Аутсайдери

Найвразливішими до подорожчання енергоносіїв із шести азотних підприємств України є "Сєверодонецький "Азот", "Рівнеазот", "Дніпроазот" і черкаський "Азот", Причина - значна частка видатків на доставку продукції в порт "Південний". Окрім того, "Дніпроазот" не має можливості розширити асортимент товарів, щоб лавірувати при зміні світової кон'юнктури.

І якщо в "Рівнеазоту" є можливість завдяки місцю розташування скоротити транспортні витрати шляхом продажу добрив на умовах DAF, то сєверодонецьке підприємство видається найбільш витратним у галузі. Якщо світові ціни на мінеральні добрива будуть спадати, а вартість газу - рости, ці підприємства ризикують стати збитковими.

Такі побоювання відображає фондовий ринок. Напередодні підвищення вартості газу аналітики інвестиційної компанії "Драгой Капітал" відзначають: на біржових торгах акції хімічних підприємств неліквідні, мало продаються й про їхній вихід на міжнародну арену говорити не доводиться. Ймовірно, із цієї ж причини Дмитро Фірташ не включив контрольний пакет "Рівнеазоту" до складу об'єднаної компанії "DF Group" (поєднує всі активи підприємця). Нещодавно бізнесмен анонсував вихід цієї компанії на IPO. Акції "Стиролу" на ПФТС протягом останніх двох років, незважаючи на деяке коректування у вересні, впали майже вдвічі.

І якщо "Стиролу" не прогнозують збитковості після подорожчання газу (за даними того ж "Драгон Капіталу", рентабельність компанії цього року становила 78%), то у "Дніпроазоту" перспективи менш привабливі.

"За нашими підрахунками, валова рентабельність як відношення собівартості до чистого доходу на "Дніпроазоті" сягне мінус 1%, якщо вартість газу становитиме $140 за 1 тис. кубометрів", - каже аналітик інвестиційної компанії Тамара Левченко.

Таблиця 1

Власники азотних підприємств і обсяги виробництва заводів у 2006 році, тис. тонн

Дані: Держзовнішінформ

Модернізація неминуча

Велика хімія ще в радянські часи сіла на газову голку. Тоді не опікувалися зниженням коефіцієнтів видатку енергоносіїв на тонну продукту, бо газу було багато і він був дешевим. Залежність виробників мінеральних добрив від газу найбільш відчутна, його частка в собівартості основного продукту - аміаку - перевищує 80%.

Виробники постійно вимагають від політиків домовленостей про ліберальніші ціни на газ, щоб пом'якшити втрати. Насправді хімікам необхідно ще 3--4 роки, щоб завершити почату модернізацію виробництва. Вона дозволить підсилити конкурентоспроможність українських добрив на світовому ринку й ведеться у кількох напрямках.

Перший - зниження споживання газу. У середньому по галузі підприємства знизили споживання газу на 150 кубометрів, до 1.1 тис. куб. м на тонну аміаку. Однак можливості такого скорочення небезмежні. Знову ж, хіміки не поспішають оприлюднити дані про зекономлені кубометри, оскільки в цьому випадку їм знизять подачу газу, що позбавляє підприємства можливості нарощувати виробництво. Найнижчого коефіцієнта видатку блакитного палива (950 кубів на тонну аміаку) досягли на "Рівнеазоті". Тепер навіть різке подорожчання газу не призведе до кризи в цій частині бізнесу пана Фірташа (володіє більш ніж 60% акцій підприємства).

Другий - диверсифікація виробництва. Комфортніше після подорожчання газу буде почувати себе на ринку те підприємство, яке випускає кілька видів добрив за попитом, що чергується.

Закупівлі добрив традиційно активізуються навесні з березня до травня і в осінній період - з жовтня до грудня. А цього року, руйнуючи стереотипи, аграрії й трейдери, передбачаючи подорожчання газу, почали закуповувати селітру в серпні, що стало несподіванкою для виробників добрив.

Улітку продукція азотних підприємств практично не закупається, тому вони, як правило, зупиняються на ремонт. Можливість знизити втрати в цей період шляхом переходу на випуск продукції з меншим вмістом газу в структурі собівартості є не у всіх підприємств.

У "Рівнеазоту" і Одеського припортового заводу із цим проблема. Перший виробляє тільки один вид мінеральних добрив - аміачну селітру. І продукувати інший, більш рентабельний продукт поки не може. Вже не перший рік на підприємстві збираються запустити агрегат із виробництва карбаміду. На це знадобиться близько $150 млн інвестицій.

