Фактично всі спроби оздоровлення банківської системи зводяться до використання двох механізмів: рефінансування проблемних банків та їх рекапіталізації. Що ж відбувається в Україні?

Схема рефінансування, застосовувана НБУ в період фінансової кризи, містила в собі надто багато ризиків і до сьогодні має ряд суттєвих вад.

Спочатку про визначення. Рефінансування - повторне фінансування з метою погашення існуючих боргів.

Позичальник при рефінансуванні вирішує наступні завдання:

- отримання нового кредиту на більш вигідних умовах, що дає змогу позичальнику зменшувати свої витрати,

- отримання нової позики для продовження терміну кредитування.

Що стосується рефінансування комерційних банків НБУ, то воно полягає у короткостроковому кредитуванні для підтримки їх ліквідності, але, звичайно, за умови наявної платоспроможності - ліквідні активи більші за пасиви.

В усьому винна криза?

Чому ж виникла така нагальна потреба у рефінансуванні? Насамперед тому, що значна кількість банківських установ втратила ліквідність.

Потрібно відверто сказати, що значна провина у скочуванні фінансових установ України до банкрутства лежить на них самих, а світова фінансова криза причетна до цього лише опосередковано.

З 1 вересня 2007 року до 1 вересня 2008 року приріст депозитів в українських банках становив 104 мільярди гривень, тоді як кредити зросли вдвічі до 203 мільярдів гривень. Через брак дешевих ресурсів на внутрішньому ринку, банки скористалися значними зовнішніми позиками для покриття цієї різниці.

Звичайно, про хеджування ризиків більшість банкірів не потурбувались. І якщо зовнішні запозичення були середньостроковими, на два-три роки, а внутрішні переважно короткостроковими - до року, то кредити в основному видавалися середньо- і довгострокові.

Так, тільки іпотечних позик було видано на 80,1 мільярда гривень. Отже, неправильна політика банківського менеджменту за відсутності належного контролю з боку НБУ заклала підвалини сучасної кризи.

Рефінансування, яке розпочав Нацбанк, було насправді спрямоване на підтримку ліквідності банків. У жовтні-грудні 2008 року вони повинні були повернути близько 900 мільйонів доларів. Більшість банкірів сподівалися на продовження діючих угод з іноземними фінансовими установами.

Яскравим прикладом є історія Надра-банку, який до останнього моменту розраховував на пролонгацію кредиту від бельгійсько-голландського Fortis-Bank та німецького Bayern LB в сумі 130 мільйонів доларів.

Однак у зв'язку зі світовою кризою йому в цьому було відмовлено, хоча положення угод, за матеріалами преси, це передбачали. Саме для розрахунків за зовнішніми контрактами у сумі 230 мільйонів доларів НБУ в терміновому порядку виділив Надра-банку 1,5 мільярда гривень.

Спекуляції як порятунок

Не заглиблюючись у питання причин фінансової та економічної кризи в Україні, слід зауважити, що приводом до різкої девальвації гривні була купівля валюти банками за кошти, призначені для рефінансування.

Саме валютні спекуляції спровокували початок негативних процесів, насамперед девальвацію гривні. Це підірвало довіру до національної валюти і "втечу" в долари.

На початку періоду активного рефінансування голова правління НБУ заявляв, що регулятор буде підтримувати банки, але в рамках об'єктивних критеріїв - за умови виваженої та відповідальної банківської діяльності.

"Якщо ми будемо бачити, що в банку виникли складності через спекуляції, ми вживатимемо інших заходів", - казав він. Однак задекларовані принципи не були втілені.

Чому НБУ почав використовувати кошти, спрямовані на рефінансування, не на підтримку ліквідності, а на підтримку платоспроможності? Нехай це залишиться на совісті керівництва НБУ та у межах повноважень правоохоронних органів.

Ще одна причина - відсутність чіткої законодавчої регламентації діяльності НБУ. Це можна виявити і в параметрах емісії, і в процедурах видачі коштів банків, і в монетарних орієнтирах, і в інфляційних межах.

Не маючи жодних обмежень, НБУ і проводив волюнтаристську політику, зокрема в здійсненні "вибіркового" рефінансування.

Ось кілька прикладів, які підтверджують невідповідність цілей рефінансування його практичному впровадженню.

У листопаді 2008 року Нацбанком в якості рефінансування було виділено 40 мільярдів гривень для 110 банків, і це при тому, що надлишкова ліквідність установ без урахування обов'язкових резервів становила 15,7 мільярда гривень.

Більше того, 94 банки отримали так зване рефінансування на суму 28 мільярдів гривень на термін понад один рік.

