Українська економіка напередодні світової рецесії

Сьогодні складний для світової економіки час, який потребує пильної уваги експертного співтовариства, концентрації інтелектуальних зусиль на шляхах та засобах вироблення відповідей, адекватних сучасним викликам.

Адже сучасний стан світової економіки без перебільшення можна охарактеризувати словами "напередодні світової рецесії".

Виявилися хибними прогнози щодо того, що глобальна економічна криза:

- відбудеться у середньостроковій перспективі (1 - 1,5 - 2 роки);

- матиме сегментарний характер і не зачепить усіх секторів економіки;

- відчуватиметься лише окремими країнами світу.

Наведу деякі оцінки та статистичні дані.

Наближення загальносвітової рецесії прогнозують найавторитетніші фінансові установи та експерти. Такі оцінки висловили, наприклад, фахівці Goldman Sachs Group, колишній глава Федеральної резервної системи США Алан Грінспен, лауреати Нобелевської премії з економіки Майрон Шоулз та Джозеф Стігліц.

Міжнародне рейтингове агентство Fitch погіршило з 2,9 до 2,7% прогноз темпів зростання світової економіки на 2009 рік, а також прогноз темпів зростання економік низки ключових країн, таких як США, Японія, Великобританія та країни Єврозони.

Найбільш песимістичні погляди в аналітиків Fitch на американську економіку, вірогідність рецесії якої, на їхню думку, у 2008 році є достатньо високою.

ООН оприлюднила ще гірші прогнози, згідно з якими темпи зростання світової економіки у 2009 році складуть 2,1%. Ще в травневій доповіді ООН було зазначено: "Достеменно не відомо, як швидко заходи, що вживаються США з метою стимулювання в контексті кредитно-грошової та податково-бюджетної політики, матимуть результат і чи не призведе збереження проблем на фінансовому ринку і ринку житла до сповзання цієї провідної в економічному відношенні країни до більш глибокого спаду, що матиме наслідки для всього світу".

Сьогодні очевидно, що антикризові заходи американського уряду не дають відчутних довгострокових позитивних результатів. Це засвідчує, зокрема, оголошена 7 вересня заява Міністерства фінансів і Федерального агентства з фінансування житла США щодо впровадження державного керування на іпотечних гігантах Fannie Mae і Freddie Mac, які володіють або виступають гарантами майже половини усіх іпотечних кредитів у США на суму понад 5 трильйонів доларів.

Чи не нагадує це заходи, яких вживав уряд Ф.Рузвельта з метою виведення американської економіки з Великої депресії?

Аналогічна ситуація склалася й у Європейському Союзі.

За даними Eurostat, валовий внутрішній продукт 15 країн, що входять до єврозони, у II кварталі ц.р. знизився на 0,2 відсотки у порівнянні з першим кварталом і зріс лише на 1,4% у порівнянні з відповідним кварталом попереднього року.

Зокрема, у Німеччині, у найбільшій європейській економіці, за даними Федерального статистичного управління, ВВП у другому кварталі ц.р. скоротився на 0,5% у порівнянні з першим кварталом.  Зростання німецької економіки в квартальному обчисленні склало 1,5%.

За даними опитування, проведеного Європейським центробанком, зростання економіки єврозони у 2009 році складе лише 1,3%, а не 1,6%, як прогнозувалося раніше.

Таким чином, спостерігаються чіткі ознаки наближення глобальної кризи, яка охопить більшість країн світу (можливо, за винятком Китаю, Індії, Бразилії, В'єтнаму тощо).

В чому причини скатування світової економіки до прірви рецесії?

Перше. Є всі підстави вважати, що такі причини мають не короткостроковий чи кон'юнктурний, а фундаментальний характер, що обумовлюється системними  недоліками світової економічної системи.

Це, насамперед, стосується вад глобальних фінансів.

За висновками багатьох експертів, світова економіка, насамперед у розвинених країнах, протягом останніх десятиліть перетворилася з продуктивної на спекулятивну.

Динаміка фондового ринку обумовлюється не реальною цінністю представлених на ньому цінних паперів, що ґрунтується на споживчій цінності відповідних товарів та послуг, а спекулятивним попитом. Унаслідок цього на ринку під впливом навіть другорядних подій можуть миттєво з'явитися (або, навпаки, зникнути з ринку) десятки мільярдів доларів.

