Що коїться у вугільній галузі України, і кому це вигідно

"Зловживання з боку керівництва орендного підприємства "Шахта ім. Засядька" створили реальну загрозу нових масштабних катастроф із численними людськими жертвами". Таке рішення днями ухвалив Кабінет Міністрів на звернення Держгірпромнагляду. Уряд звернувся до генпрокурора з проханням дати правову оцінку виявленим зловживанням та вжити відповідних дій до винних посадових осіб орендного підприємства.

Реальне управління шахтою здійснює голова правління ради орендарів підприємства, народний депутат України Юхим Звягільський. Уряд спільно з Держгірпромнаглядом саме його звинувачує у масштабних трагедіях, які переслідують шахту, починаючи з 1999 року: за цей час тут сталися 6 резонансних катастроф, під час яких загинули 286 шахтарів, а загальна кількість постраждалих - 565 осіб.

Найгучнішою стала остання серія трагедій у листопаді-грудні 2007 року - тоді загинули 112 осіб.  Коефіцієнт смертельного травматизму на один мільйон видобутого вугілля на шахті ім. Засядька за останні 5 років сягнув 8,7. Для порівняння, на аналогічній шахті за гірничо-геологічними умовами - "Красноармійська-Західна" - цей показник - 0,56.

Щоб попередити майбутні трагедії, Держгірпромнагляд другий місяць поспіль веде невпинну боротьбу з керівництвом шахти, оприлюднюючи вбивчу інформацію про те,  що під час 112 обстежень, здійснених із 2 січня до 5 лютого, на шахті ім. Засядька виявлено понад 1000 порушень вимог нормативно-правових актів із охорони праці. Підтвердженням тому стали висновки Контрольно-ревізійного управління, яке за рішенням уряду перевіряло шахту. Встановлено, що шахта витрачала на охорону праці лише 0,4% від суми реалізованої продукції. Це у 4 рази менше від того, що вимагає від власника законодавство, і у 6 разів менше, ніж визначено галузевою угодою між Міністерством вугільної промисловості і профспілками. 

Але, з огляду на те, що українська металургія відчуває гострий дефіцит коксівного вугілля, керівництво шахти, всупереч вимогам Держгірпромнагляду, продовжує наполягати на введенні нових лав (після минулорічної аварії шахта працює на третину своєї потужності).

Постійне ігнорування норм безпеки на шахті ім. Засядька фактично створило передумови для нової трагедії. І щоб цього не сталося, наприкінці березня територіальне управління Держгірпромнагляду у Донецькій області звернулося до Генеральної прокуратури. Днями уряд підтримав це звернення.

Чим закінчиться протистояння органів виконавчої влади з потужним металургійним угрупованням? Якщо переможе уряд, врятують життя сотням шахтарів, а тому політичні дивіденди Юлії Тимошенко тільки зростуть. Проте металургія, яка не може вгамувати своїх потреб за рахунок власного видобутку коксівного вугілля, понесе збитки. Занепад у вугільній галузі продовжує набирати обертів. Вийти зі ступору намагаються коштом життя шахтарів.  

Вугілля ціною життя

Хронічно збиткова, вугільна галузь України щороку отримує мільярдні дотації з державної скарбниці. Але показники смертності та травматизму все одно залишаються найвищими у світі. За даними професора Національного гірничого університету Василя Голинька, в Україні кожен видобутий мільйон тонн вугілля забирає життя двох гірників. Для порівняння: у США - 0,03, в Росії - 1,1.

У "чорному" рейтингу смертей безумовним лідером є донецька шахта імені  Засядька. Кожні 174 тисячі тонн вугілля, що видаються на-гора, - це життя одного шахтаря. Тобто майже 6 людських життів - на мільйон тонн "чорного золота"!