Критерії рефінансування не розумів ніхто. Голова ради НБУ тоді звернувся до правління регулятора з проханням надати відповідну інформацію, але так і не отримав відповіді.

І Кабмін, і рада при НБУ, і Асоціація українських банків (АУБ) вимагали від регулятора прозорості. Президент АУБ Олександр Сугоняко підкреслював неконституційність самого підходу НБУ до рефінансування.

Керівництво Нацбанку, як заявляв президент АУБ, "демонструє різне ставлення та неоднакові вимоги до різних установ".

"Дійшло до того, що один з керівників НБУ в інтерв'ю сказав, що одні банки НБУ підтримуватиме, а інші не буде", - стверджував Сугоняко.

Про вибірковий характер рефінансування банків не раз заявляли й урядовці. НБУ на ходу вводив нові правила гри.

Так, відповідно до постанови №367 від 11 листопада 2008 року отримати підтримку ліквідності могли банки у формі акціонерних товариств зі сплаченим статутним фондом понад 500 мільйонів гривень.

І тут же НБУ порушував власну постанову, видаючи кошти банкам з меншим статутним фондом, або банківським установам, створеним у формі ТОВ.

А якщо регулятору можна порушувати класичні правила банківської діяльності, то комерційним банкам - і поготів!

Цілком зрозуміло, що мали місце значні порушення, а якщо називати речі своїми іменами - відверте розбазарювання коштів, виділених на рефінансування, захоплення спекуляціями на ринку валюти.

Щоб підтвердити цю думку, варто лише погортати висловлювання на цю тему президента України, членів уряду, керівництва АУБ, ради при НБУ, нарешті, самих банкірів.

Щоправда, Сугоняко якоюсь мірою виправдовує дії банківських фахівців. Визнавши, що третину коштів, отриманих банками від НБУ як рефінансування, були спрямовані на закупку валюти, він водночас і захищає їх спекулятивну діяльність.

"Не треба звинувачувати за це банки, - каже він, - вони робили це не від жиру. Сьогодні купівля-продаж валюти є єдиною прибутковою операцією. На чому ж іще банкам заробляти сьогодні гроші, кого кредитувати?" - виправдовував банки Сугоняко.

Тезу про те, що рефінансування йде не на підтримку ліквідності, а на валютний ринок, підтвердив і глава держави.

Не дивно, що банки "стояли в черзі за рефінансуванням у НБУ". Можна з високою вірогідністю стверджувати, що стояли ті, хто звик ганятися за надприбутковістю, прагнув якнайбільше коштів пропустити через спекулятивні операції.

Спостерігався парадокс: з одного боку, посилювався процес відтоку депозитів з банків, тривала девальвація гривні, а відтак мали б бути значні збитки на курсовій різниці. Але з іншого - ті ж проблемні банки лише за два місяці нинішнього року отримали прибуток більш як 2 мільярди доларів!

Зазвичай, за такі дії у західних країнах керівництво центробанку давно мало б бути відправлене у відставку. Навряд чи і президент - колишній банкір - не розумів усієї пагубності поведінки НБУ в питаннях рефінансування.

Їм допоміг МВФ

Очевидна неприйнятність українського ноу-хау в рефінансуванні була викрита Кабміном. Це й стало головною причиною "холодної війни" між урядом і Нацбанком у січні-березні.

Однак найбільше був вражений Міжнародний валютний фонд. Він цілком закономірно вказав на недопустимість рефінансування для підтримки платоспроможності, делікатно нагадавши керівництву НБУ, що воно покликане відновлювати лише ліквідність.

Більше того, радник НБУ від МВФ наполіг на рівному доступі установ до рефінансування: "У міжнародній практиці діє принцип, згідно з яким будь-який банк, у випадку необхідності, має можливість отримати рефінансування. Такий же принцип має діяти і в Україні".

Саме після втручання Фонду конфлікт між НБУ та урядом почав вщухати. Більше того, регулятор прозрів і навіть побачив, що акції банків не є ліквідною заставою при рефінансуванні.

Однією з головних умов продовження співпраці МВФ з Києвом стало прийняття урядом та Нацбанком вимоги щодо застосування механізму рекапіталізації для банків, які втратили ліквідність.

Цим пояснюється зміна акцентів більшості політиків і урядовців, які почали виступати тепер уже за рекапіталізацію як панацею оздоровлення кредитно-банківської системи.

Однак необхідно прибрати "існуючий вінегрет в інструментарії" і зазначити: для подолання короткострокової ліквідності слід застосувати рефінансування. З усіма застереженнями. А для подолання втрати платоспроможності необхідні інші рішення.

Далі буде...