Чому насправді дорожчають продукти

26 березня виповнилося 100 днів роботи уряду Юлії Тимошенко - час підбивати підсумки. Однозначно говорити про успіх, зрозуміло, не доводиться. Дуже вже тяжкий соціально-економічний "спадок" дістав новий уряд.

Утім, виправдання зайві. Адже уряд на те й уряд, щоби враховувати і компенсувати вплив об'єктивних чинників - як глобальних, так і "рідних", українських. Як сказав нещодавно президент, "інфляція - це чинник, який буде завжди". Так само, як і брак палива чи кредитів. 

Не кажучи вже про те, що не всі міністри - новачки. Скажімо, аграрною галуззю, яка стала однією з найболючіших інфляційних точок, опікується Юрій Мельник - із жовтня 2005 року! Спочатку в ранзі профільного віце-прем'єра в уряді Єханурова, а потім, із приходом Януковича, - у кріслі галузевого міністра.  

"Мельник належить до тієї категорії керівників, про яких можна сказати: це кабінетний міністр. Для одних глав урядів він був просто зручним виконавцем, для інших - нав'язаний зі сторони чиновник, включаючи досить поважних людей із влади і бізнесу", - говорить експерт консалтингового агентства "ААА" Марія Колесник. 

В уряд Віктора Януковича Мельник офіційно пройшов за квотою Компартії, але відкинемо партійно-політичні запитання до "комуніста" Мельника. Нечесно висувати аграрному міністерству претензії з приводу загальної інфляції, "Юлиної тисячі", вступу до СОТ і навіть подорожчання нафтопродуктів - це не зовсім "його" питання. Проте інші проблеми сектора, які могли би здаватися непереборними для тримісячного уряду, з висоти трирічного досвіду такими бути не можуть. 

"Міністерство аграрної політики відзначає 100 днів своєї роботи, проте принципових кроків цього відомства, як і всього уряду, направлених на поліпшення ситуації в секторі, я не бачу. Мені здається, міністр і його відомство продовжують працювати за інерцією, не продукуючи якихось нових ідей", - говорить експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь. 

Найважливішою проблемою українського сільгоспвиробництва зараз вважається скорочення поголів'я худоби: простіше кажучи, худобу невблаганно ріжуть. Так, на 1 березня нинішнього року кількість свиней зменшилася у порівнянні з аналогічним періодом минулого року на 17,7% - до 6,7 млн голів. Питання, чому за три роки не зупинено скорочення, - спрощене, але не поставити його більш ніж досвідченому міністру не можна. 

"Тваринництво в Україні в жалюгідному стані. Вже четвертий рік поспіль скорочується поголів'я. Проте все, чим займається профільне міністерство, - це моніторинг ситуації у секторі. МінАП не виробило дієвої програми розвитку галузі. Мало того, програма, підготована колишнім урядом, не виконується", - наголошує Жолудь. 

Худобу ріжуть, зрозуміло, через нерентабельність утримання. Експерти пояснюють це, з-поміж іншого, суб'єктивними причинами: дешевизною низькоякісного імпортного м'яса і великими обсягами контрабанди. Боротися з цим міністерство повинне було не тільки пропагандистськими методами, але й регуляторними заходами. 

Наприклад, давно слід було запровадити маркування продовольства, щоби  споживач знав, чи є у товарі гормональні або генетично-модифіковані складові. Після короткочасного стрибка цін, на думку фахівців, вітчизняний продукт витіснить дешеве імпортне м'ясо, що дозволило би стабілізувати поголів'я і оздоровити ринок. Поки ж і споживачі продовжують споживати неякісні продукти, і ціни ростуть. Зайве говорити, що із м'ясомолочною контрабандою в останні три роки не дуже боролися. 

Ще один могутній чинник вимирання АПК - невиправдані заборони на ввезення нашої м'ясомолочної продукції до Росії, запроваджені у 2006  році і частково скасовані лише через півроку. "Складається враження, що міністр аграрної політики самоусунувся від своїх прямих обов'язків. Вітчизняним м'ясомолочним підприємствам, яких зненацька накрило російським ембарго, довелося вирішувати свої проблеми самостійно, поодинці. Звичайно ж, урядовці зустрічалися зі своїми російськими колегами, проте з мінімальним результатом: заборона на ввезення у РФ наших м'ясомолочних продуктів повністю не знята і сьогодні", - каже Колесник. 