І все-таки на заводі намагаються урізноманітнити асортимент. До кінця року "Рівнеазот" збирається освоїти виробництво КАС (карбамідо-аміачної суміші). Підприємство вже відновило випуск складних добрив, вартість яких у 2007 році перевищила $400 за тонну. Експерти прогнозують постійне зростання попиту на цей продукт у зв'язку із поступовим витісненням традиційних добрив: амселітри й карбаміду. Але поки завод стосовно цих добрив працює лише на 30% потужності - українські аграрії не надто платоспроможні. Одеський припортовий завод (ОПЗ) також випускає один вид добрив, карбамід, і поки не може виправити ситуацію.

Але попри цей недолік, після подорожчання газу підприємство збереже найбільш виграшні позиції щодо рентабельності в галузі, оскільки транспортна складова в собівартості його продукції близька до нуля. Зроблений аміак і карбамід ОПЗ вантажить на судна в тому ж порту "Південний". Це один із найсучасніших потужних заводів у Європі із вдалим географічним розташуванням.

"Дніпроазот" із можливого переліку добрив виробляє також лише карбамід. Альтернатива даному продукту - каустична сода, хлор і соляна кислота. Їх добре купують країни колишнього Союзу - Білорусь, Росія, Литва, Латвія й Естонія. Але власник заводу, бізнесмен Ігор Коломойский, поки не наважується наростити потужності з їх виробництва. Концерн "Стирол" - унікальне підприємство щодо потенціалу диверсифікованості. В цьому з ним не може зрівнятися жодне азотне підприємство.

По-перше, він випускає різні види добрив: аміак, селітру й карбамід, а також карбамідоаміачну суміш, що дозволяє заводу продовжувати роботу навіть у сезон падіння попиту на той чи той продукт. По-друге, він продукує ще й полістирол, і фармацевтичну продукцію, й багато інших супутніх товарів, які забезпечать підприємству достатню рентабельність навіть за високої ціни на газ. "Ми зможемо конкурувати на ринках за будь-якого розкладу" - говорить почесний голова концерну Микола Янковський. До "Стиролу" підведене відгалуження аміакопроводу "Тольятті-Південний", тому на транспортування аміаку цистернами, як це роблять "Рівнеазот", "Дніпроазот", черкаський "Азот" і "Сєверодонецький "Азот", він не витрачається, що є ще однією конкурентною перевагою підприємства.

Крім "Стиролу", можливість "пересидіти" на інших продуктах у період спаду попиту має "Сєверодонецький "Азот". Окрім аміачної селітри й карбаміду, він випускає оцтову кислоту (єдине підприємство в Україні, що виробляє цей продукт), а також карбамідо-формальдегідні смоли (КФС) і метанол. На підприємстві збираються налагодити виробництво карбамідо-формальдегідного концентрату, який є сировиною для виробництва КФС.

Але власник контрольного пакета акцій підприємства, Алекс Ровт (контролює 60% акцій), більше покладає надію на інший напрямок: виробництво поліетилену - дуже перспективного товару, ціна на який у період із червня до вересня цього року зросла на 10% і становить 9--9,6 тис. грн за тонну (поліетилен низького тиску).

Щоправда, аби налагодити це виробництво, Олександрові Семеновичу слід викупити у Фонду держмайна установку з виробництва поліетилену на "Азоті". Для підтримки цієї установки в законсервованому стані бізнесмен, за словами керівництва компанії, витрачає щорічно близько 300 млн грн, а держава - ні копійки.

Третій - нарощування потужностей

Оскільки збільшення ціни на газ у першу чергу знижує конкурентоспроможність такого продукту, як аміак, видається доцільним зниження продажу товарного аміаку, а на деяких підприємствах - навіть повна відмова від його peaлізації.

Вихід простий: зроблений аміак переробляти в аміачну селітру й карбамід, наприклад, па ОПЗ планують збільшити виробництво карбаміду на 25% за рахунок зменшення частки товарного аміаку. Аналогічного висновку дійшли на черкаському "Азоті".

І хоча підприємство може виробляти капролактам (сировина для виробництва хімволокон), а також іонообмінні смоли й карбамідо-аміачну суміш, на збільшення потужностей із виробництва селітри й карбаміду його власник Олександр Ярославський витратив майже 300 млн грн. І збирається придбати водневу установку, що дозволить збільшити вихід аміаку й скоротити видатки газу на тонну цього продукту. Вартість затії на заводі оцінили майже в 100 млн грн.

Кризи ринку

Скільки б хіміки не модернізувалися, їх завжди хвилюватиме питання: якими будуть ціни на основні продукти - аміак, аміачну селітру й карбамід на зовнішніх ринках. Адже частка експорту добрив перевищує 70% у структурі виробництва.