Таким чином, цінність сучасних грошей майже повністю відірвалася від цінності їхнього товарного наповнення. Порушено фундаментальну пропорцію ринкової економіки, що формалізується "рівнянням обміну" Фішера: вартість грошей в обігу має відповідати вартості вироблених товарів та наданих послуг. Замість традиційної формули товарно-грошового обміну "товар - гроші - товар" або більш пізньої "гроші - товар - гроші" маємо безтоварну формулу "гроші - гроші", що відбиває спекулятивну сутність новітньої фінансової системи та сучасного фондового ринку.

Друге. Неминучість рецесії обумовлюється характером сучасного розподілу праці у світовій економіці.

Розвинені країни дедалі більше залежать від постачання з країн, що розвиваються, не тільки енергоносіїв чи сировини, але й готової продукції споживчого призначення. Це стало наслідком переведення до "третього світу" виробництв попередніх технологічних укладів та зосередження найбагатших країн світу на розвиткові сфери послуг, що обслуговує переважно їхні внутрішні потреби.

За таких умов трансформація економічної політики країн "третього світу", які більше не згодні на постачання своєї продукції на світовий ринок за низькими цінами, закономірно призвела до виникнення величезних дисбалансів у зовнішній торгівлі.

Зовнішні прояви такої трансформації - стрімке підвищення цін на енергоносії та продовольство.

Особливо негативно це позначається на економіці США, які компенсують величезний дефіцит платіжного балансу емісією доларової маси. Зрозуміло, що рано чи пізно цей набряк має прорвати.

Третє. Наближення краху заснованої на доларі світової фінансової системи дедалі частіше штучно гальмується військово-політичними чи військовими заходами, що стало можливим у пострадянському однополюсному світі.

Проте події у Грузії призвели до виникнення принципово нової глобальної конфігурації, в якій застосування силового арсеналу утвердження глобальних переваг однієї країни є обмеженим.

Нині ми живемо у розколотому світі з високим ступенем нестабільності, в якому існуючі інститути безпеки довели свою неефективність. Намагання надалі вирішувати економічні проблеми силовими засобами можуть призвести до виникнення широкомасштабного політичного або навіть збройного конфлікту, наслідки якого неважко передбачити.

Достатньо згадати, що саме Перша світова війна поклала край глобалізації кінця XIX - початку XX століття.

Переконаний, що за умов, що склалися, матиме надзвичайно руйнівні наслідки політика, вочевидь спрямована на порушення інтересів і безпеки великих країн. Особливо якщо ці країни визначальним чином впливають на стан світового енергетичного ринку та ресурсне забезпечення держав Заходу.

Наміри щодо блокування вступу Росії до СОТ, виключення з G8, обмеження потоків капіталів тощо - контрпродуктивні, позаяк не додають конструктиву у формуванні "порядку денного" світової економіки на майбутнє.

Четверте. Події останніх десятиліть довели неефективність існуючих інститутів регулювання світової економіки.

Це, насамперед, стосується Міжнародного валютного фонду та Світової організації торгівлі.

МВФ виявився безпорадним перед сповзанням глобальної економіки у зону рецесії. Головні причини неефективності цього інституту - негативна "кредитна історія", накопичена ним під час застосування шкідливих рецептів економічного "оздоровлення" країн - реципієнтів протягом 90-х років, а також неготовність відмовитися від використання застарілих монетаристських підходів до формування політики Фонду у країнах "третього світу".

Крах Дохійського раунду переговорів країн СОТ став наочною ілюстрацією глухого куту, до якого завела спрямованість цієї організації на захист інтересів розвинених держав у "третьому світі".

Відсутність загальновизнаних ефективних міжнародних механізмів забезпечення балансу інтересів розвинених країн та країн, що розвиваються, унеможливлює стабільний розвиток глобальної економіки.

За щойно охарактеризованих мною умов малі економіки стали заручниками усіх факторів глобальної нестабільності - світової економічної нерівноваги, кризи діючих інститутів підтримання стабільності, боротьби великих держав за зони політичного та економічного впливу.

Це повною мірою відчула на собі економіка України.

