансової кризи завдав проблем і материнським компаніям, за зовнішню підтримку яких, неначе за останню соломинку, тримались українські "дочки".

По-перше, відбулось падіння кредитної активності глобальних банків, які щокварталу фіксують мільярдні збитки.

По-друге, внаслідок цього курс акцій великих транснаціональних банків впав в кілька разів.

По-третє, в розвинутих країнах Європи спостерігається посилення протекціонізму національних регуляторних органів. Англійський прем'єр-міністр Гордон Браун звертає увагу світової еліти на негативну тенденцію до репатріації капіталів материнськими банками з країн що розвиваються для задоволення нових регуляторних нормативів.

Інститут міжнародних фінансів прогнозує в 2009-му році спад інвестиційних потоків в країни, що розвиваються до 165 мільярдів доларів з 929 мільярдів у рекордному 2007-му. В кінці-кінців, усі світові фінансові центри сколихнула хвиля  скорочення відділень та звільнень банківських працівників.

У такій ситуації єдине, що може врятувати українські дочірні банки - це їх мікроскопічні розміри в порівнянні з материнськими структурами. З другого боку, простіше закрити офіси в незахищеній профспілками Україні, ніж скорочувати кількість західно-європейських філій. За таких умов, масовий відплив іноземного банківського капіталу з України і згортання діяльності дочірніх банків виглядав би цілком логічним та історичним.

Проте, як не дивно, фінансові проблеми банків з іноземним капіталом не призвели до їх ліквідації чи продажу. Більше того, іноземні банки в перші місяці кризи були зацікавлені в утриманні і навіть нарощенні своїх позицій в банківському секторі України, про що свідчить їхня вчасна рекапіталізація.

Красномовним є факт, що серед банків, в яких була введена тимчасова адміністрація немає жодного, який би контролювався іноземцями.

Така поведінка іноземних інвесторів може свідчити про низку мотивів, не обов'язково економічного характеру, щодо подальшої присутності в українському банківському секторі.

Не варто відкидати думки, що теперішню кризу зарубіжні фінансові інститути можуть використати для захоплення більшої частки українського банківського пирога. Тим паче, цьому сприяє дешевизна вітчизняних банківських установ, які ладні продатися за суму нижчу від вартості власного капіталу, в той час, як рік тому коефіцієнт Р/BV коливався в межах 4-6.

Про наміри іноземних інвесторів взяти участь в рекапіталізації проблемних вітчизняних банків заявляв голова правління Сведбанка Сергій Тигіпко, ЄБРР задекларував готовність виділити близько 500 мільйонів євро для рефінансування ряду українських банків в формі викупу акцій і субординованих кредитів.

А російський Внєшекономбанк не обмежився словами, а тихо і без зайвого шуму викупив 75% акцій системного Промінвестбанку. Схоже на те, що, не зважаючи на кризу, експансія триває і транснаціональний капітал з кількох геополітичних полюсів планети підживлює конкурентну боротьбу за поділ українського банківського ринку.

Хто контролює українські банки?

Банківський ринок України є досить розконцентрованим: найбільшому за розміром активів Приватбанку належить 11% активів системи. Подібна ситуація спостерігається і тоді, коли поділити всі банки за національною приналежністю їх інвесторів.

Домінування певної країни на ринку - так як це сталося в Естонії, де понад 80% банківських активів контролюється шведськими холдингами, не спостерігається. Таку диверсифікацію власників можна вважати позитивною рисою української банківської системи, оскільки вона менш залежна від економіко-політичних умов якоїсь однієї держави.

Проте структура банківського ринку є досить мобільною і процеси злиттів та поглинань можуть з часом суттєво змінювати картину власності. Насичення банківського сектору іноземним капіталом практично відбулось.

На зростаючому ринку місця вистачало усім, а от під час криз зазвичай відбувається процес перерозподілу власності. Питання полягають в тому, який із інвесторів найбільше зацікавлений в українських банках, чи в змозі він збільшити свою частку на ринку і які це матиме наслідки для економіки України.

Рис. 1. Розподіл банківських активів України, що контролюються нерезидентами на 1.01.2009. Частка в загальних іноземних активах, %

За даними НБУ, розрахунок автора

Показово, що на сьогоднішній день найбільша частка  іноземних активів контролюється інвесторами з колишніх метрополій - Росії та Австрії. (рис.1). Спільність історичного минулого і геополітичні амбіції урядів даних держав безперечно відіграли свою роль в процесі захоплення українського банківського ринку.

Решта великих банків з іноземним капіталом належить французьким, італійським, угорським, німецьким, шведським інвесторам, що свідчить про особливу зацікавленість в контролі над українським банківським бізнесом фінансових інститутів з Європейського Союзу.

Криза для будь-якого банку - це в першу чергу перевірка на надійність, ефективність та серйозність намірів щодо перебування на конкретному ринку. Чимало банків з вітчизняним капіталом виявили свою неспроможність бути стійкими під тиском негативних факторів.

