За останні дев’ять (!) років п’ять облгазів, які нині належать російському олігарху Віктору Вексельбергу, витратили на модернізацію мереж близько 140 мільйонів гривень. Наразі держава і добровільні пожертвувачі викладуть на ліквідацію наслідків трагедії в Дніпропетровську набагато більшу суму. Людські ж життя в математику господарської недбалості вписати неможливо. Як і неможливо передбачити, де вибухне наступного разу.

Вибух житлового будинку в Дніпропетровську виявив ледь не найбільшу проблему національної енергобезпеки. Поки чиновники високого рангу і політики займалися виборами, навипередки коментували "віртуальні" борги російському "Газпрому", розбиралися, хто в нас найбільший газовий корупціонер і хто буде торгувати середньоазійським газом – сумнозвісна РосУкрЕнерго чи така сама Ітера, "мірялися" темпами помпування газу в підземні сховища, заслін на газорозподільчій станції в Дніпропетровську, яких по Україні десятки тисяч, потроху іржавів.

Чи стане вибух уроком для української влади? Навряд чи. Адже навіть за кілька днів після трагедії високопосадовці і політики більше зайняті пошуком "стрілочників", аніж системних прорахунків минулих років.

Андрій Клюєв розказує перед телекамерами про судові позови опосередкованому власнику облгазів Віктору Вексельбергу, які начебто має подавати Мінюст. Кому як не Андрію Петровичу, добре обізнаному в газових оборудках, знати, що нинішнє майно "Дніпрогазу" коштує 8,5 мільйонів гривень? Якщо ж Вексельберг вирішив би продати компанію (її ринкова вартість за оцінками експертів ледве дотягує до 15 мільйонів доларів), то цих грошей не вистачило б навіть на нові квартири для мешканців будинку.

Юлія Тимошенко полум’яно критикує державу, яка зберегла на облгазі трохи більше одного відсотка акцій. Але ж саме при Юлії Володимирівні як віце-прем’єрі колишній власник "Дніпрогазу" росіянин Олександр Бабаков через компанію VS Energy узгоджував умови "відкритих і прозорих конкурсів" і став власником енергоактивів. Представники "Газу України" розказують, що облгаз з початку року не має договору на обслуговування мереж. Але чому державні чиновники взагалі допустили таку ситуацію?

Нерозбірлива приватизація облгазів та її наслідки

У вибуху в Дніпропетровську є ще одна важлива деталь. Як би абсурдно це не звучало зараз, але "Дніпрогаз" - далеко не найгірше підприємство в галузі і має, принаймні за офіційною статистикою, гарні показники по інвестиціях в мережі, рівню заробітної плати та фінансових показниках. Як, до речі, і інші облгази, які наразі через компанії "КЕС-Холдинг" і "Газекс" контролює в Україні Віктор Вексельберг.

Освоєння капітальних вкладень облгазами "Газекса", тис. грн.

Дані Кабінету Міністрів

Виникає логічне запитання – якщо таку трагедію міг допустити далеко не найгірший власник облгазів, то як ідуть справи у інших чотирьох десятків підприємств? Насправді, бізнес Віктора Вексельберга на українських облгазах мало чим відрізняється від багатьох інших хазяїв.

В 1995-97 роках почалася перша велика скупка облгазів українськими бізнесменами. В цьому м’яко кажучи непрозорому процесі було закладено декілька мін уповільненої дії. Логічно було б, якби держава відразу заклала дієвий механізм контролю зі свого боку, наприклад, залишивши контрольні пакети акцій у себе в руках. Але на той момент нинішнього "Нафтогазу України" ще не існувало, а Фонд держмайна ефективним власником не був ніколи. Отже до наших часів дійшла система, коли державна компанія контролює ледве половину акціонерного капіталу облгазів.