Згідно із прогнозом Держзовнішінформу на наступний рік, вартість аміачної селітри на світових ринках буде стабільною і становитиме $180 за тонну. Очікується також активізація попиту на продукт на українському ринку. Переживати виробникам селітри не доведеться - навіть за найнесприятливішої ціни газу ($230 за 1 тис. кубометрів), її собівартість із урахуванням транспортних видатків не перевищить $112 за тонну. Саме завдяки цьому продуктові хіміки заробляють найбільше в періоди сезонного попиту.

Внутрішній ринок буде ще більш сприятливим, і, за прогнозами того ж Держзовнішінформу, у березні наступного року вартість селітри на ньому може дорости навіть до $3300. Карбамід менш рентабельний. Його собівартість при зазначеній ціні газу не перевищить $220, а ринок буде готовий купувати це добриво по $240—270 за тонну.

Проблематичним видається майбутнє тільки одного продукту - товарного аміаку. Багато виробників незабаром взагалі перестануть його продавати. Торік його реалізація стала збитковою для "Сєверодонецького "Азоту". Собівартість товарного аміаку на заводі становила $240 за тонну, а на зовнішніх ринках його можна було продати за $230--235.

Наступного року експерти пророкують товарному аміаку ціну $260--270 за тонну. Якщо припустити, що вартість газу на кордоні з Україною становитиме $230 за 1 тис. кубометрів, собівартість аміаку на заводі перевищить $340 за тонну.

У таку вартість аміаку на зовнішньому ринку складно повірити. Тому один із основних його виробників - концерн "Стирол" - уже в наступному році скоротить продаж цього добрива на третину, а на Одеському припортовому заводі прогнозують збереження його випуску лише протягом найближчих двох років.

Щодо перспектив зовнішнього ринку - хіміків має втішити ще одна тенденція. І Європа, і Америка будуть позбуватися екологічно небезпечних хімічних виробництв. Європейці навіть прийняли законодавство "Reach", що вимагає значного зниження викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище при виробництві добрив. У результаті це виробництво повинне стати екологічно чистим. А продукція - відповідати іншим, суворішим стандартам якості. Для виконання такого закону хімікам доведеться кардинально змінити стандарти продукування. Щоправда, як це зробити, поки ні в Європі, ні у нас не знають, але вже й зараз ясно, що доведеться витратити не один мільярд доларів. Окрім того, Європа й США переходять на використання біопалива. Для його виробництва необхідні етанолова кукурудза і рапс. Це відкриває нашим хімікам додаткові можливості заробити на підгодуванні даних рослин.

За такого розкладу хіміки не залишаться зі збитками навіть за найгіршого варіанту розвитку подій - якщо "Газпром" підвищить ціну на газ до $230 за 1 тис. кубометрів. Утім, це знизить прибутковість хімічного бізнесу. Як наслідок, хіміки вимагатимуть (і, ймовірно, дістануть) податкові преференції - скасування в’їзного мита на імпортоване устаткування, скасування ПДВ на газ, а також будуть домагатися участі у проектах із розробки газових родовищ в Україні (зокрема на Чорноморському шельфі). Крім цього, вони мають намір умовляти уряд дозволити їм використовувати газ вітчизняного видобутку в обсягах 4 млрд куб. м, що становить близько половини споживаної хімічною галуззю сировини. Поки вдалося досягти лише зняття 2% цільової надбавки на газ. Її скасування - разом зі скасуванням ПДВ на газ - може заощадити азотним підприємствам близько 30 млрд грн.

Газові страшилки не лякають власників хімактивів.

Виробництво мінеральних добрив не перестане приносити дохід за будь-якої ціни на газ. Усупереч прогнозам аналітиків про перерозподіл активів, ніхто із представників великого капіталу поки не розпрощався зі своїми частками в хімпідприємствах. Спроби продати ті ж "Дпіпроазот" і "Рівнеазот" закінчилися тим, що підприємства залишилися у старих власників, оскільки в обох господарів є доступ до енергоресурсів. Планувалося, що "Дніпроазот" перейде до складу "Укрнафти", - іншої структури його власника Ігоря Коломойского. Це дасть підприємству можливість використовувати газ українського походження, що більш ніж удвічі дешевший імпортного. Щоправда, є думка, що ця стратегія не виправдає себе в майбутньому, і панові Коломойскому доведеться вибирати: заробляти на газі чи на добривах. І висновок напрошується не на користь "Дніпроазоту".