Простеживши поведінку основних іноземних гравців української банківської шахівниці за останній квартал, можна зробити багато цікавих висновків про істинні мотиви їхньої експансії, характер впливу на економічне життя країни і рівень ризиків для економічної безпеки держави.

Кремлівські сліди

Російський капітал в Україні представлений 10 банками, що контролюють більше 11% активів банківської системи.

Протягом останнього десятиліття відбувалось невпинне розширення російської частки в загальних активах (рис.2). Якщо уважніше придивитись на структуру акціонерного капіталу дочірніх банків Росії, можна виявити високу частку державної власності.

Так, материнська компанія ВТБ банку прямо підпорядкована уряду, а Дочірнього банку Сбербанку Росії - Центральному банку Російської федерації. Ключовим акціонером Банка Москви, що контролює БМ Банк, є уряд Москви. Внєшекономбанк - взагалі державна корпорація, наглядову раду якої очолює прем'єр-міністр РФ Володимир Путін.

Внєшекономбанк розглядається урядом Росії, як національний банк розвитку, фінансовий посередник між державою та бізнесом, інструмент реалізації державної економічної політики, для вирішення задач, серед яких підтримка експорту російської продукції.

Кінцеві власники Альфа банку, Петрокомерцбанку, Енергобанку, банку "Руський стандарт" тісно пов'язані з Кремлем, від якого багато в чому залежить процвітання та безпека профільних сегментів їхнього бізнесу.

Рис.2. Ріст активів банків з російським капіталом (Частка в активах української банківської системи, %)

За даними НБУ, АУБ, УНІАН, розрахунок автора

*- приріст без врахування Промінестбанка

Фінанси по-віденськи

Австрійські банківські холдинги, для яких внутрішній ринок ставав занадто тісним, а експансія в країни Старої Європи завідомо програшною через наявність серйозних конкурентів і низьку процентну маржу, в свій час знайшли альтернативне застосування надлишковому капіталу.

Так, віденські менеджери зосередились на стратегії проникнення австрійських фінансових інститутів в банківські системи країн Центральної, Східної Європи і Балкан, які були надзвичайно перспективними в сфері іпотечного та споживчого кредитування.

Україна займала особливе місце в інтересах австрійців. Про це свідчить той факт, що саме вони розпочали бум на ринку банківських продаж, придбавши в 2005 році другий за розмірами активів банк країни Аваль.

Невдовзі з'явились групи Erste і Volksbank, які теж вийшли на ринок шляхом поглинання, але вже менших вітчизняних банків. Вони обрали інакшу стратегію виходу на ринок, що полягала в фокусуванні на корпоративному сегменті і поступовому створенні нової мережі відділень замість реструктуризації старої, як це здійснювалось в Райффайзен банку Аваль.

До початку кризи австрійські аналітики були сповненні оптимізму щодо росту нових європейських ринків. Проте спад економік Цетрально-Східної Європи, що розпочався в 4 кварталі 2008 року і триває досі, завдав віденським стратегам серйозних проблем.

За даними Bloomberg, девальвація української гривні коштувала групі Raiffeisen 88 мільйонів євро. Крім масових списань токсичних активів, пов'язаних з ісландським боргом, цінними паперами Lehman Brothers та інших, на початку квітня рейтингове агентство Moody's понизило кредитний рейтинг Raiffeisen Zentralbank на два пункти.

Аргументація аналітиків ґрунтується на очікуванні зростання збитків дочірніх банків від проблемних кредитів, пов'язаних зі спадом економік нової Європи. На допомогу банкірам прийшов уряд Австрії, з яким було підписано угоду про отримання 1,75 мільярдів євро фінансових вливань в обмін на участь в капіталі холдингу.

Держава взамін отримає акції банку без права голосу та подальшого продажу. Крім цього, банк уже скористався державною підтримкою, залучивши 2,75 мільярда євро через розміщення облігацій гарантованих урядом.

Схожі пісні лунають і в інших банках з батьківщини Моцарта. Erste Bank, більш ніж дві третіх прибутку якого минулого року було зароблено на ринках Центрально-Східної Європи, за час світової фінансової кризи - з середини 2007 року - списав 1,1 мільярдів доларів проблемних активів. Банк отримає вливання від уряду у розмірі 2,7 мільярди євро для поповнення статутного капіталу.

Через несприятливі зовнішні фактори подальше розширення ділової активності банку в 2009 році відкладається, передбачається скорочення до 300 робочих місць в Україні. Volksbank не відстає від своїх конкурентів, уклавши угоду з міністерством фінансів на залучення державних капіталовкладень у розмірі до 1 мільярда євро.

Яким буде результат віденських державних ін'єкцій передбачити важко. Скептично налаштовані аналітики, серед яких Нобелівський лауреат Кругман, прогнозує дефолт Австрії через наслідки надмірної кредитної експансії в падаючі ринки Східної та Південно-Східної Європи. Топ-менеджери самих фінансових інститутів не втрачають оптимізму, вважаючи прийняті заходи адекватною реакцією на кризові процеси.

