Скільки коштує газова безпека українців

Озброєний і дуже небезпечний

Якби "газові аварії" були поодинокими випадковостями, які завжди і будь-де трапляються, незалежно від того, якою модерновою та надійною є інфраструктура (техніка є техніка), таке ставлення до газового господарства можна було зрозуміти. Але в Україні все навпаки.

Ми досі експлуатуємо труби, які будувалася за радянських часів. А нещодавно джерела ЕП зі Львова розповіли, що газовикам часом доводиться міняти на нові металеві ...дубові труби, які ще на початку ХХ ст. експлуатували під "газове світло", а потім перепрофілювали.

Згідно з експертними оцінками, зношеність вітчизняних газорозподільних мереж складає 60%, а в окремих регіонах - всі 100%. Технічний стан газорозподільних станцій тощо теж незадовільний.

Зокрема, голова профспілки працівників газових господарств України Іван Яровий в телеефірі запевняє, що країна напередодні опалювального сезону сидить на діжці з порохом. І додає, що "за таких обставин робітники галузі відмовляються брати на себе всю відповідальність за безпеку і стабільність газопостачання. Вже зараз у нас не робота, а суцільний аврал".

Статистика аварій з побутовим газом пояснює, чому так нервується профсоюзний діяч. Звичайно, суспільство, а разом з ним уряд та політикум, помічають лише справжні катастрофи: Луганськ, Дніпропетровськ, Івано-Франківщина, Львів.

Але якщо поглянути на статистику "газових аварій", стає зрозуміло, що насправді галузь нині стикається не з помилками окремих організацій чи працівників, а з системними наслідками незадовільного стану газорозподільної інфраструкутури, які з часом лише наростатимуть.  

За словами Віталія Дем'янюка, генерального директора ТОВ "Газекс-Україна", за об'єктивними оцінками, середній рівень зносу газорозподільної системи в країні - 55-60%. Десята частина газових мереж зношена повністю. 2007 року на мережах зафіксовано понад 12 тисяч аварійних ситуацій. "Сформовані обставини без перебільшення близькі до техногенної катастрофи", - додав експерт.

Інформація
про нещасні випадки, що сталися при користуванні газом у побуті за 9 місяців 2005-2009 рр.

(За даними профспілки працівників газових господарств України)

Терпець урвався

Звичайно, критична ситуація в газорозподільній галузі склалася не вчора. Але саме 2008 р. ситуація справді набула критичного характеру.

За словами Івана Ярового, транспортний тариф - це практично єдине джерело доходів облгазів. В його структурі ніяк не вирішується питання інвестиційної складової, тобто ремонт, модернізація газових мереж, поновлювальні роботи. Транспортний тариф не враховує нормативну чисельність працівників газорозподільних підприємств...

Одна з головних причин занепаду галузі - в тому, що, за висловом президента Київського міжнародного енергетичного клубу "Q-club" Олександра Тодійчука, газорозподільча система "фактично на сьогодні - нічийна", "при приватизації облгазів газорозподільна система залишилась у власності держави".

Фінансовий стан облгазів істотно підриває також борг понад 500 млн. грн., який цього року накопичив перед ними "Нафтогаз" за послуги з транспортування газу.

Це, вочевидь, стримує капіталізацію галузі, фактично перетворює її на заручника фінансового стану НАК "Нафтогаз України" і соціальної політики держави, набагато більш занепокоєної підвищенням виплат і стримуванням комунальних тарифів, ніж забезпеченням прийнятної якості життя, в тому числі стратегічними інвестиціями у побутову безпеку населення.

"Після вересневого підвищення тарифу на транспортування в частині заробітної плати й виробничо-транспортних витрат, його структура з погляду процентної складової, відповідальної за практичне забезпечення ремонтної бази, стала ще більш недосконалою", - говорить Віталій Дем'янюк.

Газова атака на Кабмін

Чому ж підвищення тарифів не посприяло газовикам? 6 серпня 2008 р профспілки газової галузі вивели кілька тисяч працівників облгазів під стіни Кабінету міністрів з вимогами до уряду нарешті докласти зусиль для покращання ситуації.

Були оприлюднені вимоги, серед яких стратегічне значення мало підвищення інвестиційної складової транспортного тарифу.

Акція газовиків неприємно вразила владу, особливо тому, що під стінами Кабміну разом стояли делегати практично всіх областних газорозподільчих підприємств (як приватних, так і підконтрольних "Нафтогазу"), і не було жодної можливості звинуватити якусь окрему групу інтересів у підбурюванні робітників до страйку.

В результаті уряд, не маючи бажання конфліктувати з газовою профспілкою, яка погрожувала "італійським страйком" і відключеннями споживачів, пішов на деякі поступки. Причому пішов у звичному для Юлії Тимошенко розумінні.

НКРЕ вирішила збільшити з 1 вересня транспортні тарифи на 26,7% - до 122 грн. за 1 тис. куб. м (без ПДВ). Це дозволило підвищити заробітну плату на підприємствах галузі до середнього по промисловості.

Але окрім цього "популярного" і дійсно важливого кроку, необхідного для припинення масового відтоку кадрів, нічого зроблено не було, передусім, стосовно врахування у тарифі інвестиційної складової і повернення нафтогазівських боргів.

Дай їм, Боже, що мені не гоже

У вересні лідери профспілки газовиків знову почали погрожувати відключеннями споживачів від газових мереж, вимагаючи від уряду дотримання взятих на себе зобов'язань.

Наближається опалювальний сезон, під час якого робоче навантаження на ГРС зростає в рази, а разом з цим зростає і загроза виникнення нестандартних ситуацій та аварій.

Новий транспортний тариф не тільки не розв'язав фінансових проблем галузі, він навіть не дав облгазам можливості відновити штат працівників, необхідний згідно з нормативами. І справа тут, на наш погляд, не в якомусь злому замірі влади.

Вірогідно, ані у НАК "Нафтогаз України", ані в уряду Тимошенко немає політичної волі, щоб, піднявши тарифи, задовольнити вимоги газовиків та підвищити безпеку населення. Фактично на сьогодні НАК ледь-ледь встигає виконувати графік погашення заборгованості перед західними кредиторами і здійснювати поточні розрахунки за імпортний газ.

До того ж, у складній політичній ситуації, коли з кожним днем дострокові парламентські вибори стають все більш неминучими, у влади не вистачає політичної волі і далі підвищувати тарифи. Кабінет Тимошенко зробив "зарплатний" жест у бік газовиків, а проблеми газорозподільної галузі просто переклав на плечі наступного уряду.

Що з цього вийде - не хочеться й думати. Будемо сподіватися, що радянські труби - "найтовстіші труби в світі", і що кримінальна відповідальність, яка висить над працівниками газових господарств, надасть їм ентузіазму і далі долати цілковитий аврал.