У нещодавній статті "ЕП" порушувала тему щодо справи про банкрутство НАЕК "Енергоатом" та слухання з цього приводу справи в Стокгольмському суді проти держави Україна. Як і було анонсовано, розповідаємо більш детально про хід справи та ймовірні загрози від некваліфікованого юридичного супроводження сторони захисту в суді.

Справа про банкрутство проти "Енергоатома" заведена ще у 2003 році. Причина – кредиторська заборгованість перед низкою компаній, що надавали послуги та виконували роботи наприкінці дев’яностих та на початку 2000-них, допоки уряд Ющенко та Тимошенко не розв’язав ситуацію із тотальними неплатежами в енергетиці. За іронією долі справа була порушена підприємством-енергопостачальником та транзитером електроенергії, що генерувалася "Енергоатомом" - ВАТ "Донецькобленерго". Що найбільш цікаво – саме це обленерго роками було найбільш злісним неплатником коштів до Енергоринку, через що уся генерація змушена нарощувати дебіторську заборгованість.

Шляхом нехитрих комбінацій, апробованих, мабуть, всіма гігантами вітчизняної економіки і промисловості, до сьогодні вказану справу вдавалося не доводити до "точки кипіння" - публікації й формування реєстру кредиторів, котрих в "Енергоатому" за роки суцільних неплатежів та бартерних угод в електроенергетиці нагромадилося безліч. У цю схему повністю вписується й один із кредиторів у справі про банкрутство - запорізьке АТЗТ "Електропівденьмонтаж-10". "Енергоатом" заборгував останньому близько 30 млн. грн. Окрім вказаних в назві підприємства будівельно-монтажних робіт, фірма не гидувала і поставкою ТМЦ за божевільними бартерними цінами, які вона монопольно поставляла на Запорізьку АЕС у період 1999-2001 рр.

Слід зазначити, що "ЕПМ-10" - фірма не зовсім українська. Більше 60% її акцій належить латвійській фірмі ТОВ "АМТО". Тому кредитори мали можливість залучити і залучили міжнародні судові інстанції. А саме, - Арбітражний Інститут Торговельної палати Стокгольма, куди в 2005 році був поданий позов латиською стороною. Причому позов був висунутий не господарюючому суб'єктові, а до держави Україна. Предметом позовних вимог стало невиконання, на думку позивача, Україною Європейської енергетичної Хартії (Договір до Енергетичної Хартії та Заключний акт до неї підписані Україною 17.12.1994 і ратифіковані Законом України N 89/98-ВР від 06.02.98).

Протягом 2003-2006 р. між керівництвом "Енергоатома" велися переговори із кредитором АТЗТ "ЕПМ-10". Представники позивача не приховували, що їхні дії є свого роду тиском на "Енергоатом" й очікували, що справа не дійде до розгляду. Не мали бажання перекидувати відповідальність на державу та ставити зайвий раз під загрозу міжнародний імідж України та вітчизняної енергетики й в "Енергоатомі", тому переговори велись.

В ході цих перемовин кредитор неодноразово міняв свою позицію. Декілька разів вже майже готові до підписання документи тонули в юридичній казуїстиці, а кредитором висувалися все нові й нові вимоги та гарантії. Перші документальні результати переговорів з'явилися влітку 2006 року: сторони підписали договір, суть якого зводилася до наступного: "Енергоатом" платить 85% від суми боргу, а 15% "прощається". Плюс - розстрочка на рік. При цьому "Енергоатом" представив дві (безпрецедентний випадок) банківські гарантії: від українського та російського банків, натомість "ЕПМ-10" зобов'язався відкликати всі виконавчі виробництва та заяву в справі про банкрутство "Енергоатома". Схвалення від прибалтійського засновника у вигляді відповідного листа про те, що АМТО відзиває стокгольмський позов, прибуло вчасно.

Тоді здавалося, що крапки розставлені – залишилося платити. Але в ситуацію втрутилися треті сили. Виявилося, що дана схема не враховувала інтересів осіб, які намагалися паралельно із прозорим переговірним процесом пресингувати колишнє керівництво НАЕКу, аби теж отримати дивіденд від виплати суми боргу "ЕПМ-10". Оскільки обіцяний латишами 15% дисконт передбачав комерційну вигоду в розмірі 4 млн. грн. для держпідприємства, а не розпихувався по кишенях лобістів, їх дана ситуація не влаштовувала.