Друга проблема – що власне купували приватні інвестори. На відміну від тих же обленерго, облгази не є власниками розподільних мереж, а тільки експлуатують їх на правах оренди. Облгази в чистому вигляді є звичайними диспетчерськими службами, позбавленими ліквідного майна. А отже їх важко розглядати як капіталізаційний бізнес, коли підприємець не сподівається на значні зиски, але може розраховувати на те, аби продати підприємство в майбутньому.

Третя і чи не найбільша проблема – фінансовий стан більшості облгазів. Власники так і не змогли ефективно вирішити боргові проблеми кінця 90-их років і налагодити дієвий механізм збору коштів від споживачів.

В таких умовах, господарі облгазів не мали іншого вибору як придумувати не надто чесні способи заробітку на своєму бізнесі. Ось основні з них:

Ø Використання облгазу для банкрутства інших промислових активів через схеми енергопостачання;

Ø Крадіжки природного газу в мережах, через фальшування норм внутрішніх втрат;

Ø Неплатежі постачальникам палива, відмивання коштів;

Ø "Освоєння" державних коштів на газифікацію населених пунктів через завищені кошториси, а подекуди і подвійне отримання грошей (взяли у держави – паралельно зібрали у населення).

Годі й говорити, що за таких "умов" ні про який розвиток бізнесу не йшлося. Автору цих рядків рік тому довелося спілкуватися з менеджером одного з облгазів, який пояснював схему роботи з хазяїном дуже просто. Існувала своєрідна абонплата – близько 2 мільйонів доларів на місяць. Інше власника не цікавило. З’являвся він або за грошима, або у випадку форс-мажорних обставин, коли потрібно було вирішити питання на "високому рівні" (податкова, "Нафтогаз", прокуратура) в Києві.

"Побічним ефектом" такого господарювання ставало явне нехтування внутрішніми проблемами підприємства – персонал скорочувався або йшов через низьку оплату праці, мережі особливо ніхто не розвивав. Навіть доволі відверто м’який державний норматив – 4% від балансової вартості мереж щорічно на їх модернізацію фактично не виконував жоден з облгазів.

Що робити зараз?

Попри всі негаразди, система облгазів залишається інвестиційно привабливою з декількох точок зору. По перше, це вирішення питання концесії газорозподільчих мереж, про яке активно говорять і в Секретаріаті, і в Кабміні.

Передача активів, які навіть за найскромнішими підрахунками коштують 9 мільярдів гривень, перетворить облгази з "пустишок" на справжній ліквідний бізнес.

По-друге, за кілька років ціни на природній газ в Україні, в тому числі і для домогосподарств, якщо не досягнуть європейського рівня, то принаймні дуже до них наблизяться. Вже зараз вітчизняні облгази починають відвідувати емісари великих європейських енергохолдингів, які всерйоз розглядають можливість приходу в цей бізнес в п’ятирічній перспективі. Про наміри північного сусіди "Газпрому" годі й говорити. За останній рік російська монополія аж занадто активно придивляється до цього сектору.

Звичайно від повторення катастроф ніхто не застрахований. Але немає сумнівів, що великі європейські компанії чи "Газпром", акції яких котуються на світових ринках, допустять такі аварії, які б серйозно вдарили по їх іміджу. На відміну від несистемних гравців.

З іншого боку, поки не прийшов стратегічний інвестор, державі нічого не залишається, як встановити дійсно дієвий контроль як за інвестиціями в розвиток мереж, так і за менеджментом підприємств, який їх експлуатує. Механізмами такої нової системи могли б стати:

Ø Встановлення спеціальної інвестиційної надбавки для облгазів за прикладом обленерго, та негайне розірвання договору концесії на використання мереж у разі неналежного їх експлуатування;

Ø Атестація інженерно-технічного складу облгазів державними органами;

Ø Регулярні перевірки стану мереж профільними відомствами. Контроль з боку прокуратури;

Ø Посилення кримінальної відповідальності керівництва облгазів.