Таб.2. Банки з австрійським капіталом у І кварталі 2009 року

За даними НБУ, АУБ, УНІАН, розрахунок автора

Італійська гонка за держпідтримкою

В Україні працюють дочірні компанії двох одвічних італійських конкурентів, що наввипередки проникали в національні кредитні системи країн Нової Європи: фінансових груп Unicredit - інтереси групи представляють Укрсоцбанк і Унікредитбанк, та Intesa Sanpaolo - Правексбанк.

Іхня історія і мотиви експансії на схід схожі на австрійські. Саме тому вони зазнали аналогічних проблем. UniCredit - лідер за обсягами наданих кредитів в економіки Східної Європи, з початку глобальної кризи списав 5,6 мільярдів доларів - найбільше серед західних банків, представлених в Україні.

Intesa закінчила четвертий квартал минулого року зі збитками в 1,23 мільярідв євро. Зниження прибутків за 2008 рік внаслідок активної транснаціональної діяльності  змусила лідерів італійського банківництва залучати облігаційні позики під державні гарантії, а також шукати нових інвесторів.

В раду директорів UniCredit увійшов голова центрального банку Лівії, яка придбала 4,6% акцій холдингу. На цьому пошук інвесторів не закінчився, оскільки в планах керівництва банку - залучення 4 мільярдів євро від італійського та австрійського уряду і, можливо, приватних інвесторів.

Відразу після заяв конкурента Intesa також стала в чергу за аналогічною сумою державної допомоги, поповнивши довгий список банків, що припинили виплату дивідендів інвесторам, з метою збільшення свого капіталу.

Топ-менеджери банку планують залучити субординованований кредит з італійської державної казни. До вирішення італійських проблем активно підключились структури Світового банку і ЄБРР. Метою їх співпраці з урядом Італії проголошується недопущення масового відпливу капіталу з падаючих ринків Південної та Східної Європи.

Як бачимо, незважаючи на скрутне становище власних транснаціональних фінансових холдингів, західноєвропейська політико-економічна еліта консолідує зусилля для утримання контролю над східними банківськими ринками.

Таб.3. Банки з італійським капіталом у І кварталі 2009 року

За даними НБУ, АУБ, УНІАН, розрахунок автора

Корекція "наполеонівських" стратегій

Французькі інвестори в Україні володіють  системним універсальним Укрсиббанком, спеціалізованим на корпоративному секторі Каліонбанком, а також дрібнішими Індексбанк та Профінбанк.

Укрсиббанк, після входження в міжнародну фінансову групу BNP Paribas, відзначався агресивною політикою на секторах, які найбільше постраждали від кризи - іпотечному кредитуванні і прийомі депозитів до запитання. Займаючи третє місце в ренкінгу НБУ за обсягом активів, Укрсиббанк сконцентрував на своєму балансі більше 20% усіх кредитів під заставу нерухомості.

За ризики, які принесли лідерство, прийшлось розплачуватись під час кризи. Так, в річному звіті BNP Paribas заявив  про наміри в 2009 році закрити 100 з 950 офісів в Україні та звільнення працівників.

Згідно зі звітом, планується реструктуризація кредитного портфелю і концентрація зусиль на збір заборгованості в умовах призупинення видачі нових кредитів. В своїй антикризовій політиці банк заручися міцною підтримкою французького уряду, який 7 квітня став найбільшим інвестором BNP Paribas, зосередивши 17% капіталу у формі привілейованих акцій, в обмін на 5,1 мільярдів євро державної підтримки.

Таб.4. Банки з французьким капіталом у І кварталі 2009 року

За даними НБУ, АУБ, УНІАН, розрахунок автора

Що далі?

Основна суть проблеми не в тому, що українська банківська система де-факто виходить з-під контролю НБУ в руки транснаціональних корпорацій, мотивація діяльності яких, швидше за все чисто економічна - елементарна максимізація вигоди.

Проблема в тому, що в світлі нових кризових тенденцій, самі ТНБ поступово переходять під опосередкований контроль урядових структур. В результаті цього, політика українських банків з іноземним капіталом відображатиме інтереси не стільки космополітичних власників глобальних корпорацій, а конкретних  національних держав.

І добре, якщо ці інтереси співпадатимуть із українськими. Якщо ні - то прийдеться вкотре повторювати штамп "чого бідні...". Адже, хто здатний впливати на грошово-кредитну систему країни - той грає на клавішах економіки.

Іноземний капітал Україні, без сумніву, необхідний. Але ж зовсім не для того, щоб його "проїсти" і зрівнятись в боргах  та зовнішній залежності з найменш розвинутими країнами світу.

Іноземні кредити потрібні перш за все для запуску маховика економічного відтворення, виробництва конкурентоспроможних продуктів, які б генерували нову додану вартість в українській економіці, сприяли наповненню бюджету та створенню нових робочих місць.

Як бачимо, криза не знизила зацікавленості іноземних інвесторів в українському банківському секторі. Це добрий знак, а спад не вічний. Пора державним органам уже сьогодні замислитись над тим, яким чином кредитний бум майбутнього направити у русло розвитку, а не деструкції.