Хто ці особи? У першу чергу - нинішній віце-президент з корпоративних ризиків Олег Кулініч. Його джерела в "Енергоатомі" називають давнім лобістом інтересів "ЕПМ-10".

З приходом в "Енергоатом" нової влади позиція всіх діючих осіб у цій історії різко змінилася. У листопаді минулого року з'явилися показання свідків, які пояснювали стокгольмському суду про те, що колишні менеджери "Енергоатома" вимагали … дисконт для свого підприємства. Цікавий пасаж – вимагати знижки для себе - чи не так? Раптом виникли пояснення АМТО про те, що регламент стокгольмського суду не передбачає можливості відмови від позовних вимог, що не відповідає дійсності.

На підставі цього виплати "ЕПМ-10" були припинені, внаслідок чого нівелювалася умова про знижку, а латиші із чистою совістю продовжили справу в Стокгольмі проти держави Україна.

Наразі міжнародний процес перейшов у свою активну фазу, у жовтні очікується судове засідання в справі й не виключено, що на ньому вже буде винесене остаточне рішення. При задоволенні позову збитки підприємства можуть скласти більше 10 млн. грн. плюс будуть стягнені видатки позивача за послуги адвокатів, експертів тощо. Як показує практика таких процесів - це чималі суми.

Важко переоцінити шкоду, заподіяну в разі програшу справи (а все до того йде) міжнародному іміджу України (відповідачем у суді виступає держава Україна), а також правові й економічні наслідки цього прецеденту. Буде відкрите "зелене світло" усіляким кредиторам держкомпаній для подібних стягнень. Негативний сигнал отримають й потенційні інвестори, котрих наразі шукає атомний комплекс України для подальшого розвитку згідно з Енергетичною стратегію до 2030 року. І, нарешті, негативне рішення європейського суду аналогічним чином відтвориться на всій українській атомці.

Чим керується нинішнє керівництво НАЕК "Енергоатом"? Позицію нинішнього чільника компанії Деркача цілком зрозуміла: борги робив не він, до міжнародної відповідальності залучати будуть не його, заробити на погашенні заборгованості він не може.

Інакше як при наявності великих фахівців в області права (щоправда, з певним ухилом) в управлінській солянці "Енергоатома" за допомогою численних високооплачуваних юридичних радників міжнародний судовий процес пущений на самоплив і доведений до такої небезпечної стадії? Цілком у стилі Деркача: довести ситуацію до абсурду, а потім її "врятувати". І ніхто вже не запитає ефективного менеджера, чому не була реалізована можливість врятувати 4 млн. грн. з початкової суми боргу за наявності всіх правових можливостей?

Що найгірше, водночас наразі "Енергоатомом" десятками мільйонів погашається така заборгованість, з якої відсутні міжнародні судові процеси, діє мораторій (заборона) на погашення, встановлена судом, і на яку навіть сам кредитор давно махнув рукою. Чому? За твердженням поінформованих джерел в "Енергоатомі", відкоти (гроші, повернені – не на рахунки компанії, а у кишені осіб, що ставили підписи під платіжно-дозвільними документами) складають до 70% від суми виплати. Адже за давниною років кредитор радий поверненню навіть 10-15% від суми боргу. За можливість отримати бодай щось він із радістю поверне більшу частину отриманого.

Це вже не перша стаття "ЕП" про факти корупції "в особливо великих розмірах" в колі першому чинної влади. І кожного разу, друкуючи черговий матеріал, ми згадуємо старе гасло, котре непогано лунало з майдану у 2004 (того самого, на якому стояв нинішній регіонал А. Деркач), але з великим цинізмом звучить сьогодні: "Бандитам – тюрми". Разом з читачами хочеться вірити, що колись цей слоган набуде реального значення, і врешті решт почнуть карати економічних злочинців, а не стрілочників. Втім, твори Жюль Верна та Уелса теж колись здавалися фантастикою.