У Державному бюджеті на 2008 рік передбачено 7,7 млрд грн на підтримку вугільної галузі. Проте Мінвуглепром наполягає на збільшенні фінансування до 13 мільярдів. Парламентський Комітет із питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки вже дав згоду на збільшення дотацій до 11 млрд грн, і тепер слово за парламентом.

Чи виправдані такі дотації, адже доцільніше було би викорінити корупцію і вивільнити додаткові фінансові ресурси? Незважаючи на високий рівень дотацій, минулого року видобуток вугілля впав на 5 млн тонн - до 75,4 млн. Практично всі 130 шахт, що працюють, - збиткові.  Але закривати їх, мабуть, не будуть - минулого року екс-міністр Сергій Тулуб оголосив мораторій на закриття шахт, де не повністю вичерпані запаси вугілля. 

Чи є вихід зі ступору? Його не бачать ані в уряді, ні в парламенті, ні в Мінвуглепромі. З-поміж країн СНД у нашій країні найстаріший шахтний фонд, обладнання зношене на 90%. Тому й не дивно, що всі копальні - збиткові. Хоча ціни вже досягли світового рівня й навіть перевищили його, і це нібито добре, адже ми вступили до СОТ.

Виклики СОТ 

Вступ України до СОТ - це нова загроза для збиткової вугільної галузі, яка потужно дотується з державної скарбниці.  Водночас Європейське законодавство передбачає суттєве обмеження субсидіювання промислових підприємств, адже це негативно впливає на міжнародну торгівлю і конкуренцію. В Угоді СОТ "Щодо субсидій і компенсаційних заходів" поняття "субсидії" має на увазі не лише державну підтримку у вигляді фінансових ресурсів чи товарів та послуг, але й пільгове кредитування, пільгове оподаткування, списання боргів, державні закупівлі за завищеними цінами. Це зумовлено тим, що, врешті-решт, субсидіювання стимулює експорт із країни, яка субсидує, але обмежує імпорт на її територію.

Цілком очевидно, що вугільні підприємства, які отримують дотації з державної скарбниці, мають так налагодити своє виробництво, щоб це дозволило їм відмовитися від дотацій. І для цього у них є невеликий тайм-аут. Такі країни, як Іспанія, Угорщина, Чехія, Болгарія користувалися незабороненими в СОТ "жовтими" субсидіями, завдяки чому їх не обкладали санкціями - в обмін на поступове скорочення збитковості (за рахунок підвищення цін на продукцію, а отже, і зменшення дотацій). Проте користування "жовтими" субсидіями не гарантує, що країну не звинуватять у неправомірному обмеженні імпорту.

Чинна Угода СОТ "Щодо субсидій і компенсаційних заходів" зобов'язує всіх членів СОТ не пізніше 30 грудня кожного року повідомляти відповідний комітет СОТ про використані субсидії з боку держави.

Отже, хронічно збиткова вугільна галузь має стати прибутковою. Але грошей не вистачає. Заступник міністра вугільної галузі Юрій Ященко переконаний, що, "крім державної підтримки, цього року вдасться залучити у вигляді кредитів приблизно 2 млрд грн. Також збираються відновити видобуток на рівні 80 млн т, із цього обсягу 47 млн т видобудуть на державних копальнях.

За даними Мінвуглепрому, в 2007 році збитки сягнули 3,9 млрд грн, частину з яких - 2,8 млрд грн - покрито коштом державної скарбниці, а ще один мільярд так і залишився "висіти" у вигляді боргу. Поточного року галузь продовжує залишатися збитковою, хоча ціни на вугілля в середньому за минулий рік виросли на понад 19%. Але наприкінці минулого року ціни різко ще раз підстрибнули -  дефіцитне коксівне вугілля подорожчало ще на 40% - майже до 1000 грн.

Керівництво Мінвуглепрому прогнозує, що в 2008 році його вартість зросте ще на 10-12%. Тонна енергетичного вугілля нині коштує 410 грн - це трохи менше, ніж російський імпорт (маже 100 доларів за тонну).  Проте до кінця року, за найскромнішими прогнозами, вартість енергетичного вугілля зросте ще майже на третину.

