Лише цього року на підставі рішень судів до скарбниці країни не потрапило майже 2,3 млрд грн. Це близько 2%(!) Державного бюджету.

Як уже всі знають зі слів Ющенка, митниця стала суцільною великою діркою на кордоні – крізь неї може пройти що завгодно. І один із механізмів, який підтримує цю дірку в належно широкому стані, – це рішення судів.

Вакханалію в судовій та виконавчій владі визначає політичний момент. Влада ось-ось має мінятися, могутні перші особи зайняті братанням та ворожнечею між собою, і їм немає діла до маленьких жадібних суддів та нечистих на руку митників.

У цьому контексті показовим є порівняння з "романтичним" періодом правління помаранчевої команди – відразу після революції митники продемонстрували поліпшення показників своєї роботи...

Так, вивчаючи офіційну звітність про результати роботи митниці за останні роки (найдавніша – це історія 2005 року), привертає увагу темп зростання загальних обсягів імпорту та митних платежів, що надходять у державну скарбницю.

Загалом ріст імпорту товарів за 10 місяців 2007 року становив 32%, тоді коли загальна митна вартість усіх імпортованих товарів виросла лише на 40%. В той же час за аналогічного зростання імпорту в 2005-му році митна вартість товарів підвищувалася на значно вищі цифри. Тож неясно - чому подібним чином митна вартість не росте зараз?

Аби зрозуміти, що ж стоїть за цими цифрами, варто порівняти ці дані з графіком із сайту ДМСУ за 2005 рік:

У 2005 році за окремі місяці, а це якраз період після помаранчевої революції, зафіксовано зростання імпорту щодо росту митних платежів у співвідношенні 25:85, 33:103, 35:100 відсотків. І саме та нестабільність, як зараз її називають представники уряду Януковича, сприяла збільшенню у 2 рази середньоденних платежів до держбюджету та становила майже 150 млн грн.

Разом із тим варто звернути увагу, що саме в період міжвладдя (січень 2005 року) при рості імпорту в країну на 7 відсотків, митні платежі чомусь впали на 4,6%. За це так ніхто не поніс відповідальності, і вже не понесе.

Слід відмітити ще одну особливість. Тодішня помаранчева влада, на відміну від теперішньої помаранчево-блакитної, не давала суддям розгулятися.

Саме у березні-квітні 2005 року сума платежів, що не надійшли до бюджету за рішеннями судів, зменшилася порівняно з аналогічним періодом минулого (2004) року на 1 257,9 млн грн (на 61%) і становила 803,4 млн гривень, а ріст митних платежів перевищив ріст імпорту в рази.

Із розпростертими кишенями

Як розповідають самі суб‘єкти зовнішньоекономічної діяльності, методи роботи чільників митного відомства щодо збільшення митних платежів та зборів інколи доходять до абсурду.

Нинішня азарівщина у виконанні держбюджету – це не більше, ніж реанімація держплану у засушеному вигляді. Регіональним митницям, недовго думаючи, кожного місяця просто підвищують план збору коштів до Держбюджету.

Але на вітчизняних митарів де сядеш, там і злізеш. Начальники митниць, замість підвищення контролю за митним оформленням та митною вартістю, займаються пошуком великих імпортерів та залучають їх до оформлення на підпорядкованій йому митниці.

Відбуваються звичайнісінькі банальні перемовини з бізнесменами штибу - я тобі оформлю хоч і чорта з рогами, але лише на моїй митниці. Суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, звичайно, така позиція на руку, і, якщо раніше вишукували "виходи" на митницю, то сьогодні митниця сама сприяє порушенню закону.

Фактично, митника цікавить лише одне – збільшити абсолютну величину збору платежів на підконтрольній йому ділянці. Тобто, він погодиться закривати очі на контрабанду, якщо обсяги легально ввезеного товару зростуть.

А якщо в кишені ще й рішення суду - то митна вартість задекларованого товару взагалі може дорівнятися до нуля, і все буде абсолютно "чесно", комар носа не підточить.

Аналізуючи цьогорічну структуру імпорту, увагу привертає й той факт, що наша держава фактично перебуває у ролі споживача готової продукції та напівфабрикатів.

Натомість місцеві виробники не розвиваються – хоча їм обіцяли підтримку за допомогою митних бар’єрів. Така двоєдушна політика держави – значно гірше, ніж політика відкритого зняття митних обмежень.

Складається враження, що високопосадовці митниці або не хочуть, або не можуть відстояти власну правоту у визначенні обсягів обов‘язкових митних платежів під час митного оформлення. І нарікання на кшталт "усі суди у нас куплені" мало гріють душу пересічному українцеві, в якого нахабно і відверто крадуть його ж гроші.

Але ж боротися навіть із купленими судами, за бажання, керівництву митниці можна, і досить ефективно. По-перше: судове рішення може стосуватися дій або бездіяльності митниці стосовно окремого задекларованого товару.

По-друге: митниця має право (а якщо бути відвертішим, то зобов‘язана) подавати апеляцію і касацію на кожне судове рішення, яке не на її користь. А це затримує відповідний вантаж на 1-2 роки. Тому можна сміливо вважати, що більшість судових рішень (близько 80%) на користь недобросовісних бізнесменів ухвалено за домовленістю із ДМСУ. От і маємо те, що маємо…