Повернімося до питань суто економічних - структурних. На думку експертів, українські селяни здатні навіть без високих дотацій радикально збільшити виробництво всіх видів продовольства. Проте продати все це їм заважає, зокрема, гострий брак сучасних складів, елеваторів, холодильників, спеціального транспорту. От чому урожаї малі, експорт сировини "з коліс" великий, а імпорт готової їжі дорогий.  

Слід запитати чиновників також про те, чому в Україні досі немає ф'ючерсної біржі і сучасного аграрного страхування? Чи достатньо зробило міністерство, щоб "запустити" в цю сферу "голодних" до незайнятих ніш західних інвесторів? 

"Щоб вирішити ці питання, потрібна воля, а ще - гроші. Чинний же бюджет приймався ще минулим складом Кабміну, його показники і закладене фінансування на розвиток аграрної галузі залишилися попередніми. Нинішніх керівників міністерства, схоже, все влаштовує - пропозицій відомства про внесення змін у фінплан немає", - наголошує Жолудь. 

Утім, не можна стверджувати, що міністерство впродовж трьох років нічого не робило для боротьби з подорожчанням продовольства. Згадаємо: коли уряд Януковича 2007 року накладав заборону на експорт зерна - чинний міністр не заперечував. Цей простий і ефектний захід, як ми пам'ятаємо, тоді не сильно допоміг стримати ціни на хліб. 

Досягли успіху в іншому: частина зерна просто згнила на портових елеваторах, а виробникам і оптовикам було завдано тяжкого фінансового удару. Цей удар безпосередньо позначається на поточних цінах і підготовці до урожаю-2008. Бізнес-імідж України тоді теж злегка постраждав. Наприклад, посол США був настільки спантеличеним, що особисто бігав із телекамерами навкруги загниваючих складів. А коли американські посли десь бігають, це негайно позначається на настроях світових біржовиків - це ж не українські посли. 

"Керівництво Мінагрополітики, здається, більше зацікавлене у розвиткові близького йому м'ясного  виробництва. От чому його зусилля спрямовані на створення вагомої кормової бази. А заборона на вивіз зерна з країни - чудовий спосіб створити таку базу. Проблема у тому, що декларація про необхідність відділити владу від бізнесу поки що залишається лише декларацією", - нарікає Колесник. 

Говорячи про "технічний" рівень регулювання аграрної економіки, і тут знаходимо чимало запитань. Враховуючи складність ситуації, можна погодитися з пропозицією Кабінету Тимошенко обмежити рівень рентабельності виробництва продуктів харчування  і торгівлі ними. Проте експерти вважають, що цей захід не тільки небезпечний, але й недостатньо дієвий. 

Мінагрополітики й досі не спромоглося встановити єдиний порядок ціноутворення у переробній галузі, що дає можливість компаніям включати у собівартість їжі будь-які, часто необґрунтовані, витрати. Регулювати загальну рентабельність у цьому разі марно. І це при тому, що переробники, на відміну від селян, у нас не бідують: "розжиріли" на контрабандно-імпортній сировині. 

"Аграрний сектор - ключовий інститут у забезпеченні добробуту громадян, оскільки він відповідає за наповнення ринку продовольством. Як він справляється з цією роботою? Сходіть на базар і подивіться ціни", - пропонує завідувачка відділу економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки і прогнозування НАН України Олена Бородіна. 

У сфері торгівлі продовольством, за яку також відповідає аграрне міністерство, зі зростанням цін виникають свої запитання. Нещодавно Антимонопольний комітет жорстко покарав групу крупних виробників за невиправдану рентабельність, а також групу супермаркетів за змову й утиск постачальників. Здавалося би, причому тут МінАП? Точніше, чому не воно? 

А тимчасом, мало того, що громадян найбільше лякає загальне зростання цін, так ще й 15% із них, за даними Київського міжнародного інституту соціології, бояться голоду.