Чергова кадрова революція виконавчої влади для НАК "Нафтогаз України" набуває особливого звучання. Адже вона відбувається на тлі апокаліптичних розмов про критичний фінансовий стан НАК "Нафтогаз України". На жаль, нові призначення не стали сигналом, навряд чи вони заспокоять стурбованих інвесторів та суспільство.

В атмосфері чвар політична доцільність знову продемонструвала зверхність над економічною розсудливістю. І якщо за попереднього урядування помаранчевих кадрова одностайність Нафтогазу дала підстави для перейменування КУН у "Комітет із управління Нафтогазом", то нинішній розклад виштовхує на поверхню нове визначення – "Коаліція "Нафтогаз".

Дещо несподіваний вибір Олега Дубини на посаду голови правління НАК "Нафтогаз" став, тим не менш, найсильнішим кроком у низці призначень у системі вітчизняної нафтогазової монополії. Дубині вдалося зберегти реноме міцного господарника та професійного топ-менеджера попри негативний шлейф колишнього фаворита Леоніда Кучми та нинішню ангажованість корпорацією ІСД, де Олег Вікторович до останнього часу обіймав посаду директора Дніпродзерджинського меткомбінату.

Дубина відтіснив на другий план відверто слабкіших Іллю Рибчича, що небезпідставно вважається протеже брата чинного президента Петра Ющенка, та Олексія Болкісєва (київська група Плачкова-Продана), який був вимушений поки що задовольнитися посадою радника нового міністра палива та енергетики.

Втім, уже наступні призначення в Нафтогазі, судячи з усього, будуть відбуватися за логікою квотного розподілу посад між БЮТ та НУ-НС, де останній залишив за собою вітчизняного нафтогазового гіганта. Вимальовується принаймні часткова реінкарнація команди "любих друзів", сформована за Олексія Івченка, і за часів роботи якої держкомпанія ввійшла у затяжний період фінансових проблем, з котрого не вибралася й донині.

Так, найближчому соратнику Івченка Андрію Лопушанському пророкують посаду першого заступника міністра з ПЕК. Вочевидь, він куруватиме у міністерстві нафтогазовий комплекс – тобто БЮТівського висуванця Дубину контролюватиме людина з середовища НУ-НС (або, якщо хочете, – Секретаріату).

Молодший брат екс-заступника голови Секретаріату Івана Васюника (що дістав посаду віце-прем’єра в уряді Тимошенко) Ігор теж повертається до нафтогазового комплексу. Якщо за попередньої урядової каденції помаранчевих Ігор Васюник обіймав посаду заступника голови правління Нафтогазу Олексія Івченка, то сьогодні він має очолити дочірню компанію "Укргазвидобування", що забезпечує близько 70% видобутку газу в Україні.

У крісло голови ВАТ "Укртранснафта" розраховує повернутися Олександр Тодійчук, який у 2001-2004-му, а згодом і в 2005-2006 роках уже керував нафтотранспортною монополією. Втім, на цій посаді він запам’ятався, на жаль, безрезультативними презентаціями бізнес-планів добудови найдорожчого українського довгобуду "Одеса-Броди".

Закріпити "нафтогазову реставрацію" зразка 2005 року має призначення Іллі Рибчича або Богдана Клюка на посаду керівника Укртрансгазу - фактичного оператора української газотранспортної системи. Перший із кандидатів – старожил НАК "Нафтогаз", був одним із провідних членів постреволюційного управління Нафтогазу, але не "вписався" у команду Івченка-Лопушанського і був відсунутий від керма.

Богдан Клюк – так само як і Ілля Рибчич – старожил нафтогазової індустрії, а також близький соратник і навіть бізнес-партнер останнього. Крім цього, йому приписують тісні зв’язки з колишньою командою Ігоря Бакая, один із уламків якої – Олександр Абдулін – відіграє дедалі помітнішу роль в оточенні Юлії Тимошенко.

Кількість претендентів на місце керівника дочірньої компанії "Газ України", на яку замкнено всі газові і фінансові потоки Нафтогазу, настільки численна, що нинішній керівник Сергій Зубов практично не має шансів його зберегти.

За посаду керівника "Газу України" конкурують екс-голова НАК Олексій Болкісєв (група Плачкова-Продана) та колишній заступник Івченка у Нафтогазі Олег Бахматюк, що останнім часом зблизився з БЮТ за посередництва Богдана Губського.

Компанія компромісів чи конфліктів?

Запрограмоване у очікуваних кадрових призначеннях протистояння БЮТ - НУ-НС робить неможливим прихід до Нафтогазу єдиної команди, спроможної вдихнути життя у хворий організм держкомпанії. Без контролю над дочірніми підприємствами, які забезпечують основний потік "живих грошей" у компанію, голова НАК "Нафтогаз" є завідомо "кульгавою гускою" і про якісь суттєві перетворення в компанії може тільки мріяти.

Для такої конфігурації керівників дочірніх підприємств НАК та заступників голови правління Олег Дубина є чужинцем, як, власне, і вони для нього також. І справа не тільки у відсутності досвіду спільної роботи – якраз ці речі набуваються швидше за все. Якщо хочете – справа у різній управлінській свідомості, яка випливає із різниці професійного шляху.

"Івченківці" - насправді вихідці зі школи газовиків 90-х, ідейним натхненником якої був сумнозвісний засновник НАК "Нафтогаз" Ігор Бакай (про їхню близькість до одіозного газовика читайте в інтерв’ю УП із Олексієм Івченком). Ця школа гартувалася в умовах бартеру, взаємозаліків економіки 90-х.

Газова маржа тих часів була захована у товарному демпінгу в умовах бартерних розрахунків за газ підприємств реальної економіки. Власне, у антогонізмі до свавілля газовиків, яке вимивало товарні та грошові потоки підприємств, закладаючи базу для їх "прихватизації", і формувався досвід топ-менеджера металургійних підприємств Олега Дубини.

Отже, про якусь злагоджену, а тим паче реформаторську роботу йтися не може апріорі. В цих умовах для нового керівника НАК може бути дві альтернативи – або хисткий компроміс, готовий розпастися від найменшого необережного, ба більше, радикального кроку. Або конфлікт на знищення однієї з трьох сторін – "івченківців", політичних БЮТівців або "професіоналів" Дубини.