Напередодні виборів Кабінет Міністрів настільки зацікавився життям пересічних і непересічних громадян, що вирішив більше дізнаватися про їхнє приватне життя в режимі онлайн. Створюючи видимість легальності такого "пізнання", 26 вересня уряд затвердив порядок одержання дозволу суду на заходи, які "тимчасово обмежують права людини", і порядок використання отриманої інформації. На думку правозахисників, прийняття такої постанови фактично легалізує тотальне таємне стеження, надаючи спецслужбам необмежений доступ до особистої інформації.

Застосовувати за потреби

Голова підкомітету Верховної Ради з питань парламентського контролю за дотриманням прав людини у діяльності правоохоронних органів парламенту минулого скликання Святослав Олійник (фракція БЮТ) вважає постанову юридичним нонсенсом, оскільки вона значно розширює можливості зняття інформації у порівнянні з визначеними Конституцією, яка чітко вказує на випадки, коли можливе обмеження прав приватності громадян. У постанові ж сказано: "Порядок застосовується у разі, коли інше не передбачено законодавством".

Правозахисники також відзначають, що обмеження прав громадянина можливе лише на підставі закону, а не підзаконного акту. Проте виходить, що закон у нас передбачає тільки те, на що вказує уряд.

На перший погляд, постанова лише дублює норми законодавства у частині, яка визначає процедуру отримання дозволу суду на негласне проникнення до помешкання, прослуховування телефонів, доступу до носіїв інформації: ноутбуків, персональних комп'ютерів, електронної пошти.

Олійник звертає увагу на те, що порядок передбачає передачу інформації державним органам, чітко не вказаним у документі. За його словами, це створює ситуацію, коли будь-який державний орган може замовити інформацію про будь-яку людину й отримати її шляхом втручання в особисте життя громадянина.

За словами виконавчого директора Української гельсинської спілки Володимира Яворського, уряд фактично дозволив правоохоронним органам (МВД та СБУ) діставати доступ до будь-якої конфіденційної інформації за формальною санкцією суду. "Якщо раніше можна було прийти до провайдера з понятими і вилучити цю інформацію, то тепер поняті не потрібні і рішення суду не потрібне: все відбувається у закритому режимі, ніхто не має права повідомляти про вилучення інформації. Це порушення стандартів права на приватне життя, встановлених Європейським судом із прав людини", - говорить він.

Експерти зауважують: Кабінет Міністрів не може регулювати діяльність правоохоронних органів. Це нонсенс із юридичної точки зору. "Неважливо, який уряд діє, для будь-якого уряду головним функціональним завданням є забезпечення і охорона прав людини так, як це записано в Конституції, а у нас виходить, що права якихось державних органів стають вищими за права людини", - відзначив пан Олійник.

Правозахисники зауважують: найгірше у даному випадку те, що громадяни не можуть оскаржити постанову Кабміну в суді, оскільки справи про неконституційність постанов уряду розглядають лише у Конституційному суді. "Тому ми будемо звертатися до президента (Віктора Ющенка), щоб він як гарант прав і свобод громадян зупинив дію постанови і звернувся до Конституційного суду з проханням визначити, наскільки дана постанова відповідає Конституції", - сказав Яворський.

Чим менше люди знають, тим менше спецам заважають?

На думку Яворського, прийняття постанови напередодні виборів мало би відвернути від неї увагу громадськості. За його словами, раніше діяв спеціальний наказ №122 Держкомзв'язку, який зобов'язував операторів телекомунікацій надавати інформацію без жодної санкції. Цей наказ Міністерство юстиції скасувало у 2006 році. Спроби легалізувати стеження через закон провалилися. Зараз же це взагалі робитимуть за "божевільною" процедурою, оскільки відкривається якась оперативно-розшукова (а не кримінальна!) справа щодо якогось факту і вноситься список телефонів, котрі підлягають прослуховуванню, чи ІР-адреси, а суд лише формально затверджує список, не розбираючись, для чого це потрібно. "Це методи тоталітарних спецслужб – таємно стежити за громадянами,  брати у них інформацію, яка є таємною. Громадянин ніколи не знає, що про нього збирають інформацію", - вважає Яворський.

За європейськими стандартами подання на доступ до приватної інформації повинно бути досить обґрунтованим. У ньому вказують обставини справи та пояснюють, чому лише у такий спосіб можна отримати потрібні відомості. В той же час, після закриття кримінальної справи або після передачі її у суд людині повідомляють, що за нею велося спостереження. Це дозволяє оскаржити дії правоохоронних органів у суді.

Крім того, у багатьох країнах є незалежні уповноважені із захисту приватності, які контролюють перетік інформації та її використання. Їм відкривають інформацію щодо всіх дозволів, наданих спецслужбам. Таку інформацію періодично оприлюднюють. Натомість громадянин України ніколи не довідається, що за ними слідкували*.

"Я думаю, коли запрацює Верховна Рада, ми винесемо це питання спочатку на розгляд профільного комітету, а потім і парламенту, щоб законодавчо остаточно привести у відповідність до Конституції й дати оцінку тому, що Кабмін, очевидно, перевищив свої повноваження, надані йому Конституцією", - сказав Олійник "ЕП".

З одного боку, Конституція гарантує недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків, і обмеження цих прав можливе лише на підставах і в порядку, передбачених законом. А з іншого – наразі закон встановив Кабінет Міністрів своєю постановою.

* За даними Української гельсінської спілки, у 2004 році в Україні надали близько 40 тис. дозволів на доступ до приватної інформації, в той же час як у США всього близько 3 тисяч. Після оприлюднення цих даних СБУ закрила доступ до узагальненої інформації про кількість отриманих дозволів.