Склалася парадоксальна ситуація: ціни на вугілля досягли світового рівня, але галузь все одно потребує дотацій.  

Шахти кинуті по-варварськи 

Починаючи з 1995 року, в Україні під гаслом реформ вугільної галузі йшло повальне, але не виправдане закриття шахт. Насправді за всіма правилами безпеки закрито лише 5 шахт, а решта - важким тягарем лежить на Державному бюджеті.

Після повального закриття шахт у депресивних регіонах Донбасу стали квітнути самовільні "копанки" - там працюють і гинуть навіть діти, адже жоної техніки безпеки немає. Категоричним противником зупинки шахт був колишній керівник галузі, а нині директор Інституту вугільної промисловості "УкрНІІпроект" Микола Сургай. "Не можна так бездарно закривати шахти. Я за свою діяльність брав участь у закритті 135 шахт, але при цьому не було жодного надзвичайного випадку". В ті радянські часи, коли наша вугільна галузь була в зеніті свого розквіту, перш ніж закривати шахту, будувалися нові лави чи розрізи. Шахта, що підлягала закриттю, приєднувалася до перспективної, і в такий спосіб вирішувалися всі проблеми - і соціальні, й екологічні. А сьогодні офіційно не закрито жодної копальні, адже там не завершено ліквідації гірничих виробіток, не працевлаштовані люди, не вирішено соціальних проблем. Шахти не закриті, а кинуті по-варварськи, вважають корифеї галузі.

Нині в Україні понад 100 шахт перебуваюь на стадії закриття, на них витрачено кілька мільярдів гривень, а результатів - жодних.  Більшість шахт - збиткові.

А ті шахти, які працюють із прибутком, усі вже приватизовані - це шахти Західного Донбасу, Павлоградвугілля, Краснодонвугілля, "Комсомолець Донбасу". "Це ласі шматки, і їх відразу ж відкусили. Нині вони дають 45% усього видобутку в країні", - каже конфіденційне джерело в Мінвуглепромі. 

Більшість копалень в Україні працюють на обладнанні радянських часів. Майже 96% шахт понад 20 років працює без реконструкції. Загрозливих обсягів набула зношеність виробничих фондів. У парку діючого вуглевидобувного та прохідницького обладнання частка механізованих комплексів і комбайнів  становить лише 30%, а нових навантажувальних машин та стрічкових конвеєрів - лише 15%. На шахтах, де розробляють круті пласти, майже 60% вуглевидобутку здійснюють відбійними молотками. Нині видобуток ведеться на глибині до 1,5 тисячі метрів, а згодом опуститься ще нижче - до 3 тисяч, кажуть учені. А тому буде посилюватися гірничий тиск, зростатимуть температура і обсяги виділення газу, отже, посилиться загроза непередбачуваних викидів вугілля, газу та породи.

Вуглевидобувна галузь зможе розвиватися лише за умови технічного переоснащення всіх процесів видобутку, але в першу чергу -  його головної ланки - очисних робіт. Фахівці стверджують, що Україна володіє всіма необхідними технологіями ведення гірничих виробіток, вибухових робіт, кріплення гірничих виробіток. У бюджеті на цей рік закладено 1,98 млрд грн на переобладнання галузі (2007 року - 1,7 млрд грн). Однак Мінвуглепром не розголошує інформації, куди йдуть ці кошти.

Причину більшості проблем галузі фахівці вбачають не стільки у відсутності грошей, скільки в неефективному управлінні. Вуглепром завжди був центром зловживань, тіньові схеми там квітнуть і нині. Дотаційні кошти з бюджету перетікають на рахунки комерційних посередників, які потім постачають обладнання для копалень втричі дорожче. Для відродження галузі необхідно викорінити корупцію, а потім відкрити шлюзи для приватного капіталу.