Власник "Рівнеазоту" Дмитро Фірташ контролює 45% акцій компанії постачальника газу в Україну – "РосУкрЕнерго". На "Рівнеазоті" склалася ще показовіша ситуація. Подейкують, що пан Фірташ заявою про продаж своєї частки (близько 55%) хотів настрахати другого власника акцій Костянтина Жеваго, якому завод виявився винен біля $100 млн після реалізації давальницьких схем із забезпечення підприємства газом. Конфлікт закінчився тим, що власник контрольного пакета вирішив сплатити борг і відмовився від продажу заводу.

Підприємці не тільки не збираються позбуватися ризикованих хімічних активів, а навпаки -придивляються до нових. Підприємств на продаж в Україні залишилося два - Одеський припортовий завод і "Сумихімпром". Останнє держава передумала продавати, а за ОПЗ, якщо його вирішать продавати в наступному році, на конкурсі змагатимуться три вітчизняні бізнесмени - власник черкаського "Азоту" Олександр Ярославський, "Дніпроазоту" - Ігор Коломойский і "Рівнеазоту" - Дмитро Фірташ. Усі вони запросили у Фонду держмайна документи щодо заводу, щоби брати участь у торгах. Виписуючи умови конкурсу, уряд не приховував симпатії до пана Фірташа. І навіть не завуалював вимогу, якій ніхто, крім співвласника "РосУкрЕнерго", не відповідає. Наприклад, забезпечити поставки газу на завод в обсязі не меншому 2,6 млрд куб. м на рік.

Цим пунктом були обурені інші претенденти з українського боку, бо він автоматично виключав їх із учасників конкурсу. У цьому випадку коло конкурентів пана Фірташа звузилося би до російських компаній, афілійованих із "Газпромом", а також до претендентів із далекого зарубіжжя. В остаточному варіанті умови продажу стали ліберальнішими й обіцяють інтригу – аж надто "розігріло" ціну об'єкта коло охочих купити ОПЗ.

Акумулювання хімічних об'єктів російськими газовими й хімічними компаніями ще не завершене, але вони поглядають на аналогічні виробництва в Україні та Європі. У російського хімічного бізнеcу в запасі лишилося 4--5 років. Передбачається, що після закінчення цього строку вартість газу для російської промисловості підтягнеться до європейського рівня. Факт присутності серед потенційних учасників конкурсу російських компаній ("Акрону", "Єврохіму" і "СибурХолдингу") підтверджує думку, що в найближчій перспективі саме російський капітал займеться скуповуванням хімічних активів не тільки в Україні, але й у всьому світі.

Приміром, той же "СибурХолдинг" уже оголосив про бажання купити деякі підприємства в Росії та у Європі. "Ми почекаємо, поки ціни в Росії і Україні на об’єкти, що нас цікавлять, спадуть. Поки ми придивляємося до заводів у Європі - вони у ліпшому стані, аніж російські", - сказало джерело в "СибурХолдингу". Вітчизняні підприємці воліють не розголошувати плани експансії, але ретельно вивчають заплановані до продажу активи. Зокрема, "Group DF" пана Фірташа придивляється до виробництва полівінілхлориду й каустику на первомайському "Хімпромі". Але Дмитра Фірташа цікавить придбання всього підприємства - із боргом, із виробництвами, позбавленими перспективи на вітчизняному ринку. Тому він буде чекати, поки підприємство вирішать продавати частинами.

Аналітики ж стверджують, що найперспективнішими інвестиціями в хімічній галузі скоро стануть вкладення в будівничу хімію - виробництво ПВХ, лаків і фарб, пластику, кабельного пластикату, КФС. Безпрограшними виявляться інвестиції у виробництво харчових ферментів, фармацевтичних і ветеринарних препаратів, засобів захисту рослин, а також складних добрив із добавками мікроелементів. Підставою для таких прогнозів є низька насиченість українського ринку цими продуктами. Тільки полімерів у країні виробляється втричі менше, ніж потрібно. Тому, незважаючи на подорожчання газу й очікувану експансію російського капіталу, хімічна галузь залишиться привабливою для інвестицій. Так, рівень рентабельності хімпідприємств трохи знизився, і з подорожчанням енергоносіїв ця тенденція збережеться. Але рентабельність усе одно не опуститься нижче 40-50%. Це значно вище, ніж на аналогічних підприємствах Європи. Тому європейці ще довго заздритимуть динаміці розвитку української економіки й прибуткам наших промисловців.

Таблиця 2

Рентабельність хімпідприємств за видами продукції

Дані: Держзовнішінформ

Таблиця 3

Ціни на карбамід, аміачну селітру й КАС у 2007 році (FOB, порт Південний, $/тонну)

Дані: Держзовнішінформ

Видання "Чистий прибуток" №1, 2 листопада 2007