Протягом п'ятнадцятирічних переговорів щодо вступу до СОТ українська сторона зробила суттєві поступки нашим партнерам. Як результат, Україна має одну з найбільш відкритих економік у світі за рівнем захисту внутрішнього ринку.

Проте, пропорційно збільшувався вплив негативних процесів у глобалізованій світовій економіці на економіку України.

Якщо світова криза десятирічної давнини не мала руйнівних наслідків для України (на відміну від країн Східної Азії та Росії), то сучасні тенденції, про які йшлося вище, мають для України порівняні за масштабом аналогічні наслідки.

Насамперед, йдеться про інфляційні процеси, які в Україні сягнули найбільших масштабів у Європі. За період з червня 2007 по травень 2008 р. споживчі ціни зросли на 31 відсоток. Україна повною мірою відчуває вплив зростання цін на енергоносії та продовольство, роль так званої "імпортованої" інфляції.

Стрімкими темпами нарощується від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі, яке у I півріччі 2008 р. склало 7202 млн. доларів (у I півріччі 2007 року - 2343 млн. доларів). Коефіцієнт покриття експортом імпорту знизився до 0,84 (у 2007 р. - 0,92).

Від'ємне сальдо торгівлі товарами за I півріччя 2008 р. склало 9845 млн. доларів (у 2007 році - 4171 млн. доларів).

Світові тренди дзеркально відбиваються й на українському фондовому ринку, посилюючись під впливом внутрішніх негараздів української політичної та економічної ситуації.

Ключовий український фондовий індекс ПФТС протягом поточного року знизився з позначки 1177 (28 грудня 2007 року) до 499 (8 вересня 2008 р.), тобто більше ніж удвічі, обсяги торгів - відповідно з 5415 до 843 млн. грн. (у 6,5 разів). Тільки протягом одного дня 5 вересня торги в ПФТС припинялися двічі, що відбувається у разі зниження котирувань 75% акцій більш ніж на 7%.

Загальносвітовим тенденціям відповідає й скорочення виробництва у деяких галузях, зокрема в будівництві.

Але чи не найбільш руйнівну роль у наростанні негативних процесів в українській економіці відіграє перманентна політична криза, яка у багатьох відношеннях віддзеркалює процеси, що відбуваються у стосунках між провідними геополітичними гравцями.

Вона не тільки не додає впевненості бізнес-середовищу та відлякує інвесторів, але й унеможливлює реалізацію давно назрілих реформ на законодавчому рівні, яких гостро потребує українська економіка.

Перманентний передвиборчий стан сприяє загостренню популізму, коли замість непопулярних, але необхідних структурних змін ініціюються хвилі соціальних виплат населенню. Антиінфляційні заходи мають виключно монетарний або адміністративний характер, що заганяє інфляцію "вглиб" та уповільнює економічне зростання.

За таких вмов досить високі темпи зростання (107,3% у 2007 р., 106,5% за січень-липень 2008 р.) утримуються за рахунок стрімко зростаючого попиту, що дедалі більше задовольняється імпортованою продукцією, розвитку інфраструктури для її реалізації, достатньої ліквідності банківської системи та, будемо відвертими, певної інерційності економічного розвитку.

Вже у наступному році з черговим підвищенням цін на енергоносії та очікуваним погіршенням світової кон'юнктури для продукції традиційного українського експорту (метали, хімія, продовольство) резерви для збереження прийнятних темпів зростання будуть значною мірою втрачені.

За оцінкою Світового банку, темп зростання ВВП України у 2009 році становитиме лише 2,5%.

Глибоко переконаний, що зважаючи на вкрай негативні політичні (криза влади, розкол політичної еліти, зростаюча поляризація країни за низкою фундаментальних ознак) та економічні (відсутність низки обов'язкових законодавчих умов ефективності бізнес-середовища та інвестування, неефективна податкова політика, критично низький рівень захисту внутрішнього ринку) умови життєво необхідною є консолідація провідних політичних сил навколо ключових завдань стабілізації економічного розвитку, створення умов для забезпечення його нової якості, впровадження першочергових структурних реформ, наближення у такий спосіб до копенгагенських критеріїв членства у Європейському Союзі, адже Україна має потенціал, який слід розвивати, а не розбазарювати та проїдати.